Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

"Все добре"



Alisa Yanvarskaya
Господи, яка історія. Є і такі хлопці тут. Хоча деякі французи говорили мені, що якби б навіть у Франції розпочалась війна, вони б нічого не захищали і просто втікли.
Текст про Andras записав Olivier Jouet (переклала Елизавета Юхнова): 
"16 лютого 2023 року у бою під Сватовим, на сході України, загинув француз Andras Gallozzі.
Його мама Едіт, сьогодні буде на Майдані в Києві, а в цей же час Rmi Fritsch та інші будуть на кладовищі, де спочиває Андреас у Франції, щоб вшанувати пам'ять Героя.
Андреасу Галлоцці було 22 роки, родом він з департаменту Йонна регіону Бургундія. Він завжди хотів бути військовим і приєднався до 17-ого інженерно-парашутного полку у вересні 2020 року.
Андреас поїхав з Франції, щоб захищати демократію, Україну, українців, Європу. Під час навчання в Міжнародному Легіоні, де він отримав прізвисько «Frenchie» («Френчі»), багато, хто відзначав, що він був рішучим і з задоволенням виконував свій обов’язок.
У телефонних розмовах з мамою Едіт він повторював: «Мамо, мені добре там, де я зараз; я знаю, для чого я приїхав; я розумію, на що я йду». Одного разу на передовій, він їй сказав: «Мамо, тут 14-18 (*роки Першої світової війни) в XXI сторіччі».
Його двоюрідний дідусь, чию історію Андреас чув і добре знав, як й інші члени його родини, впав у траншеї окопа в 1918 р. і останнє, що сказав було: «Все добре».
В особистих речах Андреаса, які повернули колеги з Міжнародного Легіону, його мама знайшла записку з вказівкою для родини, де шукати його останні слова в телефоні.
У «замітці вже запізно» писалось:
«Війна це прокляття людства, тому, що війна ніколи не вмирає. Завжди будуть справедливі причини, за які варто битися і вмирати за необхідності, боротися проти божевільних, які хочуть зруйнувати все, що їх оточує заради власного Его…нічого іншого крім дрібниць.»
…тоді він напише в якості своїх : «Останніх слів»:
Вказавши, що подальший текст був натхненням від листів французьких солдатів Першої світової війни, Андреас добровільно обрав текст, можливо його він зачепив найбільше і він його адаптував, додаючи власні слова.
« Останні слова:
« Моя найдорожча мама, люба родина, мої вірні друзі. Для мене війна скінчилась, але я ні про що не жалкую, я бачив достатньо героїзму і страхіть.
Я молюсь, щоб ваша доля була більш милостива. Наше життя – коротке. Я вдячний небу за всі радості, за все щастя, і випробування, які приготувала мені доля.
Моє життя було чудове і майже наповнене.
Ці декілька фраз будуть моїми останніми. Я прожив свої останні години, переглядаючи усі фото з вами, мої дорогоцінні спогади.
Лише чудо могло б мене врятувати. Я знав, що ця місія могла бути занадто небезпечною, однак я чоловік впертий, я не хотів залишати своїх друзів їхати самим в центр цього пекла.
Війна робить людей божевільними. Я виконав свій обов’язок, відстояв честь Франції, України і Європи. Я не відчуваю жодних докорів сумління щодо від’їзду в Україну, я знайшов сенс свого життя та своїх переконань. Єдине про, що жалкую, можливо, це те, що я не мав часу покохати когось усім своїм серцем.
Я сподіваюсь ви знайдете сили мене пробачити і Господь хотів би можливо з’єднати нас на небі або в іншому місці, роз’єднавши нас на цій землі.
Не забувайте ніколи солдатів, які загинули за праве діло.
Я ніколи вас не забуду, я люблю вас»
Останні слова були написані 1 лютого 2023. Андреас загинув у бою 16 лютого 2023.
Опинившись в руках побратима-японця, Андреас вимовив останнє: «Все добре»"
Repose en paix Andras
16 Fvrier 2024 : Hommage Andras Gallozzi
«Frenchie»
Фото зі сторінки мами Edith Gallozzi

Герої Крут навічно з нами!



