Фактично, ця та ж сума, що і в торішній програмі (різниця в 0,5 ярдів) тільки на куди більш жорстких умовах.
Більше того, минулорічні транші віднімуть з цієї суми. Тривалість програми - 4 роки.
Цього року очікується до 10 ярдів. Ще десь 3 отримають з інших джерел.
6 з них піде на погашення попередніх кредитів.
Решта вкачає в ЗВР і банківська рефінансування.
Завдання - створити умови для обслуговування суверенних боргів і боргів української банківської сфери.
Вимога - затягнути пояси на шиї у населення і зупинити падіння економіки.
З першим впораються безсумнівно, з другим - точно ні.
Чи знають про це кредитори?
Знають.
Восени взимку 2015 ЗВР спорожніють і, напевно, будуть підписувати ще більш драконівську програму.
Без дефолту Україні не вибратися. Але, його їй не дозволять, поки все що є в цій країні не перекочує в руки західних власників.
Нічого особистого, тільки бізнес.
Про що не пишуть світові ЗМІ
"Тиха революція в Ісландії. Народ зробив Християнство державною релігією. Мовчання світових ЗМІ
Події в світі Чи чули ви про те, що сталося 23 жовтня в Ісландії? Напевно, немає. Знаєте, чому ви нічого не чули? Тому що 23 жовтня в Ісландії відбулася революція - абсолютно мирна, але від цього не менш «революційна», ніж інші. Яка одночасно показала, як «небезпечно», коли «демократичні процедури», про які так люблять говорити ліберали, контролюються більшістю, а не меншістю, як звичайно.
Саме тому показовий приклад Ісландії замовчується світовими ЗМІ, буквально ховається - тому що останнє, чого можновладці всього світу хотіли б, - це щоб приклад Ісландії став дійсно прикладом для інших країн.
Але - все по порядку. 23 жовтня цього року в Ісландії пройшов референдум, на якому була прийнята нова Конституція. Цей референдум - завершальний акорд у боротьбі, яку вів народ Ісландії з 2008 р, коли ісландці несподівано дізналися, що в результаті фінансової кризи їхня країна - член Євросоюзу, між іншим, - в буквальному сенсі слова збанкрутувала. Несподівано це було тому, що сталося після 5 років процвітання, забезпеченого «найефективнішою» неоліберальної економікою.
Побудованої на те, що в 2003 році всі банки країни були приватизовані, і з метою залучення іноземних інвесторів вони практикували онлайн-банкінг, який при мінімальних витратах дає відносно високу прибутковість. І дійсно, ісландські банки залучили безліч дрібних британських і голландських інвесторів, і все йшло краще нікуди, і економіка (з неоліберальної точки зору) росла, цвіла і пахла.
Але був, як водиться, один нюанс: чим більше залучалося інвестицій - тим швидше ріс і зовнішній борг банків. У 2003 році борг Ісландії дорівнював 200% ВНП, а в 2007 році становив уже 900%. Світова фінансова криза 2008 року став для «процвітаючою» економіки Ісландії смертельним ударом. Три головних ісландських банку: Landbanki, Kapthing і Glitnir -лопнулі і були націоналізовані, а крона втратила 85% вартості по відношенню до євро. І в кінці року Ісландія оголосила банкрутство. І тут настав час згадати про те, що Ісландія - демократична країна.
Але спочатку ісландці вирішили спертися на «звичайну» представницьку демократію.
Через кілька місяців після краху банків ісландці вийшли на вулиці, протестуючи проти банкірів, які стали причиною кризи, і неосвічених політиків, які допустили його розвиток.
Протести і заворушення, зрештою, змусили уряд піти у відставку.
Вибори пройшли в квітні 2009 року, за їх результатами до влади прийшла ліва коаліція, яка, з одного боку, відразу ж засудила неоліберальну економічну систему, але, з іншого боку, відразу ж здалася вимогам Світового банку та країн Євросоюзу погасити борги ісландських банків у загальній складності на три з половиною мільярди євро.
