хочу сюда!
 

Яна

44 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 20-70 лет

Він захищав ДАП - розповідь Сергія Голяки (2ч.)

Далі відбувся вибух. Пам’ятаю, їх було два. Можете розказати, що було після першого і після другого.

Я кажу, що супротивник знаходився з усіх сторін. Навіть у цих умовах залишалась група з 54 людей, які продовжували давати відсіч. Вони вгризлись в бетонну площадку. Барикади зробили з того, що було під руками і продовжували відбивати, коли ті (вороги, – 24 канал) йшли до нас ближче. Вони розуміють, що стрілецької зброї вибити в нас не вдається абсолютно і заклали першу вибухівку. На мою думку, вони тоді ще не розуміли, де зосереджена основна маса людей. Тобто перший вибух фактично зруйнував весь центральний зал Донецького аеропорту. Ті перегородки, барикади також були знищені цим вибухом, але фактично від нього ми сильно не постраждали.

Постраждали від другого? Де ви були у цей момент?

Так, це було невеличке приміщення приблизно 20 на 25 квадратів, де всі були затиснуті. Супротивник вже чітко знав, де ми знаходимось. Заклали вибухівки на всіх поверхах вище нас і нижче нас. В одному з інтерв’ю, яке давали сепаратисти на своїх каналах, вони сказали, що за своїми оцінками заклали 1,5 тонни тротилу туди в еквіваленті. Приміщення склалось.

Ви і ще багато інших були між тими двома поверхами. Скільки вас вижило?

Як мінімум 20. Знаєте, після першого вибуху я думав, що це вже все. В очах стало темно. Спочатку включився слух. Я почув, що відбувається бій. Потім включились руки, я вибрався з-під завалу і вступив в бій. "Що, знову?" – єдине, що встигло промайнути в голові.

Ви провалились на кілька поверхів вниз.

На два.

І на вас ще зверху насипався бетон. Чудом, без переломів врятувалися.

Так, під однією з плит перекриття, під яку потрапило декілька людей, вибухівка не вибухнула. Це і врятувало.

Вам місцями щастило непогано. І після цього ви ще вели бій. Скільки людей залишилося здатними на це?

На той момент, за моєю оцінкою, було близько 20 людей. Вся зброя, яка була у нас, опинилася під завалом. Було декілька автоматів і один, чи то два гранатомети. Це все.

Були люди, які отримали дуже важку контузію.

Люди, коли чують слово контузія, їм здається, що це щось несерйозне. Насправді, це серйозна травма мозку. Після неї нудить, може зникнути частина слуху і люди страждають потім все життя. Контузило всіх?

Абсолютно.

Що було далі? Настала ніч?

Здається вони (проросійські бойовики, – 24 канал) зробили якусь спробу, але хлопці дали їм відсіч. Одна частина людей опинилася під завалами, а іншу просто розкидало з терміналу – викинуло назовні. Спробували зайняти якійсь позиції, дали відсіч з автомату і далі противник вже не йшов до нас. Але я тоді чітко зрозумів, що в нас немає ні засобів, ні сил взагалі що-небудь продовжувати. Ми спочатку почали надавати допомогу тим хлопцям, які опинилися під завалами.

Я от не мав переломів, але багато людей було дуже сильно поламані. У мене було 5-6 джгутів і всі вони пішли на надання допомоги. Ми пробували різні методи, щоб тих людей дістати звідти. Радіостанції наші вже не працювали, тому що була колона наступу. Дійсно, планувалася операція. Ми заїхали туди і нашим завданням було протриматися декілька годин або день, залежно від ситуації.

Був сильний туман і колона збила зі свого маршруту. До нас в місце призначення прибуло лише дві машини командира третьої роти. І вони одразу були знищені. Можливо, радіостанції вже прослуховувалися.



Оборона Донецького аеропорту 

У який момент ви прийняли рішення виходити?

Я тоді тримав телефонний зв'язок. Тоді працював мобільний телефон. За його допомогою я виходив на наш батальйон, який знаходився в місті Костянтинівка. Вони вже виходили на наші позиції командирів, які були ближче до нас. Вони дали нам вогневе загородження, завдяки артилерії. Вони зробили таким чином, щоб противник не міг до нас підійти. Ми тоді просили різних методів – дайте карети швидкої допомоги. Людей потрібно було врятувати, вивести, тому що підрозділ був недієздатним повністю. І ні для кого не секрет, що сторони, які воюють, спілкуються між собою. Коли вийшли на командира сепаратистів з проханням дати можливість вивести своїх людей. Тому що ми їм колись давали таку можливість неодноразово. Він сказав: ні, до ранку там нікого не залишиться.

Тобто, я вас всіх вб’ю?

Але я про цю розмову дізнався вже через місяць. Ми дійсно просили різних методів, щоб вивести звідти людей.

Скільки вас виходило у вашій групі?

