Освіта світить та не гріє 1. Дорого, бо задурно
- 06.10.20, 13:10
- Ми любимо тебе, Україно!
Освіта світить та не гріє
1. Дорого, бо задурно
Минулої неділі відзначався День вчителя, а ще наш пан президент додав своїм указом на цей день відзначення Територіальної оборони в Україні – цікаве поєднання, що не кажіть.
Зрозуміло, що йшлося про відзначення окремих видатних вчителів, зокрема, якогось шкільного вчителя історії було визнано як «вчителя року 2020». Мене особливо в тому відзначенні веселило і раніше, і цього разу, що враховано багато різних критеріїв для визнання першості щодо інших вчителів, але посеред всіх них немає того головного – успіхів учнів цього конкретного вчителя. І йдеться навіть не конкурси чи якісь олімпіади, а саме про подальше приватне життя людини. Скільки з учнів стало фаховими дослідниками історії або дотичних до того професій, що досягли значних успіхів. У спортивних тренерів з тим чітко: скільки виховав майстрів та рекордсменів, скільки одержали перемог в змаганнях і все інше реальне і матеріальне. А вчителі в школі жодним чином не мають так би мовити «довічного зчеплення» зі своїми учнями, а вчив, чогось навчив і прощавай назавжди. Так само і у вузах! Спілкування тривале вчителів і учнів після завершення навчання – це дуже рідкісні, навіть унікальні випадки, а не системний характер, на чому я і наголошую: то є винятки і то суто особистого плану. Чому так? Бо так! Самі задумайтесь! З ким з вчителів чи викладачів ви підтримуєте стосунки впродовж життя? Отож і воно... А чому? Тому що звичайному шкільному вчителю і навіть викладачу у вузі відпочатку байдуже, яким буде ваше життя в подальшому і чи стануть в ньому в пригоді ті знання, яких він намагається вас навчити – байдуже!
Щоб мене краще зрозуміли, то порівняйте з тим самим вчителем, але вже в ролі репетитора: зовсім інша парадигма! Навчання за гроші хороші чітко зобов'язує вчителя переживати за результат, бо в разі негативного – вертай все назад, як і реноме оформиться «гад». Нічого подібного не загрожує простому вчителю чи викладачу. Я зумисно об'єдную школу і вузи, бо різниці поміж ними як такої немає: за надані знання відповідальність відсутня повністю! Не вірите – перевірте. Не збираюся доводити то детально, бо навіщо. Мені не доводилося чути про покарання освітнього державного закладу за неякісно надану освіту своїм учням. Ні за часи СРСР, ні за сучасної України, яка майже повністю зберегла радянський устрій освіти, де винятки типу ЗНО тільки підтверджують правило. А що це за правило? А це ота «безкоштовна освіта», що як і «безкоштовна медицина» насправді коштує над дорого, а якість їх – нікчемна!
Мене раніше дико шокувало, коли начебто серйозні дяді і тьоті з піною в роті кричали про прекрасне радянське минуле, де освіта і медицина були безкоштовні. Так в нашій сучасній Україні ми від стану Совка далеко не зайшли: освіта і медицина за Конституцією так само безкоштовні. Але ще Михайло Жванецький гарно обіграв цю дармову медицину в СРСР: ви можете і не платити зовсім в лікарні, якщо вас не цікавить результат. Аналогічно і зараз є. І як це не дивно, але усіх такий убогий стан освіти і медицина влаштовує, бо значних протестів щодо подвійного-потрійного оподаткування за то в Україні не спостерігається.
Мені чимало раз доводилося сперечатися стосовно тем безкоштовності освіти і медицини в СРСР чи тепер: перепрошую, але ж не марсіани дають гроші на утримання лікарень і медиків, чи шкіл, вузів та вчителів? Ах, то все оплачується з держбюджету! Так значить марсіани до держбюджету гроші дають? Ні, то з громадян збирають податки і формують держбюджет, а вже з нього оплачують освіту та медицину. То значить вона не безплатна зовсім, якщо з нас постійно збирають на то гроші! На протязі всього часу працездатності у 25-35 років ми оплачуємо те, чим за часту і не користаємося. Чому так? А щоб існував міф «задурно». При тому, що всі свідомі одного головного: доброго задурно не буває! Далі йде теза: хто платить гроші – той замовляє музику. Вчителю чи медику гроші платить держава у вигляді адміністрації окремого закладу – перед нею вони і витанцьовують, але аж ніяк не перед учнями чи хворими. Тоді і починають виникати процеси з шелесту грошових купюр, які привертають увагу і повагу до безпосередніх користувачів послугами освіти і медицини, але ж то двічі-тричі сплачувати за одне. Чи це нормально? Ні. Виходить-бо, що замість «безоплатна» освіта і медицина у нас є наддорога і часто-густо просто недоступна. А причини цього є суто в системі «найкращої радянської освіті», клініка якої непідвладна і найсучаснішій медицині, про яку більше і не згадуємо. Зупинимось на тому, що визнаємо сучасну освіту в Україні повним дублікатом колишньої системи освіти в СРСР і що на то нема ради.
На завершення роздумів вкажу на одну важливу різницю: СРСР була закритою спільнотою і тому надання безоплатної освіти державою компенсувалося подальшою роботою цієї людини в державному секторі економіки, де більш освічені давали більший прибуток на виробництві чи деінде. Варто нагадати, що коли зі СРСР у 70-ті було дозволено виїхати євреям, то їх перед тим змушували заплатити до держбюджету по кілька тисяч рублів за освіту в залежності від фаху, що було значною сумою, бо на той час в СРСР за офіційним курсом 1 долар США дорівнював 0,73 руб. А тепер щодо нас: сучасна Україна є відкритою країною, тобто держава за наші з вами гроші дає середню і вищу освіту людям, які потім спокійно їдуть працювати за кордон і жодних прибутків до держбюджету України не надають. Ось тут якраз і є освіта задурно без жодної подальшої компенсації державі! Вам не здається, що то є межа безглуздості? Судячи з усього – не здається. Все добре і всіх все влаштовує, тому ми і бідні, бо дурні, а винувата в тому наша найдешева в світі освіта.