Це означало, щоб кожен житель Ісландії протягом п'ятнадцяти років мав би щомісяця платити 100 євро - щоб погасити борги одних приватних осіб (власників банків) перед іншими приватними особами.
Це було вже занадто навіть для спокійних ісландців. І призвело до зовсім екстраординарної ходу подій. Ідея, що громадяни повинні платити за помилки приватних фінансистів, що ціла країна повинна бути обкладена даниною, щоб погасити приватні борги, виявилася настільки неприйнятна, що породила нову хвилю масових протестів. Які буквально змусили керівників Ісландії перейти на бік більшості населення.
В результаті Президент Олафур Рагнар Грімссон відмовився ратифікувати вже прийнятий парламентом закон, який зробив би громадян Ісландії відповідальними за борги ісландських банкірів, і погодився провести референдум.
Пішла дуже характерна для «вільного світу» реакція «міжнародного співтовариства» - на Ісландію чинився безпрецедентний тиск.
Великобританія і Голландія погрожували - у разі відмови від виплати боргів ісландських банків своїм громадянам - суворими економічними санкціями, аж до повної ізоляції Ісландії. МВФ погрожував позбавити країну будь-якої своєї допомоги.
Британський уряд погрожувало заморозити заощадження і поточні рахунки ісландців.
Але ісландці не піддалися тиску, а Президент Гріммсон висловився так: «Нам говорили, що якщо ми не приймемо умови міжнародного співтовариства, то станемо північною Кубою. Але якби ми погодилися, то стали б північним Гаїті ».
Референдум був проведений у березні 2010 р На ньому ісландці вирішили не повертати кошти іноземним кредиторам - Великобританії і Нідерландам - 93% брали участь проголосували проти виплати банківських боргів.
МВФ негайно заморозив кредитування. Але ісландців вже було не зупинити.
За підтримки громадян уряд ініціював цивільні і кримінальні розслідування щодо осіб, відповідальних за фінансову кризу. Інтерпол видав міжнародний ордер на арешт колишнього президента банку Kaupthing Сигурдур Ейнарссон, а інші банкіри, також причетні до краху, втекли з країни.
Але й це було ще не все. Ісландці не зупинилися на досягнутому - було прийнято рішення прийняти нову Конституцію, яка звільнила б країну від влади міжнародних фінансів і віртуальних грошей.
При цьому ісландці захотіли написати нову Конституцію самі, всі разом.
І це вдалося!
Проект Основного закону писали 950 простих громадян, обраних довільно (по лотерейної системі) членами Національної Асамблеї в 2010 р
Щоб доопрацювати нову Конституцію, народ Ісландії обрав (вже на виборах) Конституційна рада, до якого увійшли 25 громадян.
Прості люди - рибалки, фермери, лікарі, домогосподарки - були обрані з числа 522 дорослих, які не належать до жодної політичної партії, кожного з яких рекомендували як мінімум 30 громадян. І, як пише російський «демократичний» журналіст Павло Пряників в статті з характерною назвою «Кожна кухарка може написати Конституцію»: «Особливо підкреслимо, що ніхто в Ісландії не обурювався, що неможливо прочитати 522 біографії людини та їх політичних програми, а також розібратися в виборчому бюлетені, в який занесені прізвища такого величезного числа людей ». Далі почалася доробка тексту Конституції і конституційних законів. Процитуємо того ж П.Прянікова: «Ну а далі Рада використовував систему краудсорсингу - доступу всіх людей до своєї роботи. Пропозиції громадян збиралися через «Фейсбук», «Твіттер» і навіть «Ютуб». Всього від простих ісландців надійшло 3600 коментарів до роботи Ради і 370 поправок до Конституції. Щотижня Рада публікував в інтернеті нові статті для громадського обговорення. Через два чи три тижні, після перегляду пропозицій від громадськості та експертів, Рада публікував фінальну версію статей, які потім обговорювалися ще раз. Крім того, члени Ради разів на тиждень записували розповідь про свою роботу і викладали його на «Ютуб», а їх засідання можна було дивитися в прямій трансляції в інтернеті. В кінці роботи всі 25 членів Ради проголосували за закінчення роботи над Основним законом. «Ми, люди Ісландії, бажаємо створити справедливе суспільство, де кожен з нас буде мати рівне місце за загальним столом», - такими словами починається Конституція ». У коментарях члени Конституційної ради визнають, що в перекладі на іноземні мови перша фраза Конституції звучить трохи кострубато, однак, на їхню думку, вона зрозуміла кожному ісландці і найкраще відображає прагнення створити рівні можливості для всіх. Згідно з проектом Конституції, природні ресурси острова знаходяться виключно в суспільній власності.
