хочу сюда!
 

Юлія

40 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Вшанування пам’яті князя Київського Володимира Великого 2015-го



Вшанування пам’яті князя Київського Володимира Великого
Опубліковано 16 липня 2015 року о 17:49
Якщо княгиня Ольга в історичній пам’яті східного слов’янства залишилась «матір’ю князів руських», то Володимир Святославич став «батьком Русі». За його труди на благо рідної землі народ ще за життя назвав його Великим князем, любив його як батька нації а після смерті ввів його до лику святих.

Нинішнього року минає 1000 років з часу Успіння великого київського князя Володимира Святославича, який відійшов у вічність 15 липня  1015 року.

Хреститель Русі київський князь Володимир Святославич є знаковим символом для всієї східнослов’янської цивілізації. Адже, серед подій і явищ, що визначали плин вітчизняної історії не буде перебільшенням назвати найголовнішим Володимирове хрещення. Запровадження християнства у Київській державі князем Володимиром наприкінці Х століття стало переломною віхою історії Русі-України, поворотним пунктом її всього подальшого історичного розвитку. Християнізація Київської Русі подолала політичну та культурну ізольованість країни й призвела до визнання за нею самостійного місця у символічній сім’ї християнських народів тогочасного європейського світу.

Діяльність князя і справді була великою. Великою, міцною, єдиною і сильною була при ньому і княжа Україна. Дружби з Володимиром, його допомоги шукали європейські імператори і королі. Життю і діяльності Володимира Великого присвячено багато творів історичної і художньої літератури. Він є відомою і популярною історичною особою не лише в Україні. Крім великого державного політичного діяча, Володимир Великий був ще й великим полководцем і флотоводцем. Його головні військові походи і перемоги пов'язані в першу чергу з флотом; і київську державу князь зміцнював як морську країну.

Володимир був третім сином князя Святослава. Народився він близько 955 року. Його матір'ю була Малуша - служанка бабусі, княгині Ольги.

Великокняжий київський стіл Володимир зайняв в 979 році після перемоги в семилітній міжусобиці з братами Олегом і Ярополком. З перших днів свого правління молодий князь твердою рукою взявся зміцнювати розхитане міжусобицею державне управління та збирати воєдино землі київської держави.

Спочатку він погляд свій спрямував на Захід. На початку 980 років походом у Прикарпаття він повертає зайняті чехами етнічні галицькі землі до Перемишля включно. Потім, приборкавши радомичів на сході, він направляє своє військо і флот на волзьких булгар. У цій війні княжий флот виступає головним транспортним засобом, яким перевозиться навіть кіннота. В 984 році флотилія князя з'являється на Оці, а згодом - на Волзі. Волзькі булгари були скорені, проте Володимир вирішив укласти з ними мирну угоду і направив свій флот на хозар, які після поразки від його батька князя Святослава почали піднімати голову і загрожувати безпеці київської держави. Після цього походу хозари і їх держава назавжди зникли з політичної карти, а натомість на північному Кавказі, на землях нинішньої Кубані, починає формуватися Тмутараканське князівство.

Далі князь Володимир зайнявся південними справами, які відігравали головну роль у першу чергу в торгово-економічних відносинах України-Русі з Візантією. Судячи зі всього, на той час торговий шлях Дніпром занепав і Володимир, для наведення там порядку, в 986 році спорядив похід свого флоту "на пороги". Літописи не описують конкретні заходи князя на порогах але, як показав час, Володимир поновив торговельний шлях "із варяг у греки" і забезпечив собі свободу комунікацій Дніпром до Криму і Царгорода.

Зусиллями великого князя київська держава перетворювалася на могутню імперію, а Київ - на центр східних слов'ян. Іноземні літописці починають іменувати великого князя київського царем, його допомоги починають шукати сусідні королі й імператори. Та залишалися не узгодженими відносини з Візантією, яку Володимир небезпричинно вважав винуватою у смерті свого батька, князя Святослава. Нагода улагодити і цю проблему не забарилася, і її надала сама Візантія.

У кінці 987 року до київського князя з проханням про військову допомогу звернувся візантійський імператор Василь, проти якого в Малій Азії підняв повстання Фока. Володимир погодився, але виставив умову, щоб імператор видав заміж за нього свою сестру Анну. Не маючи іншого виходу імператор погодився. За свідченнями арабських літописців ібн-ель-Атіра і ель-Макіна великий князь київський особисто очолив похід свого флоту в Малу Азію. Незабаром княжі дружини і грецькі легіони розбили військо Фоки, а сам претендент в імператори загинув у бою. Та візантійський імператор Василь, перемігши при допомозі Володимира свого суперника Фоку, виконувати, як він вважав, принизливу для нього обіцянку, не поспішав. Та київський князь мав іншу думку. Чекав своєї нареченої Володимир спочатку в Києві. Вирішення цього питання затягувалося. Щоби заставити імператора дотриматися свого слова, Володимир швидко спорядив флот і сухопутну армію і в 988 році вдарив на Крим. Княжі війська швидко опанували півостровом і з берега та з моря оточили Херсонес. Облога тривала шість місяців і місто вимушене було здатися. Володимир урочисто увійшов до головної грецької колонії в Криму. Імператор Василь знову опинився в складній ситуації - вчорашній союзник відібрав у нього кримські володіння та ще й одночасно розгорілося велике повстання проти нього на Балканах. То ж довелося царівну Анну везти до Херсонеса, де Володимир і справив з нею пишне весілля.

