Вид:
короткий
повний

Просвіта

Український романс

  • 18.06.09, 21:56
Про український романс і шустрого москаля))) Прослухайтеsmile

90 років другої російської окупації України

  • 18.06.09, 21:46
Цього року минає 90 літ від початку другої російської окупації України. Тоді, у далекому 1919-му, скориставшись внутрішньою міжусобицею українських політичних сил (повстання Директорії проти гетьмана П.Скоропадського), Російська Федерація по-зрадницьки, без оголошення війни, зламавши укладені перед тим міжнародні договори, напала на Українську Народну Республіку (УНР) і буквально втопила її у крові. Міжнародні злочинці добре розуміли ганебність скоєного, тому намагалися переконати український народ і світ, що, начебто, в Україні відбулася громадянська війна між місцевою буржуазією та пролетаріатом, а російський уряд лише надав «братню воєнну допомогу» повсталим трудящим.

Цю брехню десятиліттями тиражувала облудна радянська історіографія, намагаючись відмити українську кров із рук своїх кремлівських хазяїв. Коли ж «аргументів» не вистачало, на допомогу платним борзописцям приходили кадебешні «заплічних діл майстри». Перелякані ними гомосовєтікуси навіть у незалежній Україні так і не зважилися на офіційному рівні чітко й недвозначно назвати речі своїми іменами: «громадянську війну» — українсько-російською війною, «братню воєнну допомогу» — збройною агресією, «визволення» — окупацією, а «возз’єднання» — анексією. Така безхребетність заохочує нинішню Російську Федерацію та її п’яту колону в Україні до реваншу. Використовуючи поблажливість українських правоохоронних органів, ветерани окупаційної російської армії, воєнні та цивільні колоністи та їхні нащадки проводять на території України підривні акції, скеровані на розчленування території Української держави та нове уярмлення українського народу. Замовники й виконавці не приховують своїх злочинних намірів. Їм потрібно, для початку, «...перетворити Республіку Україна в Федеративну Республіку Україна (ФРУ) « у складі «...новостворених (за допомогою російської зброї. — Авт.) автономних республік — Кримської, Донецької, Галицької, Одеської, Закарпатської та ін.» (Широкорад А.Б. Россия и Украина. Когда заговорят пушки... .— М.: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2007). А потім відбудеться повний «...розпад цієї держави « (Ульянов Н.И. Украинский сепаратизм. — М.: Эксмо, Изд-во Алгоритм, 2004).


http://www.day.kiev.ua/273443/

Космічна гречка...

  • 05.06.09, 18:36
Сьогодні чув, що космос вже гречку роздає: гречка, борошно, банка паштету, цукерки і ще щось там...

Не продавайте совість за кіло гречки і конхфетку...unsmile

скм

  • 04.06.09, 21:27
Транцендентна ідуалістична різниця між зайцем і вовком?hypnosis

Сповідь чекіста

  • 01.06.09, 18:57
На ім’я сільського голови села Н. Заліщицького району зі Східної України прийшов лист такого змісту: «Я - колишній солдат спецгрупи НКВД, яка під маркою бандерівців у 1944-1945 рр. проводила масові вбивства невинних людей на Тернопільщині. Наша група позбавила життя не один десяток людей, яких ми вбивали ніби за симпатії до совітської влади, і ось нині, на схилі літ, стоячи над могилою, хочу висповідатись, розповісти правду, хто насправді проводив оті криваві акції.


--------------------------------------------------------------------------------

Мені привиджуються ті нещасні, які просили в нас пощади, але пощади їм не було... Часто у снах чую крик чотирирічного хлопчика: «Не бий мого татка!» Він вирвався із рук нашого старшини, притім укусив його за палець. Тоді старшина вхопив хлопчика за ніжки і з усього маху вдарив ним об стінку головою... Мозок із розбитої голови дитини бризнув по хаті, на нас, на наші руки, на обличчя... Я за той час розстріляв двох сестричок 10-12 років... Вони заціпеніли від жаху і навіть не розуміли, що відбувається. Батько й мати на колінах благали нас, щоб ми пожаліли хоча б дітей, і теж не розуміли, за що їм така кара, просили: «Хлопці, схаменіться, ми ж нічого не винні...» Вони думали, що ми - бандерівці. А ми звинувачували їх в тому, що їхні старші два сини пішли на фронт. Хоч ми добре знали, що людей призовного віку забирали силою, не питаючи, хоче хтось іти на війну чи ні. Таких випадків було багато. Але мені запам’ятався особливо оцей... Голос того хлопчика: «Не бий мого татка!»