29 січня 1918 року під Крутами загинуло близько 300 молодих українських захисників, які зупинили наступ більшовиків на Київ. Їхня жертва зупинила наступ, що дозволило українському уряду підписати Брестський мирний договір, який визнав українську державність.

Сьогодні, 29 січня, усі українці вшановують пам’ять Героїв Крут – юнаків, які ціною власного життя зупинили більшовицький наступ на Київ у 1918 році.

Політичні передумови, хід військових дій

У грудні 1917 року більшовицька влада росії оголосила ультиматум Центральній Раді. Того ж місяця російські війська розпочали наступ.

У цей же час розпочалися перемовини між більшовиками і Німеччиною та її союзниками щодо завершення бойових дій у рамках Першої світової війни.

Делегація Української Народної Республіки домоглася участі у цих переговорах. І це було критично важливо, адже на той момент українську державу ніхто не визнавав.

22 січня 1918 року Центральна Рада вида свій 4-й Універсал, яким остаточно проголошувала Незалежність України.

Одночасно, це стало сигналом для більшовицьких військ до посилення наступу.

Тодішнє українське військове командування прорахувалося щодо основного напрямку наступу на Київ: його очікували зі сторони Полтави. Натомість, росіяни, сконцентрували свої сили на лінії Бахмач-Крути.

Там оборону тримали, в основному, студентські військові підрозділи.

29 січня вранці розпочався бій, який тривав до пізнього вечора. Захисники Крут своє завдання виконали: вони стримали ворожий наступ. Відступаючи, зруйнували мости у напрямку Києва.

За різними оцінками істориків, під час бою під Крутами загинули близько 300 українських захисників.

27 студентів потрапили до полону, і були розстріляні росіянами. Згодом їх тіла поховали на Аскольдовій могилі у Києві.

Бій під Крутами зупинив наступ більшовиків на Київ і дав можливість уряду УНР підписати Берестейській мирний договір, який став фактичним визнанням існування Української держави на політичній мапі світу.

Підпис під цим договором поставила і тодішня російська влада, яка скориставшись зручним моментом наприкінці 1918 року, першою його порушила і напала на Україну.

Коментарій Богдана Гордасевича:Варто зазначити, що командуючий комунячою ордою Муравйов був досвідченим бойовим офіцером, тому і вдарив у найслабкіше місце де його не чекали, отож і висунули туди юнкерів-підлітків суто для імітації наявності військ в обороні, а все виявилось навпаки: головний удар був саме під Крутами. Також полоненим хлопцям було запропоновано перейти на бік більшовиків, але ті відмовились, а хтось з юнкерів заспівав "Ще не вмерла Україна" і всі вони підхопили спів, отож злосні комуністи всіх їх перекололи штиками.

Павло Тичина - правильний!

Я єсть народ, якого Правди сила! 
Ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла. 
Щоб жить — ні в кого права не питаюсь. 
Щоб жить — я всі кайдани розірву. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Московіє! Мене ти пожирала, 
як вішала моїх дочок, синів 
і як залізо, хліб та вугіль крала… 
О, як твій дух осатанів! 
Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? — 
та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила, 
ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — 
а сила знову розцвіла. 
Сини мої, незламні українці, 
я буду Вас за подвиг прославлять,— 
ідіть батькам на допомогу й жінці, 
дітей з ярма спішіте визволять! 

На слобожанських нивах, на подільських, 
на Чорнім морі я прошу, молю! — вбивайте ворогів, 
злодюг кремлівських, вбивайте без жалю! 
Нехай ще в ранах я — я не встидаюсь, 
гляджу їх, мов пшеницю ярову. 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Повстань! І з ран — нове життя заколоситься, 
що з нього світ весь буде подивлять, 
яка земля! яке зерно! росиця! 
Ну як не сіять? Як відсіч ворогу не дать!
І я сіяю, крильми розгортаюсь, 
своїх орлів скликаю, кличу, зву… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Ще буде: неба чистої блакиті, 
добробут в нас підніметься, як ртуть, 
заблискотять косарки в житі, 
заводи загудуть… 
І я життям багатим розсвітаюсь, 
пущу над сонцем хмарку, як брову… 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 