Особливий інтерес викликає стаття під назвою «Відкрита інформація і правдивість», яка зобов'язує уряд тримати у відкритому доступі всі робочі документи, якщо вони не є державною таємницею. Також Конституція зобов'язує влади працювати на благо не тільки людини, але і Землі і біосфери. Окрема стаття закріплює права тварин. У новаторському документі знайшлося місце і для вельми архаїчної норми, виключеної з більшості європейських Конституцій. Так, Євангелічно-лютеранська церква Ісландії зберігає державний статус. Тут варто відзначити один істотний для подальшого розвитку подій нюанс. Конституційна рада за своїм складом виявився, як прийнято тепер говорити, «евросоціалістіческім». І не стільки тому, що більшість ісландців дотримуються лівих поглядів, скільки внаслідок досить-таки недалекоглядного і попросту дурного поведінки ісландських правих: раніше були при владі «Прогресивна партія» та «Партія Незалежності» закликали своїх прихильників бойкотувати вибори Конституційної ради і роботу над Конституцією, і їхні виборці так і вчинили. В результаті і в самій Раді, і в тексті нової Конституції вплив правих і консерваторів виявилося мінімально. Таким чином, в результаті сукупної дії як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів більшість несподівано виявилося господарем становища - і в Конституційній раді, і серед учасників розробки Конституції, і серед голосуючих на референдумі. І результат настільки «перевершив очікування», що ось уже більше місяця провідні світові ЗМІ красномовно мовчать про підсумки ісландського всенародного референдуму 23 жовтня, на якому проект Конституції схвалили понад 80% ісландців при явці в 66%. Ну, ви зрозуміли? Варто було допустити більшість до розробки та прийняття Конституції та конституційних законів, як замість приватизації як панацеї від усіх бід економіки «вийшла» націоналізація ресурсів, замість держтаємниці - відкритість, замість строго представницької демократії - елементи прямої демократії. І не дай бог (з точки зору неоліберальних урядів всього світу) прикладом Ісландії підуть інші країни. Адже сьогодні ті ж рішення, що і Ісландії 2 роки тому, пропонуються іншим народам. Народу Греції кажуть, що приватизація їх державного сектора є єдиним рішенням. Те ж саме говорять італійцям, іспанцям і португальцям ... А що якщо вони наслідуватимуть приклад ісландців? Страшно подумати ... А адже до цього йде! Багато наші туристи, яким заважають культурно відпочивати безперервно страйкуючі «європейські свині» (PIGS - поширене позначення чотирьох країн Євросоюзу, які перебувають на межі банкрутства: Португалія (P), Італія (I), Греція (G), Іспанія (S)), звертають увагу, що на багатьох транспарантах чомусь часто згадується Ісландія. Але про ці дрібниці новинні програми також не згадують - їх цікавить головне - на яких умовах ці «свині» погодяться взяти милостиво пропонований позику для погашення боргів лопнули приватних банків. Саме тому ви нічого не знали про ісландському референдумі - світові ЗМІ роблять вигляд, що нічого не сталося. Адже ЗМІ, як і уряду, як і парламенти, теж представляють інтереси правлячого класу, якому - в будь-якій країні - ой як невигідно, щоб більшість була допущена до керування".
Баланс говна и судьбы Родины. Эссе
Все дело в балансе говна. Никто не будет терпеть рядом с собой стукача и крысу Евгения, даже если грызун владеет десятипальцевым набором и помогает бойцам в АТО, собирая пожертвования. Если говно заметно перевешивает несколько хороших черт, то в конечном итоге они не имеют значения. Это правило не имеет исключений. Хотя алкоголик Николай отчаянно материт Путина и вывесил на балконе национальный флаг, соседи все равно его ненавидят за вонь, грязь и постоянные дебоши.