Зойки нещасних сестричок та їхніх батьків останнім часом переслідують мене вдень і вночі... Пішов я в церкву і висповідався... Старенький священик зблідлими устами прошепотів: «Сину, великі твої гріхи, але оскільки ти каєшся, і що тебе змушували скоїти такий гріх твої командири, я як священик можу дати тобі розгрішення... І дам, але тільки тоді, коли ти напишеш у ті села, де ви проливали невинну кров, та ще й під чужу марку».

Я знаю, пане голово, що цього люди не простять мені ніколи - надія тільки на Бога... Адже ішов я убивати людей не сам від себе... Це вони, наші командири-чекісти, змушували нас... Завжди, коли ми, солдати, відмовлялися когось убивати, погрожували: «Хотітє бить чістенькімі?!! Расстреляєм саміх как собак!!!»

Ми боялися один одного і ніколи поміж собою не обговорювали свої вчинки, навіть під час пиятики... Але коли через якийсь час наш старшина через необережність сам у себе вистрелив з автомата і в муках помер, ми мовчки переглянулись і неначе проговорили: «Оце тобі, гаде, за тих невинних людей, за того хлопчика...» Хоч у самих теж були руки в крові... Розкажіть, пане голово, усім у селі про мого листа... Най знають люди, хто насправді знищив їх сусідів... Не бандерівці, ні!!! Це ми, чекісти, так криваво провокували наших людей...»


Р.S. І треба ж такому бути: головою сільської ради був якраз син одного із братів, що пішли 1944 р. на фронт, того самого батька, що їх сестричок і братика було знищено нелюдами-чекістами в березні 1945 р. Голова, читаючи листа, ридав і в розпуці бив кулаками об стіл... У неділю пішов до церкви і на сповіді покаявся за свій гріх, що протягом багатьох років він і його родина носили в серці образу і гнів та проклинали героїв - повстанців УПА, які полягли в боротьбі за волю України... Ось так перевдягнені й замасковані енкаведисти мордували людей, а вину складали на бандерівців.

З газети «Добра справа»,
м. Долина,

http://www.hurtom.com//3752-spovd-cheksta.html

Московські міфи або Реквієм по Росії

  • 14.05.09, 23:37
Московські міфи або Реквієм по Росії   http://phorum.sd.org.ua/read.php?2,6255

Україна не для українців: в пошуках Правди

  • 14.05.09, 23:27
15.05.2009 14:22 ___ Петро Камінь, для УП  

Після чергової передачі "Свобода слова" на ТРК "Україна" про міжнаціональні відносини в країні минуло два тижні, однак гарячість теми не зникла з моєї свідомості.

Як не зникла образа від почутого, побаченого та відчутого. За навиворіт одягнені українські вишиванки та підборами наперед натягнені козацькі чоботи змушений винести тему на публічне обговорення та задати декілька скромних запитань самому собі і людям.

Почну з лозунгу "Україна для українців", який так активно і бурхливо критикувався запрошеними на програму.

Загальний висновок: лозунг поганий, неправильний та націоналістичний-нациський-фашистський-бандитський. За такий лозунг варто було б саджати за ґрати.

Згадали навіть Бабин Яр. Однак хочу запитати: Німеччина для німців чи для турків? Англія для англійців чи для українців? Ізраїль, коли створював собі країну, для кого це робив – для поляків чи італійців?

Напевно, кожен дбав про свою націю, про свій народ ! І за це світ поважає німецьку, англійську, єврейську держави!

Поважаю їх і я за відповідальність перед одноплемінниками, націоналістичність та самобутність. Цікавими іншим вони є саме за своєю національною ідентичністю та відмінністю від інших.

Втім політики вважають, що ми маємо по-інакшому. Наш лозунг – Україна не для українців! Тоді для кого? Яка нація уособлюватиме собою відповідальність за розвиток держави, її самобутність, культуру?

Який характер матиме ця держава в майбутньому?

Чи є у нашої держави національні батько та мати, чи вона народилася після гри в "Ромашку"?

Я не хочу бути громадянином держави без історії, національності, традиції, культури та ментальності. Мені важко сказати, що я є українцем після того, як це саме сказав Червоненко. Бо він може сказати гордо "Я – єврей" і буде визнаним в Ізраїлі за брата. Я ж, виходить, не можу сказати в Україні "Я – українець", бо цього не дозволяє мені Червоненко.