13 людей. Ми вийшли групою тоді, яка зосереджена у цьому місті, взяли з собою поранених, яких можна було транспортувати. Залишився Герой України Ігор Брановицький і ще декілька солдатів залишилися на місці.

Толік Свирид?

Толік Свирид, але ми пізніше вже з ним з’ясовували і він розповів, що теж залишився тоді там на місці. Рішення про вихід – це теж нелегке питання.

Ігор Брановицький як поставився до того, що ви виходите?

Спокійно.

Анатолій Свирид та Ігор Брановицький
Анатолій Свирид та Ігор Брановицький / Колаж 24 каналу

Тобто, він розумів, що, фактично, залишиться один?

Він не один.

Здатних вести бій там було дуже мало.

Зараз, коли минув час, я думаю, що багато можна було зробити по-іншому.

Я думаю, що ви зробили правильне рішення. Інакше кількість загиблих була б більшою.

Були також ризики. Від злітної смуги до нашої позиції відстань 800 метрів, приблизно, була.

Вас, наскільки я знаю, врятувало вогневе загородження і те, що ви чемпіон області по спортивному орієнтуванні? Ви змогли по місцевості вивести людей.

Так, я дуже добре вивчав. Ця злітна смуга прострілювалася майже весь час. Був дуже густий туман і сепаратисти, щоб не дати можливості підійти нашим підрозділам, просто прострілювали її. Тому рішення вийти навіть з цих залишків будівлі було непростим. І через ситуацію, яка відбувалася навколо, я теж не був впевнений, де знаходяться наші позиції. Тому що два дні у нас не було радіозв'язку.

Телефон – це був вихід, коли я зрозумів, що терміналу вже немає. Тоді вже треба було виходити звичайним мобільним телефоном, який також, з високою ймовірністю, прослуховується і якось координувати свої дії.

Ви змогли вивести 13 людей. Вони всі живими залишились з вами. Думаю, фактично, ви їх врятували від смерті або від полону. Насправді невідомо, що гірше. Розумію, що після цього у вас війна, саме така бойова, закінчилась. Почались проблеми зі здоров’ям. Ви продовжували служити, але на бойових завданнях вас вже не було. В чому для вас був сенс взагалі? Не жалкували ні про що після того, коли все закінчилось?

Я задавав собі це питання. Знаючи, як сьогодні можна було зробити краще, я б зробив краще. Але 21 серпня на запитання прийти у військкомат, чи не прийти – я однозначно даю відповідь, що так – я прийшов би. І так, я б повторив цей шлях, якби була така можливість.

Що відомо про бої за Донецький аеропорт?
Одне із найбільш запеклих воєнних протистоянь на сході України. Бої розгорнулися між українськими військами, бійцями-добровольцями та силами проросійських збройних угруповань. Оборона терміналів аеропорту тривала 242 дні. У січня 2015 року внаслідок підриву терміналу аеропорту загинули 58 захисників України. 21 січня було ухвалено рішення відвести українських бійців з нового терміналу. Об'єкт був повністю зруйнованим і не придатним для оборони.

Ви один з багатьох, на превеликий жаль, ветеранів, які змогли повернутись повністю до повноцінного звичайного життя. Наскільки я знаю, у вас зараз така сама звичайна робота, яка була до подій у Донецьку. Поставлю вам заключне питання. Що сниться "кіборгам"?

Мир.

А війна довго вам снилась? Зараз сниться?

Зараз вже ні, але місяці десь три тому був дуже важкий період. І для всіх моїх близьких теж.

Бої снились?

Однозначно. Це дуже незвично.

Загиблі приходили у сни?

Це такі речі, знаєте, дуже складні та особисті. Це дійсно є. Ми спілкуємось постійно зі своїми товаришами. Це реалії, з якими приходять військові, приносять свою війну у мирне життя. Часто нас не розуміють.

Є якийсь сон, який ви пам’ятаєте?

Скажімо, у нас був дуже тісний зв’язок у старому терміналі і я десь разів п’ять або шість точно прокидався, коли повернувся з війни. Мені здавалось, що залітає граната в кімнату. І ти розумієш, що нібито знаходишся вдома, нібито мир, ніхто не стріляє, але прокидаєшся від того, що граната в кімнаті.

До теми: Шостий рік війни: найважливіші перемоги української армії та волонтерів

Скільки часу займає повернення з війни? І це не про зміну положення тіла в просторі.

Це індивідуальна штука.

У вашому випадку?

Не скажеш, що війна вийде з цієї людини до кінця. Ніколи. Я для себе зрозумів основні правила. Війну не потрібно приносити у мирне життя, тому що люди, які не були на війні, до кінця не зрозуміють тих людей, які воювали в окопах. Мирне життя дуже ризиковано приносити на війну, тому що там потрібно працювати зовсім по іншому. Таке правило – якщо ви вже повертаєтесь додому, то адаптуватись потрібно. Братись до роботи, тісно спілкуватись зі своєю сім’єю, з друзями. Ось, це рецепт повернення.
4

Комментарии