Тем не менее, последние полгода происходит мучительное самовнушение: можно быть любым говном, но если ты патриот Украины – это не считается. Мучительное потому, что общий говноуровень делает невозможным развитие любой хорошей черты. Даже такой, как патриотизм. Если сто человек в подъезде привыкли жить в грязи и плевать под ноги, один чистюля это не переломит.
Вот Алексей, к примеру, был «решалой» по налоговым вопросам, жил с мутных схем, которые позволяли ему кататься на блестящем «крузаке» с водителем и по нескольку месяцев отдыхать у моря. Потом он кинул людей на немалую сумму денег и отправился воевать в Донецкую область. Там получил осколок, еле выжил, и в глазах многих является героем. Только война для него закончилась через пару месяцев, а предыдущая жизнь и заслуги по обворовыванию любимой Украины определяют всю линию судьбы – и его, и ее. Потому, что таких алексеев – несчитанные тысячи.
Все они отчаянно делают вид, что во всем виноваты враги и с ними они сражаются за новое качество страны. Вениамин владеет нелегальным конвертационным центром. Часть своей выручки он перечисляет на нужды армии и пишет в соцсетях, что ненавидит совков, которые не хотят жить по-европейски. Геннадий имеет «коридор» на границе и торгует контрабасом. С украденных у Родины денег он купил для ее защиты бронежилетов, тепловизор и немного еды. И уже отбил эти траты новыми поставками. А на блокпосту под Мариуполем стоит бывший журналист Дмитрий, пошедший в армию по повестке как выпускник военной кафедры, хотя и не хотел.
На съемной квартире в Киеве его ждут жена и крохотная дочка и Родине не интересно, что будет с ними, случись что. Никакой войны ведь до сих пор официально нет. Поэтому у Дмитрия плохое настроение. Такое же, как у бойца 3-го отдельного полка спецназа из Кировограда Максима. В июле он схватил пулю в живот под Дмитровкой, уволен из армии как инвалид и не может получить ни пенсии, ни компенсации. По инерции спецназовец еще рвется защищать Родину, поскольку еще не понял, что Родина для него – не «хорошие качества» типа сала, незабываемых закатов или тихой речки. Это система, которая гарантирует ему право быть нищим и бесправным, без всякой надежды на лучшее.
Можно гордиться «киборгами», которые стойко защищают руины бывшего аэропорта европейского класса. Но армия – это не люди с автоматами. Тем более, не люди, которым собирают на штаны с миру по нитке. Это система, которая обязана обучить и вооружить профессионала, одеть его, накормить, вылечить, если потребуется. Отправить в санаторий. Дать его семье квартиру, а когда он состарится или потеряет здоровье на службе – обеспечить пенсией.
Но баланс дело такое, что армия 20 лет работала кормушкой для жирных генералов, говна в этой системе куда больше чем здравого смысла. Поэтому защитники Родины уже с удивлением узнают, что Украина, которую они защищали, не собирается давать им льгот, пособий и прочих приятных бонусов. Равно как и предоставлять рабочие места, поскольку государственные предприятия лежат и не дышат, а частному бизнесу не нужны бесполезные сотрудники с военным синдромом. Пожаловаться некому, поэтому кое-кому придется добывать своей кусок привезенным с собой нелегальным стволом.
Скажем прямо, «защищать Родину» - это «совковый штамп», годный для пропаганды. Если даже не оглядываться на то говно, за которое парни положили свои молодые жизни, то даже с самим процессом защиты не все так просто. Мародерство, изнасилования, пытки, гоп-стоп, самосуд, убийство слепыми артобстрелами детей, стариков, инвалидов и лежачих больных карму не улучшают. Тем более, карму Родины. Давно ли нам рассказывали про «миллионы немок, изнасилованных советскими солдатами», что превращает Победу в "пабєду"? Сепаратисты с террористами, конечно, негодяи, кто спорит. Только большой вопрос, какие такие блага воздадутся Денису, наводившему огонь артиллерии по жилым кварталам во имя «очистки украинского Донбасса от ваты», кто и как оценит его благородный ратный труд. Заранее понятно, что даже после «полной деватизации» ничего хорошего в обугленных руинах ни он сам, ни Украина создать не смогут. Просто потому, что этого нет у них самих.
