хочу сюда!
 

Татьяна

53 года, телец, познакомится с парнем в возрасте 50-53 лет

Сьогодні Євген Маланюк народився 124 роки тому




16:11 20.01.2021
· 
У цей день народився ЄВГЕН МАЛАНЮК, який увійшов в історію української культури як письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, неперевершений поет - тонкий лірик і водночас "імператор залізних строф", твори якого не можуть залишити байдужим. Також він був активним громадським діячем, учасником Української революції - сотником армії УНР,  та помітною постаттю на еміграції.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.
(Біографія, 1924)
Вільнолюбивий й татановитий поет Євген Маланюк сформувався під мелодії українського степу. Він народився 20 січня 1897 року в с.Новоархангельськ над річкою Синюкою на Херсонщині. Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де він і вирішив повернутися в Україну, щоб взяти участь в обороні та розбудові Української держави.
О земле вічна, ти — одна на світі!
На небі — глибочіє древня синь,
Внизу — прозора велетенська тінь
Від хмари, що жене південний вітер.
(За синє море встане широчинь, Степова Еллада)
Він працював у Генеральному Штабі, був ад’ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. Саме цей досвід пізніше ляже в основу поетичних та прозових творів Є.Маланюка. Зокрема його твір про подвиг героїв Крут досі вважається чи не найкращим серед праць про ті події ("Крути. Народини нового українця").
Гей, де ж той гімн з іржавих сурм?
Де марш непереможних кроків?
Де апокаліпс тих пророків,
Що поведуть в останній штурм?
З поразкою Української революції Євген Маланюк, як сотні інших українських військовиків, опинився в таборі для інтернованих поблизу польського міста Коліша в 1920 р. Там він разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М.Чирський, М.Грива) видавав журнал "Веселка", на сторінках якого побачили світ його перші поезії. В 1923 р. разом із М.Селегієм і М.Осикою випустив у світ невелику збірку поезій "Озимина". 
Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золотосрібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По манівцях заплутаних доріг.
(Під чужим небом, 1920)
Пізніше Є.Маланюк перебрався до Чехословаччини, де у Подєбрадах закінчив Українську господарську академію - осередок української освіти і культури, що об'єднав найпотужніші українські інтелектуальні сили. Відтоді він долучився до суспільно-політичного життя української еміграції. Саме у міжвоєнний період з’явилися його потужні збірки поезій “Стилет і стилос” (1925), “Гербарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікрата” (1939).
Від римських провінцій до грецьких колоній
Гриміли століття меча і огня,
Здіймались до неба безсилі долоні
І марно молили великого дня.
(Від віку й донині, Перстень Полікарпа).
Наприкінці Другої світової війни Євген Маланюк переїхав до Німеччини, а пізніше, в 1949 р., -до Нью-Йорка (США). Там вийшла його поема “П’ята симфонія” (1954), збірки “Влада” (1951), “Остання весна” (1959), “Серпень” (1964),
культурологічні розвідки та літературно-критичні праці Є.Маланюка, зібрані в двох томах “Книги спостережень” (1962, 1966). Вже після його смерті побачила світ збірка “Перстень і посох” (1972).
Серце поета та патріота зупинилося 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку. У той вечір він збирався в театр... Похований поет на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі, яке називають українським пантеоном.
А я на полум'ї розлуки
Назавше спалюю роки,
І сниться степ Твій, сняться луки
І на узгір'ях — вітряки.
Там свист херсонського простору
Там вітер з кришталевих хвиль!
А тут: в вікні опустиш штору —
І п'єш, самотній, смертний біль.
(Під чужим небом)

БІОГРАФІЯ
1.
Завжди напружено, бо завжди — проти течій.
Завжди заслуханий: музика, самота.
Так, без шляху, без батька, без предтечі.
Так — навпростець — де спалює мета.
Все чути. Всім палать. Єдиним болем бути,
Тим криком, що горить в кривавім стиску уст,
І знать, що випало — загаснути забутим,
І спомином кінця — кісток народних хруст.
2.
Так вийшовши з глухого степу,
З зідхань страждальної землі,
Вирізьблюю німий життєпис
На дикім камені століть.
Так конструюю вічний образ
На сірім цоколі часу,
І мудрість протина, як кобра,
Гадючим зоренням красу.
І розраховує, й шепоче,
І виміряє кожен крок.
Лиш електрично колють очі
Крізь все мереживо морок.
Заплутуюсь густіш і гірше
Під діямантовий гіпноз,
10
І тільки бачу — камні, вірші,
І тільки чую — гул погроз.
І все боюсь: скінчиться термін,
А я не скінчу завдання
І попливу один, без керми,
У тьму вмираючого дня.
3.
Мушу випити келих до краю —
Полиновий мед самоти,
Так нещадно, так яро згораю. —
Чи ж побачиш, почуєш ти?
Недорізаним звірем — вітер
Проридає в страшний простор.
(Там жито — надовго збите,
Там чорним повітрям — мор)
А я мушу незморено-просто —
Смолоскипом Тобі Одній,
Я — кривавих шляхів апостол
В голубі невечірні дні.
1924
2

Комментарии

122.01.21, 10:01

Вірші трохи жорсткуваті, але поетичні образи подобаються. (в замітці текст 2 рази повторено, здається довгою)

    222.01.21, 20:24Ответ на 1 от Hrab

    Дякую Дійсно двічі натис вставити. Виправив.