Я єсть народ, якого Правди сила
 ніким звойована ще не була. 
Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла. 
Кремлівська гнидь, тремти! 
Я розвертаюсь! 
Тобі ж кладу я дошку гробову! 
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу. 
Павло Тичина

Цьогоріч, як ніколи, до слова не просився ніхто


У Львові відбулося віче з нагоди 115-ї річниці з дня народження Степана Бандери .
Цьогоріч, як і впродовж більше десяти років, біля пам’ятника Степану Бандері у Львові відбулося віче з нагоди 115-ї річниці від дня народження голови проводу ОУН.
На дворі крапав дощ. Сунули сірі хмари. Настрій у львів'ян також був негожий. Здебільшого, перед віче обговорювали страшні новини, які сталися вночі: розгромлений музей Романа Шухевича у Білогорщі і пошкоджена будівля Львівського університету у м.Дубляни, де навчався свого часу провідник нації Степан Бандера. Невідомо на що сподівалися рашисти - чи на те, що львів'яни не прийдуть на Віче, злякавшись, чи будуть панікувати, але ворог жорстоко помиляється - дух мудрого народу не з лякливих. Тому Віче відбулося, як і належить. Хоч у зазначений час звучала тривога.  
Але перечекали сигнали повітряної тривоги і продовжили вшанування.  Багато присутніх - одній ті ж щороку, багато - нових, серед яких молодь ті, хто приїхав до Львова з Донбасу чи з інших областей України. Таких можна назвати - безстрашними, адже все одно попадають у камери, а дехто і взагалі проситься до фотографії. Приємно, що незламні духом - у такий день разом, а не відлежуються на дивані, бо холодно.
Участь у віче взяли й представники влади, й депутати, й громадські діячі і захисники України. 
Звучить Гімн України і серця завмирають од тривожної тиші. Священики відмолили молитву, хори виконали патріотичні пісні. 
Цьогоріч, як ніколи, до слова не просився ніхто. 
Ведуча Оксана Савіцька наголосила на основних тезах провідника нації Степана Бандери і захід закінчився. 
Але потік людей не припинявся. До пам'ятника підходили люди - молодь, студенти, військові і фотографувалися, про щось спілкувалися, обіймалися. І майже кожний промовляв "Слава Україні".  Найголовніше, в багатьох на очах тремтіли сльози. 
Розмовляю із захисниками, які приїхали у відпустку і прийшли на віче. Серце обливається горечю від їх признань: і як не сприймають на Донбасі проукраїнських, і як злюще відносяться до української мови, і як навколо звучить мова окупантів. Слухаю признання тих захисників, які прийшли вшанувати Степана і хочеться кричати: "Ну хіба не  на часі вчити рідну мову ? Хіба не на часі стати справжнім українцем? Хіба не на часі перестати красти? 
Мабуть все на часі і все бачить душа Степана, прилітаючи з небес щорічно до пам'ятника . Що ж. Тут хіба можна пригадати таку притчу.
 " Колись до джерела приходив один невіруючий чоловік і закривав каміннями витік, щоб люди не брали звідтам воду . Він не вірив, що вода цілюща і що там з'являлася Богородиця. Одного разу він осліп. Куди не їздив і що не робив, бо був багатий, та зір не відновлювався. Син переконав його прийти до джерела. Коли чоловік помився та уздрів, він повірив, що вода цілюща. Впав на коліна і гірко плакав. Просив прощення у Бога за своє невірство.
Так і тут. Ще прийде той час, коли люди,  котрі топчуть свою мову, продають свій народ, крадії, що обкрадають ближнього і бездари, які шукають собі слави, використовують інших, а самі нічого не роблять для України, стануть перед Богом на коліна і будуть просити пощади та для декого це може бути пізно. 
"Покайтеся!" - каже Ісус.. Або за Євангелієм: «У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Юдейській, і каже: покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне » (Мф. 3:1,2), «Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє»/
Слава Богу! Слава ЗСУ і велика вдячність за можливість вшанувати Провідника Нації! Слава Україні!
 Для Довідки:
Степан Лідер Організації Українських Націоналістів Степан Бандера народився 1 січня 1909 року у селі Угринів, що на Івано-Франківщині.
Степан Андрійович Бандера – один із чільних ідеологів і теоретиків українського націоналістичного руху ХХ століття, голова проводу ОУН-Б – одного з підрозділів Організації Українських Націоналістів після її розколу.
Разом з Ярославом Стецьком став автором і проголосив  Акт відновлення Української держави від 30 червня 1941 року, за що їх відправили до концтабору. ОУН-Б, яку очолював Бандера, стала засновницею Української Повстанської Армії. 
Степан Бандера загинув від рук агента КДБ Богдана Сташинського. Той вистрілив зі спеціального пістолета в обличчя Бандері струменем розчину ціанистого калію. Сталось це у жовтні 1959 року в Німеччині.
Після розпаду СРСР для багатьох українців ім'я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України.
Галина Фесюк