Родина уже дала высокую оценку отданным за нее жизням, бросив трупы своих защитников гнить в полях. Их собирают волонтеры, воспитанные на советском благородстве и лозунге «никто не забыт». То, что появились новые могилы «Неизвестного солдата», означает лишь нежелание платить их семьям за утрату кормильца. А давно ли глупые девки жарили яичницу на Вечном огне «как символе бездушного отношения тоталитарной страны к ветеранам»? В нетоталитарной европейской стране отношение к ним еще хуже. Хотя, казалось бы, все должно быть наоборот.
А почему?
Да потому, что всеобщий баланс говна в людях не позволяет им родить из своей массы ангелов и потом выбрать их честными депутатами и министрами, творящими добро. Сделайте Алексея депутатом - он будет «решать вопросы». Назначьте Вениамина министром – он продолжить мыть бабло. Только уже гораздо больше.
Они привыкли жить так, что говенная для страны ситуация идет им на пользу. И не хотят другого. Поэтому прошедшая очистительный огонь революции, войны и выборов Украина – все те же рожи при власти, те же чиновники с такими же «решениями вопросов», народные депутаты еще тупее и бесполезнее, чем были. Те же нищенские пенсии, та же удручающая картина в районных поликлиниках, то же вымогательство ментов и прокуроров. Те же мертвые села с руинами ферм. Те же поборы с родителей в детсадах и школах. Та же беззащитность человека перед купленным и проданным судом и местными авторитетами. Только теперь еще и все плюют на законы: вы что, не понимаете? Война идет!
Понимание того, что все жертвы были зазря, копится. Но напрасно Владислав с Сергеем думают, что им снова дадут выйти на Майдан как год назад и «спросить с власти». Второй такой ошибки допущено не будет. Все грехи – малые и большие, – будут немедленно предъявлены еще до того, как «начнется». Более того, если и начнется, то только для того, чтобы опять сменить хозяина кормушки, не более. А чтобы парням в голову не приходили опасные идеи социальной справедливости, война сделана для них ключевой повесткой дня. Чтобы не было времени поглядеть на мерзость и запустение вокруг.
Война всегда отбрасывает все ненужное для выживания. Поэтому кому-то кажется, что его страдания «куют нацию» или нужны во имя «будущего». Но плана этого будущего нет в программах прошедших в Верховную Раду политических партий. Я проверял. А пока Владислав с Сергеем сражаются с коварным врагом, севастопольский завод Верховного Главнокомандующего ремонтирует корабли Черноморского флота России. В то самое время, как конфетная фабрика в Липецке производит для врага сладости. Но мучительное самовнушение отстраивает картину от хорошего английского и красивых слов в публичных выступлениях.
Народный депутат Гаврилюк, реально тупой чувак, отрицающий высшее образование как необходимую добродетель для законотворца, сказал: «Пусть каждый задаст себе вопрос: «Чем я могу быть полезен своей Родине?». Я, пожалуй, знаю ответ: не заниматься мучительным самовнушением и менять баланс говна в сторону его уменьшения. Задача, прямо скажем, непосильная.
Но, как всегда и бывает с подобными роковыми моментами, прошло оно почти незамеченным. По крайней мере, ни ОБСЕ, ни ЕС, ни США, ни даже местные дозорные всех рангов и типов не ударили по его поводу в колокола.
А событие, между тем, стряслось небывалое. Война элит вокруг президента Порошенко перешла из статуса холодной в статус войны на уничтожение. Такого Украина не знала и в самые дерзкие времена.
Сегодня заседание Специальной парламентской контрольной комиссии по вопросам приватизации посетил губернатор Днепропетровской области, украинский «Жуков без погон», человек, остановивший «русскую весну» на юге Украины, банкир и промышленник Игорь Коломойский.
