Яка Європа? Україна перед проваллям. "Шаровари" не допоможуть.

1. Були вчора на мітингу біля Київради. Як і очікувалося - біля київради було набагато менше людей, ніж на марші пам'яті УПА. Символічна акція виявилася більш чисельнішою, ніж протестна акція по конкретному питанню - виборів у столиці.

Чекали ще до 9.00 - потім почали підходити лідери опозиції спочатку Олег Тягнибок з членами парламентської фракції, потім Арсеній Яценюк с депутатами-днопартійцями, і нарешті - Віталій Кличко - теж зі своїми колегами по фракції.

2. Як і попереднього разу, були металеві щити, що загороджували вхід до Київради і ряд міліціонерів, яких змінили беркутівці. Але штурму загорож та беркутівців не було, як попереднього разу.

Влада зробила хитріше: вона пропустила народних депутатів не з парадного входу - а зліва, і то лише до зачинених дверей. І беркутівські начальники лише посміялися з безпорадності опозиційних депутатів.

3. Але це ще не все: якщо подивитися на протестний натовп від політичних партій - то кидалося у вічі, що було забагато партійних прапорів усіх політичних партій. Хто тримає прапор - не може практично приймати участь у фізичному опорі захисникам диктатора.

Ми завжди були і є за присутність партійних прапорів та гасел - щоб люди, суспільство, самі учасники подій могли себе ідентифікувати себе та визначити свою приналежність до партії чи громадської організації. Але тут був явний перебір.

4. Це все до того, що протест під Київрадою перетворюється на звичку, такий собі ритуал. Це тому, що в процесі не відбувається ескалації подій - тому намагання долучити рядових киян не мало та не матиме успіху - дива не буває.

5. Влада, як більш мобільна сила, швидко пристосовується до характеру вуличних мирних акцій - і вже не звертає на них уваги. Ще раз повторимо: влада КРАЩЕ ЗА НАС знає - хто її справжній ворог та де відбуваються справжні протести.

6. Те, що без київських виборів не буде президентських - це влада чудово розуміє. Саме тому київські вибори - це справа не суто київська, а загальноукраїнська, і опозиція мусила була б задіяти не просто київські сили, а загальноукраїнські.

7. Ми спостерігаємо, як влада Януковича намагається не так приєднатися до Європейського Союзу, як створити свою власну сімейну диктатуру - і все робить для цього. Ми вже неодноразово підкреслювали, що суто мирні акції недоцільні і неефективні.

Непомітно для нашого неозброєного ока в країні склалася тоталітарна диктатура Януковича, якій вже непотрібні ніякі електоральні рейтинги та будь-яка популярність серед населення.

8. Влада послідовно, крок за кроком, зараз не так бореться з опозицією (ще встигне!), як руйную матеріальну основу опозиції - малимй та середній бізнес, громадянське суспільство. Справедливо вважаючи, що без приватних власників громадська активність українців буде вкрай безсила.

Простіше кажучи, для посилення диктатури зараз рейдерські захоплення незалежних приватних підприємств зараз важливіше, ніж безпосереднє придушення політичної опозиції.

9. Цьому можна протиставити ЛИШЕ силові засоби самозахисту. Буржуазно-демократичні революції завжди відбувалися там і тоді - коли деспотична влада зазіхала на існування приватної власності громадянського суспільства.

10. Але вчора загальна атмосфера мирного мітингу НЕ свідчила про відчуття загрози, яка йде від тоталітарної влади. Опозиція "догулює" останні місяці незалежного існування у Верховній Раді - але не відчуває "початку кінця" свого існування. Це саме стосується і громадських організацій.

Опозиція не посилає сигнали суспільству, що його чекає від існуючої влади і власна безтурботність розхолоджує українське суспільство.

11. Між тим, на місцевому рівні відбувається спротив проти рейдерів - що відбулося на вулиці Коперніка м. Києва. Проте тут системний парадокс: рядові громадяни найбільш активні саме там і тоді, де НЕ відбуваються вирішальні для нашої держави події. І пасивні саме там, де відбуваються незворотні зміни у бік північнокорейського варіанту сімейної диктатури. Це не осягло не лише суспільство, але і опозиційні партії.

12. Вони ж муясть знати - що їх легальне існування - лише з тимчасової слабкості диктатури Януковича - яке буде перекрите ще більшою слабкістю українського громадянського суспільства.

Те, що разом з диктатурою Януковича слабне Україна як держава - самого Януковича це не обходить: варто лише залишитися при владі. Запорукою цього є збереження пасивності населення, статусної слабкості українського громадянського суспільства.

13. Потрібно зрозуміти - час працює зараз не на боці опозиції - зволікати нікуди.

Україна в небезпеці. Захід, як Бог, може допомогти лише активним.     

    S i T