Рівність громадянський прав українців і не-українців я не ставлю під сумнів.

Крім рівності, у мене є ще одна, додаткова, відповідальність, яку ніколи і нікому не віддам: діди мої і прадіди поливали потом та кров’ю цю землю і заповіли мені свою волю: боронити цю землю для українців наступних поколінь. Навіть якщо це не подобатиметься всьому світові і самому чортові!

Цієї ноші нікому передати я не можу, бо ніхто не здатен нести ношу іншої нації!

Справді, наша держава має багатонаціональний склад. Всі національності в Україні повинні мати рівні права – економічні, соціальні, політичні, тощо. Однак українці по крові та народженню мають ще одне право і святий для себе обов’язок – залишатися українцями!

Як і визначати характер, внутрішню сутність своєї держави. Інакше – матимуть державу, яка характером та вдачею відрізнятиметься від українців, тобто житимуть в чужій державі під йменням "Україна".

Хто має право критикувати або оцінювати членів моєї родини ? Вірно: таке право мають члени родини. А хто має оцінювати націю? Логічно, якщо націю оцінює людина, яка зараховує себе до цієї нації, вважає її своєю.

А якщо ні? Тоді ця людина є носієм іншої ідеї, яка не має нічого спільного з нацією – сувереном. І житиме така людина серед чужої нації пригнічено, відчуватиме себе некомфортно. Нація не може покинути свою територію, отже людина має шукати собі свою націю, де відчуватиме себе членом одного етносоціального організму, де житиме психологічно і морально комфортно.

Показовим для мене у всій метушливій кампанії наступу на українство як етнос є його галасливість, неукраїнськість та невігластво. Після втрати українцями більшості власності, економіки, медіа простору, хтось вирішив забрати у них право на національну самоідентифікацію.

Може комусь хочеться, щоб національність "українець" карбувалася у свідомості нашій як "людина нижчої раси"?

Не раджу послові повчати нас: ми не радимо людям, як будувати своє життя в Ізраїлі. Однак не потерпимо, щоб іноземці вказівним пальцем розмахували біля нашого носа!

Та й Червоненку жалітися на українців немає чого: українці в Ізраїлі високих посад не займають. Як пан Євген тут. А що від нього додалося Україні?

Чому націоналізм постійно ототожнюється з нацизмом та фашизмом? Чому не чути професійної думки, хоч політологія чітко розмежовує ці поняття?

Єдиним активним членом ОУН, що опікується ідеологічною проблематикою на шпальтах преси сьогодні є Богдан Червак , за що повинні йому подякувати націоналісти.

Але чому такою пасивною є позиція ОУН(м) та ОУН(р)? Може боротьба ідей для них закінчилася після утворення незалежної Української держави. Чи не маємо передчуття наближення втрати незалежності в результаті відсутності ідеологічної роботи на побудову держави, шляхів та методів зміцнення авторитету та могутності України?

Дозволю нагадати, що таке націоналізм у розумінні бандерівців. В брошурі Полтави "Хто такі бандерівці і за що вони боряться" читаю: "Націоналістами ми вважаємо себе тому, що в основі всієї нашої ідеології, всього нашого розуміння історичного процесу лежить: а) погляд на націю як на найвищий і найміцніший тип організації людської спільноти, вищий і міцніший за суспільну клясу.

Погляд на націю, як на підмет історії в її міжнародному розрізі. Погляд на національну державу як на ту форму політичної організації народу, яка єдина забезпечує йому найкращі можливості всебічного розвитку, а також погляд, що система вільних національних держав усіх народів є найкращою формою ладу в світі.

По-друге, ми називаємо себе націоналістами тому, що в нашій діяльності ми керуємося таким єдиним і найвищим гаслом "Добро української нації - найвищий наказ".

...Ми рішуче відкидаємо марксівську ідеологію як цілість, відкидаємо марксівський історичний матеріалізм як історіософську доктрину; відкидаємо марксівський погляд на класову боротьбу як основу всього історичного процесу; відкидаємо марксівську ідеологію пролетарської революції і диктатури пролетаріату; відкидаємо марксівське розуміння нації і весь марксівський інтернаціоналізм, погляд на ґенезу і характер держави…".

Що ж не подобається учасникам програми "Свобода" в терміні "націоналізм"? Вищість нації над класовими та груповими інтересами?