Святий Миколай



Святий Миколаю, не хочу дарунків, Я зовсім не хочу того, що колись - Отих загадкових, красивих пакунків... Я хочу, щоб мрії про інше збулись. Закрий наше небо своїми руками, Щоб вражі ракети не падали знов... Щоб син повернувся скоріше до мами, Щоб тут, в Україні, розквітла любов... Лікуй наші рани... бо їх не злічити, В окопи холодні неси теплоту... І дай нам терпіння усе пережити, Спини, якщо можеш, цю кляту війну! Прийди до малят, що лишились без мами, Й до тих, чий татусь не вернувся з війни... Візьми їх в обійми святими руками, Щоб дотик батьківський відчули вони... Святий Миколаю, не хочу дарунків, В нас інші бажання в ці темні часи - Ти замість отих загадкових пакунків Нам мир у торбині своїй принеси...

Григорій Косинка НА «ЗОЛОТИХ БОГІВ»

Григорій Косинка (загинув у лабетах чекістів 1934 р.)
НА «ЗОЛОТИХ БОГІВ»
Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина, гукає-сміється ворожа артилерія,— а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум'я з селянських осель...
Горить село.
А недалеко, на Гордієнкових горбах, кипить жорстокий бій: старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу...
Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії «золотих богів».
Клекотить бій, гарячий, червоною крівцею вмитий...
— А наші?! Глянь, Параско, Чубатенко: «За мною, вперед!»
— Та-та-та!.. — залопотів крилами смерті кулемет, а з рову:
— Ура, слав-а-а!
— Хлопці, ріж і бий!
— Дай кулемета! Сенька!
І летить... Чуб, як грива на вороному коні, розчісується на льоту вітром, в очах гартується залізо з кров'ю і — смага з піни на губах припала пилом, чорніє...
Летить сонячною курявою Сенька-кулеметник і строчить умілою рукою по ворожих лавах...
А бій кипить... Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами. а ворог — стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди...
— Чорна короговка майнула на Козацькому шляху...
— З батареї б'ють!
— З вилками, на шлях!
Сіра курява пронизалась свистом куль, упала чорним шаром на обличчя людські...
— Прикладом гада!
Затремтіла під сонцем стеблом зомліла гречка — похитнулась назад: «Ай!»
Креше полум'я, іскриться, і в диму, як чорні примари, мріють над селом тополі, попелом припалі, жовта, язиката змія блискавкою прорізала дим і...
— Цю-у-уй — цюв-уй...— співають кулі, і рветься пил горбами.
— Юшковці одходять і... куль немає... і...
Страшно, рішуче гукнув тоді до селян .Чубатенко:
— За погорілі наші хати, за кров братів і волю нашу — вперед!..
Якась невідома сила ревнула по-звіриному з грудей селянських, підняла степом помсту і — пішли: окропили білу гречку з медами гарячою кров'ю, поцілували востаннє горби і...
Сонце здивоване сталої похитнулись вороги!
— Слава, слава! — покотилась луна ярками та долинами.
— Чубатенка нема...
І тінь хрестом лягла на гречці...
— Цю-у-уй — цюв-уй... — співають кулі, і рветься пил горбами...
— Гей, хлопці, пшеницею до шляху: ворог нас обходить!
І побігли бойовики до шляху. А за ними Сенькакулеметник: вискочив на шпиль, стрічку нову в кулемет заклав, а тоді...
— Ой хто ж оце так здорово вціляє?..
