Безсилля шоколадних україножерів...

Ця історія починалася як демонстрація сили. У березні 2017 року власники найвищих кабінетів вирішили показати, хто господар у домі та в чиїх руках реальна влада.

Саме так під прикриттям турботи про військових на фронті в сесійні залі Верховної Ради опинилися скандальні норми про електронне декларування для антикорупційних активістів і членів наглядових рад держпідприємств.

Для збереження обличчя перед західними партнерами та українськими телекамерами президент Петро Порошенко ініціював створення робочої групи, яка мала би "зняти надмірності" закону.

Результатом її роботи став законопроект, переданий президентом у Раду ще 8 липня минулого року. От тільки того ж дня з’ясувалося, що спільної позиції президента й активістів немає.

Не тільки активісти, яких хотіли взяти під ніготь, були незадоволені тим проектом. Одностайна позиція всіх західних партнерів України так само була вкрай різкою.

Але навіть це не змогло привести український істеблішмент до тями. Перед обличчям погано приховуваної ненависті до антикорупціонерів відступало будь-яке раціо. Тому обіцянкам вирішити питання з декларуванням чи хоча б відтермінувати його віри було мало.

"Хом’ячків", як зневажливо політики називають антикорупційних активістів, треба було "покарати". Однак ця ситуація може мати для влади зовсім несподіваний ефект.

Дуже зручно було б звалити всю вину на президента Порошенка. Власне, більшість активістів та депутатів, які відстоювали скасування е-декларування для антикорупціонерів, так і робили.

Але такий погляд на ситуацію є спрощенням, яке не дає побачити її повністю.

Так, непублічна ініціатива "покарати хом’ячків" насправді належала президенту. Власне, про існування такого зневажливого терміна щодо себе антикорупціонери дізналися саме в розмові з главою держави.  

Але "покарання" було не його ідеєю. Точніше – не лише його.

Політичний клас, змушений під тиском громадськості та Заходу показати свої статки, вимагав помсти.

При цьому неважливо, до якого табору належав той чи інший депутат, міністр, радник. Усі – від опозиціонерів справжніх і вдаваних, до лідерів владних груп – усі хотіли відплати. Весь штат "радників" і "стратегів" президента так само був "за".

Врешті, 268 голосів у Раді – яскраве свідчення єдності політиків у бажанні приструнити антикорупціонерів.

І це насправді не дивно. Це – наслідок банальної людської ненависті за роки прискіпливої уваги до непояснюваної розкоші правлячих кіл, за десятки антикорупційних норм та сотні зірваних "схем".

Здавалося, що після голосування за скандальні правки по декларуванню активістів  президент мусив докласти зусиль, щоб усі ситуативні партнери коаліції допомогли йому провести це рішення. Проте за рік часу, що минув відтоді, стало цілком очевидно: йому не довелося нічого робити. Політичний клас був готовий і так.

Але тепер "воля класу" грає вже проти Петра Порошенка. Адже не "клас", а особисто президент обіцяв європейським партнерам скасувати декларування для активістів та іноземних членів наглядових рад.

Тепер не депутати, а особисто Порошенко виглядає в очах європейських лідерів якщо не відвертим лицеміром, то людиною, яка не може дотримати слова.

Не депутатам, які радісно тиснули кнопки за скандальні норми, довелося стати об’єктом тотальної критики. Врешті, не "класу" довелося вносити законопроект, щоб якось виправити спільно зроблену дурницю, і вислуховувати ледь не знущальні висновки Венеціанської комісії.

Навпаки, єдиний у своїй нелюбові до "хом’ячків", депутатський корпус міг собі дозволити навносити цілу гору альтернативних законопроектів, чудово розуміючи, що кожен наступний зменшує шанси на ухвалення хоч якогось із них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Це жодним чином не є виправданням для президента. Це лише констатація факту: взявши на озброєння проти активістів ненависть до них політичного істеблішменту, Порошенко сам став заручником цієї ситуації.

Яке б рішення не було ухвалено згодом, його відсутність зараз б’є по репутації саме президента. А репутаційного ресурсу, як показують соціологічні викладки, у Петра Олексійовича залишилось і так небагато.

"Думаєте, ми не хотіли ухвалити ці зміни? Ми правда хотіли, збирали голоси. Але ми підходимо до людей, а вони кажуть: "Ідіть на … зі своїми активістами. Я їх ненавиджу". І що ти тут скажеш?

Ви розумієте, що президент особисто телефонував деяким особливо норовливим депутатам, намагався вмовити. І не зміг. Президент!", – зізнався в розмові з УП один із найвпливовіших депутатів фракції БПП.

Ця ситуація тривожна сама по собі. Проте така безпорадність влади перед ненавистю загрозлива в іншому контексті.

Дуже скоро парламенту доведеться приступити до іншої "президентської ініціативи" – закону про Антикорупційний суд.

Його Порошенко так само обіцяв, де тільки можна і кому тільки можна. З ухваленням цього закону напряму пов’язана співпраця з МВФ.

Але саме цей закон викликає в депутатському корпусі відчуття, сильніше за ненависть до активістів, – страх виживання. Тож якщо президент і справді думає про переобрання на другий термін, йому доведеться якось цей страх долати. Хоча поки що не видно жодного варіанту, як це зробити.