За руськими літописами, Володимир охрестився в Херсонесі, прийнявши по хресту ім'я Василя, по імені свого тестя - імператора, який виступив його хрещеним батьком. Повернувшись із кримського походу, князь Володимир охрестив і український народ, в житті якого розпочалася ера християнської цивілізації. Виділивши десяту частину державних доходів, князь збудував у Києві величну Десятинну церкву, розпочав активну роботу з розвитку культури й освіти. Свої зусилля Володимир спрямував на вирішення внутрішніх проблем держави, на її зміцнення і згуртування. Став піклуватися про простих киян і перестав вести війни з сусідами, розвивав торгівлю і започаткував карбування власних грошей.

Важливу роль в утвердженні християнства відіграло створення київської митрополії на чолі з першим митрополитом греком Феофілактом. Прийнявши християнство за державну релігію, Русь ставала рівною з усіма цивілізованими державами Європи. Хоча запровадження нової віри йшло досить тривалий час і дуже часто насильницькими засобами, а інколи й «вогнем і мечем», як це зробили в Новгороді посадники князя Добриня та Путята.

Але Володимир досягнув свого. Його визнали як європейського правителя. Князь породичався з візантійським імператором. Сина Святополка одружив з донькою польського короля Болеслава Хороброго. За угорського королевича видав доньку Пшемиславу, ще одна була дружиною чеського короля. Як європейський монарх і суверен, князь розпочав Карбувати власну срібну монету - срібник. На ньому був портрет князя з написом: «Володимир на столі a се його срібло». На звороті тризуб - герб Русі.

Прийняттяхристиянствастало переворотом у житті східного слов’янства, що позначився на його соціально-політичному й культурному розвитку. За Володимира Святославовича Русь досягла високого рівня могутності.Їй потрібна була сильна й авторитетна центральна влада. А християнська церква зміцнювала владу великого князя, обожнюючи її та стверджуючи, що «всяка влада від бога». А коли так, то князь є ніхто інший, як божий слуга, і непокора йому - великий гріх.

За прикладом Візантії, церква на Русі високо підносила авторитет державної влади. Якщо раніше князя і його дружину шанували лише у своєму племені, а в інших вважали збирачами данини, то під впливом церкви формувалось усвідомлення святості посланої Богом великокнязівської влади, однакової для всього населення держави.

Церква виступала за постійність і стабільність влади проти міжусобиць і спорів між князями, закликала жити за принципами «шани старших» і «не чіпати чужої межі». Духівники намагалися пом’якшити характер князя, вимагали від нього більше лагідності та милосердя до простих людей. Священики твердили князю: «Ти поставлений від Бога на кару лихим, а добрим на милування».

Діяльність духовенства сприяла консолідації східнослов'янських племен, єднанню Руської Землі. Церква боролася проти негативних залишків родоплемінного життя. Виступаючи проти язичницьких молінь, вона ганьбила кровну помсту, ворожнечу між родинами та між батьками й дітьми, викрадання чи викуп наречених, інші аморальні явища. Спираючись на «грецькі закони», християнська церква запроваджувала нові відносини між людьми, що були пронизані благородством і моральністю. I що дуже важливо, вони ставали єдиними для представників усіх племен, які входили до складу Руської держави. Духовенство через власне світосприйняття перенесло у християнські обряди і свята позитивні звичаї, що існували в племенах за язичництва. Утвердження місцевих обрядів у новій релігії , сприяло швидкому переходу основної маси населення країни до нової віри і полегшувало його. Звичайно, був опір язичників і навіть їхні повстання. На окраїнах ще довго поклонялися старим ідолам.

Християни робили багато для подолання грубого, нелюдського ставлення до нижчих прошарків населення, особливо до рабів, невільників, вигнаних з громад ізгоїв. Писемність на Русі з'явилася ще до хрещення. Проте вона не дістала визнання. Запровадження ж християнства спонукало її швидкий розвиток. Адже церковна служба супроводжувалася читанням Біблії, Євангелій, книг, у яких розкривалися релігійні ідеї, погляди, правила життя. Постала проблема придбання церковної літератури. Виникла потреба у знавцях текстів цих книг, у перекладачах з грецької на руську мову, у вправних переписувачах книг, у хороших їх читцях. Церковне і монастирське будівництво викликало підготовку будівників, архітекторів, художників, мулярів. Під керівництвом візантійських учителів виховувалися місцеві фахівці, які спорудили шедеври середньовічної архітектури Русі.

Прийняття християнської релігії стало важливим кроком наших предків на шляху до європейської цивілізації. Тисячолітня історія християнства в Україні засвідчує життєвість основних засад християнського світорозуміння й моралі.

Помер князь Володимир Великий 15 липня 1015 року в своєму дворі в Берестові і був похований у Десятинній церкві. У XIII столітті Володимира Великого було канонізовано святим.

0

Комментарии