Український націоналіст може бути і російськомовним

Перший крок до українізації Південно-Східної України – це не змушувати людей розмовляти українською, а зробити їх патріотами. Вважає лідер новоствореного руху Російськомовний українських націоналістів (РУН) Сергій Замілюхін.

– Як і чому виникла організація Російськомовних українських націоналістів?

– Організація створювалася не те, щоб спонтанно, але у всякому разі спочатку не стояло завдання її створити. Насамперед створювалися групи у соцмережах, було просто бажання зібрати навколо себе людей з такими ж поглядами задля живого спілкування. Я розумів, що таких людей маса, і явище російськомовних українських націоналістів, про яке говорять десь з 2008 року, є масовим. Зрештою спроба об’єднати таких людей у соцмережах принаймні додає їм впевненості, що вони не самі, що це явище для України, що їхні погляди підтримують і вони не білі ворони. Так почали збиратися люди у соцмережах і коли дійшло до певної критичної маси, почали виникати ідеї, що з цим щось слід робити. А 14 жовтня, на Покриви, до дня народження УПА, ми надрукували 10 тисяч кольорових флаєрів російською мовою «Розкажи правду про УПА», де розвінчувалися усі міфи радянської епохи про Українську Повстанську Армію. Ми оголосили, чи є охочі роздавати у південно-східних областях ці листівки. Акція пройшла вдало: організували її за дуже короткий термін, десь приблизно за тиждень, і роздали листівки у 16 містах України. Саме цей захід і підштовхнув до створення організації. Десь протягом місяця відбулося обговорення питання. Можу сказати, що ідея створення організації визріла як щось саме по собі зрозуміле із групи однодумців.

– Скільки людей сьогодні налічує РУН?

– Тут є два аспекти: частина людей – це учасники груп у соціальних мережах, а частина – учасники організації. Ми розуміємо, що соцмережі і реальний вступ в організацію – це дві великі різниці. У соцмережах набереться десь близько восьми тисяч прихильників. Якщо ж говорити про реальних членів, то їх не так багато, бо організація лише формується, відбуваються перші зустрічі. Потенціал є немалий, оскільки перші осередки ми відкрили лише у шести містах. А судячи з настроїв, які є у групах, то на нас чекають у багатьох містах Південно-Східної України.

– В Україні сьогодні є чимало організацій націоналістичного спрямування. Чи була потреба у створенні ще однієї?

– Тут йдеться у різниці психології поглядів, саме психології, а не самих поглядів. Російськомовна людина приходить до ідеї націоналізму не тому, що народилася у цьому середовищі і так має бути, а тому, що усвідомила певну інформацію, зробила для себе висновки: те, що відбувається – неправильно. Тож незважаючи на те, що людина є частиною російськомовного середовища, супротив, який у ній назріває, виводить її на певний протестний рівень. Спочатку людина є патріотом, потім у неї з’являються якісь націоналістичні погляди, відповідно це приходить через пізнання. Є такий дуже хороший вислів, якщо російськомовний націоналіст не просто голосує за одну державну мову, то він не просто розуміє, що це треба, він розуміє, чому це треба. Люди з цього середовища краще розуміють, як донести ідею націоналізму на теренах південного сходу України.

– А як ви особисто дійшли до ідеї націоналізму?

– Усе почалося з ознайомлення із правильною історією України. Поступово накопичувалась інформація, яку ретельно приховували за радянських часів. Тому я й вважаю, що перший крок до українізації південного сходу – це зробити з російськомовних українців насамперед патріотів. Свого часу нам закидали навіть, що ми адепти «русского мира», але все ж вдається переконати людей у зворотному. До речі, ми ухвалили рішення відкрити відділення РУН у Львові. І робимо це не тому, що у Львові є російськомовні, яких ми б могли об’єднати, а тому, що вважаємо, що людей треба інформувати про те, що є російськомовні українці. Адже зокрема на Західній Україні російськомовних сприймають як росіян, а не як українців. Тому ми хочемо пояснити, чому це відбулося і що все це можна виправити. Таким чином наша організація може стати об’єднавчою між Заходом і Сходом.

– Як інші націоналістичні організації, зокрема «Свобода» ставляться до РУН? Чи є якісь спільні плани дій?

– Наразі спільних планів дій не існує. Ми наразі самі формуємося як організація, але було кілька акцій, які ми провели разом із «Тризубом імені Степана Бандери». Контакти на рівні місцевого відділення були у Донецькому регіоні. Про теплі стосунки говорити надто рано, але є контакт на рівні взаєморозуміння. Зі «Свободою» контактів наразі нема, але, гадаю, це питання часу.

– Ви згадували акцію роздачі листівок «Розкажи правду про УПА». Як її сприйняли на Півдні та Сході України?

– По-різному, звичайно. Зокрема були й ситуації не зовсім мирні. Після цієї акції ухвалили рішення, що потрібна підтримка сильних хлопців. Адже під час тієї акції листівки роздавали дівчатка, і траплялися доволі прикрі моменти. Але народ сприймав по-різному. Утім, те, що текст був російською, збільшувало шанси бодай його прочитання. Зрештою принаймні відразу не викидали, а брали із собою. Ми не спостерігали масового викидання листівок.

– Найближчими вихідними в Україні очікують на візит патріарха Кирила і президента РФ Путіна. Низка організацій вже заявили, що готуються до акцій протесту. Чи братиме участь у цих акціях РУН?

– Окремо брати участь в акціях не будемо, але однозначно приєднаємося, оскільки у Києві наразі окремого відділення немає, але є люди, які заявили, що вони члени організації. І такі люди, зокрема й я будемо брати участь у цих акціях, принаймні приєднавшись до них. 1025-річчя Хрещення Русі – це не свято Росії. Вважаю, що ще за часів Петра І, Катерини ІІ у нас вкрали нашу історію, так продовжується і зараз. Росія хоче присвоїти собі святкування 1025-річчя Хрещення Русі. Ми ж вважаємо, що вони не мають жодного стосунку до цього. Це вкрадена наша історія, ми різні народи. Насправді це знає більшість людей в Україні, а хто не знає, тим ми розповімо.

– Україна очікує найближчим часом на підписання угоди про Асоціацію з ЄС. Натомість організації з націоналістичним ухилом в основній своїй масі виступають проти євроінтеграції. Якою є позиція Російськомовних українських націоналістів?

– Тут у нас є розбіжності. Ми вважаємо, що в Європу нам треба йти. Слід зрозуміти, що Європа не уся є ліберальною, тобто голубою. Це більше притаманно Західній Європі – Іспанії, Голландії, десь Франції. Але є інша Європа, Центральна, більш консервативна. І ось тут ми можемо відіграти дуже важливу роль. Мало того, якщо взяти передісторію, ми завжди грали важливу роль у регіоні, зважаючи на й на те, що Україна найбільша за площею, відповідно наше геополітичне положення може відіграти важливу роль. Польщі, Австрії тощо не притаманні деякі речі, які притаманні Західній. І своєю присутністю ми підсилимо Центральну Європу, можливо, навіть направимо, станемо фарватером у напрямку більшого консерватизму. Тому не треба боятися йти у Європу, а треба ставити завдання змінити її. 

Розмовляла Оксана Дудар
pohlyad