Упав коло кулемета. Червона кров Сеньки полилась на потолочену пшеницю і, гаряча-гаряча, збігала стеблом на суху землю...
* * *
Заплакали села... Уже не чути, як гукає гармата: далеко-далеко одступило військо «золотих богів», і на місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем...
І тоді: озолотило сонце похмурі хмари на заході і втопило червону багряницю, як той сум, у ставу та й прослало над пожарищем... Дивіться...
Чорна, обсмалена соха в клуні розп'ялась над кроквами, як мати над дітьми, а коло погреба, он там, де танцюють золоті стрілки сонця, хтось заломив руки і з мукою тихо-тихо чи до неба, чи до себе:
— В ногах лазила, цілувала руки, чоботи... Батьки рідні, не паліть... осінь іде... ви ж — люди, так — ні-і...
Цілі вулиці викошено огнем-косою. Чорні повалені хати, щербаті повітки і все віками дбане добро, а в попелі тліє горе матері...
— На Гордієнкових горбах... сини в бою за волю лягли!
Хто зрозуміє їх вічне горе-журбу, хто загляне в їх зотлілі душі?..
Тільки вітер рве присмажений пісок з попелом і кидає на стару драну свиту, кидає, прислухається.
У старій драній свиті стала серед двору мати Сеньки-кулеметника:
— Згоріла. Троє малих дітей, як мишенят... І старшого вбито...
— Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають...
Ой у полі жито копитами збито...
— Хи-хи!
— Дочко, Парасю, бачиш — під обніжком Сенька з кулеметом?
— О, зараз з нами, тільки вночі, як голуб коло луні пролетить: «мамо, мамо»!
...Копитами збито жито...
— Почорнів, як головешка. А такий хороший, молодий... Це ти, Параско, моя невістка?
— Пшеницю будем жать, як золото, снопи класти,бо горобці п'ють. Як золото, снопи класти...
Через лісу слухала сива тінь діда Андрія, слухала — плакала:
— Стерялась, бідна, з журби... Як чайка б'ється грудьми... О, знов:
Ой не зорі з неба: горе!
Обхопила руками обгорілий стовп у воротях і страшно, нелюдським голосом, заспівала коло дітей:
Ой голуб ти, сивенький,
Ой скажи-скажи ти мені,
Де мій син молоденький?..
І замовкла, заніміла.
Легко повіяв вітер, далі притих, послухав горе-журбу матері і, здавалось, сам заплакав над потолоченою кіньми пшеницею...
1920 р.

Відзначаємо 6-го грудня Святого Миколая


Богдан Бо
До Святого Миколая лист


Святий Миколаю, не хочу дарунків,
Я зовсім не хочу того, що колись -
Отих загадкових, красивих пакунків...
Я хочу, щоб мрії про інше збулись.

Закрий наше небо своїми руками,
Щоб вражі ракети не падали знов...
Щоб син повернувся скоріше до мами,
Щоб тут, в Україні, розквітла любов...

Лікуй наші рани... бо їх не злічити,
В окопи холодні неси теплоту...
І дай нам терпіння усе пережити,
Спини, якщо можеш, цю кляту війnу!

Прийди до малят, що лишились без мами,
Й до тих, чий татусь не вернувся з війnи...
Візьми їх в обійми святими руками,
Щоб дотик батьківський відчули вони...

Святий Миколаю, не хочу дарунків,
В нас інші бажання в ці темні часи -
Ти замість отих загадкових пакунків
Нам мир у торбині своїй принеси...
@mirikels4891

Переклад українською листа Держдепу США до керівництва України

Переклад українською листа Держдепу США 
до керівництва України


Нарешті сталося: є зовнішнє керування!