Богдан Гордасевич
5 жовтня 2020 р.
Львів-Рясне
1
Коментарі
Nech sa paci
110.10.20, 13:52
Не так і багато ми платимо за середню освіту.
Із державного бюджету виділяється мізер — на маленькі зарплати вчителям, підручники (мабуть) і окремі епізодичні субвенції.
Бідні громади (а це вже формально не держава) оплачують сяк-так ремонти, комуналку й ще менші зарплати технічному персоналові, багатші громади можуть виплачувати вчителям якісь надбавки.
Від батьків директори шкіл вимагають трохи грошенят "на штори" й "на фарбу", але то теж по суті крихти. Хтось із батьків "носить" учителям за гарні оцінки, а не гарні знання (таких усе менше). Чимало батьків (але набагато менше половини) у 9–11 класах винаймають репетиторів — зазвичай для того, аби їхнє дитя, що прогуляло всю школу, чомусь там навчилося таки. Є ще ліцеї, де якось оформлюється вже суттєва офіційна плата за навчання.
Nech sa paci
210.10.20, 13:57
Я наслідок більшість із нас платить за освіту дітей не так і багато коштів: як через податки, так і іншим чином. Хто багатший, той старається платити більше за кращу освіту для своїх дітей.
Nech sa paci
310.10.20, 14:06
Якщо навіть у цю пострадянську систему просто влити більше коштів, років через 10 стануть помітними результати. У фізичних/хімічних/комп'ютерних класних кімнатах і майстернях з'явиться нове устаткування тощо, бути вчителем стане більш престижно через вищі зарплати (виросте мотивація й конкуренція, а тому й "якість" учителів).
Але тут дуже багато роботи стратегічної, яка виходить за межі галузі освіти. Тобто треба все робити комплексно, добре продумати бачення майбутнього: що ми хочемо і що ми зможемо в орієнтовних обставинах.
Якщо ж до цього простого кроку додати переосмислення навчальних предметів і програм (у т. ч. у педагогічних ЗВО), то років через 20 усе стане чудово в цьому плані.
Nech sa paci
410.10.20, 14:13
Щодо того, що держава оплачує освіту дітей, а ті виїжджають. Тут є два погляди.
Ви вважаєте, що держава авансом платить дитині гроші, а та потім відробляє тим чи іншим способом: або прямо працюючи в бюджетному секторі, або через податки. Це погляд держави, й він закріплений рудиментарно навіть у законодавстві: після закінчення ЗВО випускник "повинен" відробити 2 роки на державу.
Але можна подивитися й так: батьки дітей прямо зараз платять грошима (або працею) державі, а та зобов'язана надати освіту їхнім дітям, і потім діти державі формально нічого не винні. Цей погляд стає все більше популярним і, на мою думку, ближчий до істини.
Богдан Бо
511.10.20, 15:17Відповідь на 4 від Nech sa paci
Дуже дякую за ваші коменти розумні і зрозумілі, що важливо для подальшого написання матеріалів на тему освіти нашої і не нашої. За Совка був розподіл на роботу і диплом видавали після 3-х років роботи за місцем призначення. Коли економіка впала, а кількість вузів (ЗВО) тільки збільшилось, то дипломи стали видавати одразу після закінчення навчання, а там сам собі роботу шукай. Дивна ситуація. В Україні система освіти набула форми по-суті пенітенціарної системи в добровільному наповненні.
Богдан Бо
611.10.20, 15:21Відповідь на 3 від Nech sa paci
Те саме кажуть про промисловість, культуру, науку, але це все пройдений етап, що довів свою бездарність - інакше б СРСР не розвалився. Освіта тому особливо посприяла і я поясню чому.
Nech sa paci
711.10.20, 16:12Відповідь на 5 від Богдан Бо
Мабуть, оптимальним варіантом є середній поміркований: за початкову й середню освіту діти формально нічим не зобов'язані державі, а от за вищу освіту частково зобов'язані, оскільки далеко не всі отримують вищу освіту взагалі й безкоштовну державну вищу освіту зокрема.
Nech sa paci
811.10.20, 16:13Відповідь на 5 від Богдан Бо
Лише можна інтерпретувати, що діти частково винні не державі, а суспільству, яке разом скинулося грішми на освіту дитині.
Богдан Бо
913.10.20, 08:47Відповідь на 8 від Nech sa paci
З інтерпретаціями ви майстер, а як щодо критичного погляду на вади і позитиви радосвіти?
Nech sa paci
1013.10.20, 21:33Відповідь на 9 від Богдан Бо
Недоліки радосвіти (в СРСР):
1. Ідеологічні збочення на уроках історії, літератури й не тільки. Оці всі обов'язкові червоні краватки, лінійки, самодіяльні концерти з обов'язковими співами радпатріотичних пісень...
2. Дещо авторитарне позиціонування вчителя, що сприяє різним збоченням типу булінгу учнів учителем тощо.
Позитиви:
1. Адекватні й досить сильні навчальні програми природничих і фізико-математичних дисциплін. Контрастує з недоліком № 1.
2. Дисципліна, але це зворотний бік недоліку № 2.
3. Краще матеріальне забезпечення реактивами, приладами тощо.