Он буквально с порога сообщил опешившим депутатам, что хочет рассказать о том, как происходила приватизация самых лакомых кусков экономики во времена президента Кучмы, какие и за что он, Коломойский, выплачивал взятки зятю президента Виктору Пинчуку и самому президенту, каким образом получили свои активы другие олигархи и во сколько они обошлись им в реалиях.
Коломойским названы десятки коррупционно приватизированных крупнейших энергоконцернов, добывающих, обрабатывающих предприятий, но прежде всего вскрылась скандальная продажа «Укррудпрома» — одна из самых загадочных в истории приватизации Украины. Стоимость концерна оценивалась независимыми экспертами в начале 2000-х в 40-50 миллиардов долларов, а он был продан за 500 миллионов.
В этой истории, подводит итог «Украинская правда», замешаны все крупнейшие олигархи, которые за счет специально прописанных условий приватизационных конкурсов смогли обзавестись важными сырьевыми активами. Они стали основой для формирования, к примеру, крупнейшего в стране металлургического холдинга «Метинвест», который контролируется Ахметовым и Новинским.
Собственно говоря, показаниями Коломойского перед парламентской комиссией дезавуированы итоги приватизации практически всей сердцевины промышленности Украины.
Коломойский предложил парламенту отменить результаты этой коррупционной приватизации и вернуть во владение государства несправедливо приватизированные активы на многие десятки миллиардов долларов. В том числе и активы самого Коломойского.
Признания и предложения днепропетровского губернатора вызвали шок и ошеломление даже у самых либеральных депутатов парламента.
Вот цитата из стенограммы заседания:
«Лещенко: У меня нет сомнений, что мы с вами единомышленники в вопросе восстановления справедливости при реприватизации, но скажите – вы же тоже были бенефициаром. Вопрос по поводу 5 млн в месяц, которые вы платили Пинчуку в 2004 году – вы считаете, что это была взятка или нет? Если взятка, это явка с повинной с вашей стороны?
Коломойский: Мы же знаем, что тот, кто дал взятку и первый пришел, сказал об этом — ему ничего за это не будет. (Смех)
Л: То есть вы признаете, что за управление «Укрнафтой» давали 5 млн долларов в месяц?
К.: Да.
Л: Кому именно, на какие счета?
К.: Все предоставлено в английский суд, можем предоставить все сюда. Эти счета идентифицированы как счета Пинчука и Кучмы.
Л.: Оффшор?
К: Да. Но это не «Укррудпром», а «Укрнафта». Но это не только эти деньги. Мы платили эти деньги, а помимо этого платили дивиденды государству и налоги. Но за право получать свои дивиденды нас заставляли из своих дивидендов платить еще по 5 млн Пинчуку».
Таких вопиющих примеров Коломойским приведено множество.
Что будет дальше делать парламентская комиссия с этими признаниями — не знает пока никто. Даже ее председатель, друг Коломойского и замгубернатора Днепра Борис Филатов.
Взрывчатка, которая накалялась во время Донбасской войны в зарубежных судах, брошена в открытый костер в Киеве. (Информационной справедливости ради следует сказать, что конфликт вынес из подполья сам Пинчук. В Высоком суде Лондона он начал процесс, оспорив покупку Криворожского железорудного комбината. Виктор Пинчук требует от Игоря Коломойского и Геннадия Боголюбова признать его владельцем завода и компенсировать ему многолетние убытки.)
Но одно дело далекий Лондон и прения на английском, другое — прямые обвинения в Раде бывшего президента Украины в получении взяток и демонстрация доказательств. Особенно на фоне того, что Кучма является одним из реальных приводных ремней Минского движения перемирия.
К чему приведет открытая война бизнес-элит в стране, находящейся на грани банкротства и дезинтеграции? История не знает случаев, когда подобный конфликт приводил бы, мягко говоря, к усилению государства, к победе в войне или хотя бы к росту его авторитета среди союзников. Не думаю, что Украина станет первым исключением из этого правила.