Нарешті сталося: є зовнішнє керування!

Для нашої славної України є два глобальних вектори руху: це найсвіжіший приклад Афганістану, де США майже 20-ть років впроваджували демократію і законність, але місцева корупція перемогла всі ці намагання, тому в США плюнули на цю країну і пішли з неї, а до влади повернувся талібан і смакуйте далі радість зубожіння упослідженої країни; другий вектор є як у вщент зруйновані країни Німеччина-ФРН, Південна Корея та Японія, що виходили з криз повоєнного часу під контролем та сприянням саме США і досягли домінуючого положення у світі, але за однієї головної умови: місцеве населення було активним й навіть жертовним у становленні свого нового державного устрою. Ось і для України постало або – або.
Нещодавній лист від Держдепу США до Уряду та Офісу Президента України засвідчив, що бажання допомагати нам нарешті з’явилося там, бо чого гріха таїти: не дуже хотілося братися за то до цього. Пригадайте зовсім свіже 24 лютого 2022 року, коли весь захід як би попереджав, а насправді пасивно спостерігав за нападом рефії на Україну. Для них усе було вирішено, що Україна не встоїть, а вона – вистояла! Другий рік! Причому безперервних активних бойових дій на фронті та тотальних обстрілів тилу по всій глибині аж по кордони з Польщею та Румунією. Україна вистояла! 
Завдяки героїчній боротьбі ЗСУ та певним верствам населення Україна набула нарешті ваги та поваги в світі, чого до цього не було. Згадайте свіженьке від пана Дуди про «потопельника» або класика від Орбана як «нічийна земля» - і все це правда! Давайте не дурити себе і ще когось гаслами які ми файні, бо то дурень думкою багатіє. Всі сторонні люди та уряди добре бачать, хто ми і що ми є насправді: пост-колонія радянсько-російської імперії з дуже дегенеративним населенням і тотальною корупцією в усіх сферах життя. Та згадайте, трясця вашій біографії, яку ми мали Україну станом на 24 серпня 1991 року і що маємо тепер у 2023 році. Це ж треба було усе настільки занапастити, розвалити, розікрасти та зруйнувати під панегірики самим собі, які ми класні, як нам усі заздрять, а ми просто йой! які неймовірні. Ймовірні: третій сорт – не брак, зійде і за так.
Ще раз наголошую: люди в Україні сущі, не дуріть себе своєю винятковістю, а ставайте як успішні світові країни працею і розумом сильними. Для цього потрібно дослухатись порад від таких сильних країн та громад, а не «своїм розумом» робити з України другий Афганістан. Нам дуже потрібний отой зовнішній контроль і керунок, як і допомога в розвитку правопорядку, технологій та економіки вцілому. Причому усе це маємо зробити саме ми і для себе, а не когось. Дякую дуже, що США за це все взялось, бо краще пізно, чим ніколи. Рухаємось і дослухаємось.
З повагою до всіх, кому болить Україна, Богдан Гордасевич, м. Львів, 28 вересня 2023 року.

ВАСИЛЬ СТУС О земле втрачена, явися



ВАСИЛЬ СТУС
О земле втрачена, явися

О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурове простелися,
Пролийся мертвому мені!
I поверни у дні забуті,
Росою згадок окропи,
Віддай усеблагій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!..
Сонця клопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких пожиттєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Де сині ниви, в сум пойняті,
Де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
Над райдугою голосів,
Ранкові нашепти молільниць,
Де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
І солодавий запах винниць,
Як гріх, як спогад і як біль?
Де дня розгойдані тарілі?
Мосянжний перегуд джмелів,
Твої пшеничні руки білі
Над безберегістю полів,
Де коси чорні на світанні
І жаром спечені уста,
Троянди пуп'янки духмяні
І ти — і грішна, і свята,
Де та западиста долина,
Той приярок і те кубло,
Де тріпалася лебединя,
Туге ламаючи крило?
Де голубів вільготні лети
І бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
1331
попередня
наступна