Сьогоднішні політичні лідери та партії ставлять національний інтерес над своїми, партійно-груповими?

Можливо хтось з них хоче пролетарської революції та диктатури пролетаріату? Можливо вони хочуть диктатури робітничого класу чи селянства? Якщо Україна інтернаціональна, то чи можемо це саме сказати про Англію та Ізраїль?

Якщо ми – інтернаціоналісти, то чому у міжнародному розподілі праці українці не належать до банкірів, власників автоконцернів та медіа простору?

Інтернаціоналізмом нам відведена роль будівельників в Португалії , доглядачів перестарілих в Італії та повій в європейських борделях?

Якщо когось влаштовує такий інтернаціоналізм, то яке відношення вони мають до української нації?

З таким інтернаціоналізмом ми мусимо боротися не гірше, чим з нацизмом Гітлера та соціалізмом Сталіна, бо він так само поневолює наш народ. Під маскою добра для всіх несе зло для українців.

А ви, пане Шустере? Чи у вашого діда, як у мого, розібрали хату для будівництва сільського клубу? Чи ваша мати 38 років доїла колгоспних корів? Ви справді можете розуміти нашу, українську душу? Ви відчували коли-небудь український біль матері над помираючими від голоду дітьми під час голоду "якого не було"?

Кому дозволено судити українців за їх бажання жити в своїй хаті природнім, українським життям? Ви вважаєте себе за людину, якій це дозволено?

Чи Червоненко має такий дозвіл від Бога?

Запрошуючи молодого політика Ілієнка в студію, ставлячи питання, на які важко відповісти навіть академікам-історикам, ви хочете висміяти недолугість претензій українців на власний націоналізм, на право мати свою націю.

Народу нашому не вистачає лиш справді українського проводу, але відчуваю, що він вже десь на порозі нашої хати. Бійтесь тоді стати на шляху нашому з брехливими речами, бо українському єврею Червоненко (як він сам назвав себе і телеефірі )дозволено, як і мені, українцю за походженням, лиш одне : "Добро української нації – найвищий наказ". Хтось заперечує?

Слава Україні!

Рай і пекло

  • 07.05.09, 10:39
Однажды Святой человек имел возможность разговаривать с Богом и попросил его:

– Господи, для меня было бы счастьем увидеть как выглядят Ад и Рай.

Бог подвёл его к двум дверям.
Открыл одну дверь и позволил ему заглянуть внутрь.
Посредине комнаты стоял большой круглый стол.
На столе находилась большая миска с едой великолепного вида и приятного запаха.
Сидевшие за столом люди были очень худые, посиневшие и выглядели болезненно.
Каждый имел ложку приклеенную к руке, но с очень длинной ручкой.
Каждый мог дотянуться до миски и зачерпнуть еду,

но не мог взять в рот, так как ложка была длиннее руки.

Святой вздрогнул от одного вида этих людей и их страданий.

– Вот ты и видел Ад – сказал Бог и открыл другую дверь.

Сцена, которую увидел Святой, была аналогична предыдущей.

Был тот же большой круглый стол и миска полная прекрасной еды.

Люди за столом имели те же длинные ложки, прикреплённые к рукам.

Но все они выглядели сытыми и счастливыми и улыбаясь мило беседовали.

Святой человек сказал Богу:

– Не понимаю!?
– Это просто – ответил Бог

– Всё зависит от одной способности:
Эти научились кормить друг друга, а те думают только о себе.

14 заповедей Будды

  • 07.05.09, 10:29
1. Самый большой враг в жизни человека - это он сам.

2. Самая большая глупость в жизни человека - это ложь.

3. Самое большое поражение в жизни человека - это надменность.

4. Самая большая печаль в жизни человека - это зависть.

5. Самая большая ошибка в жизни человека - потерять самого себя.

6. Самая большая вина в жизни человека - неблагодарность.

7. Самое достойное сожаления в жизни человека - умаление своего достоинства.
8. Самое достойное восхищения в жизни человека - подняться после падения.

9. Самая большая утрата в жизни человека - потеря надежды.

10. Самое большое достояние в жизни человека - здоровье и разум.

11. Самый большой долг в жизни человека - искренние чувства.

12. Самый большой дар в жизни человека - великодушие.

13. Самый большой недостаток в жизни человека - непонимание.

14. Самое большое утешение в жизни человека - добрые дела.

Нацики-москалі (об"єктивно)

  • 05.05.09, 22:43
У Європі, на противагу національним державам, існують два різновиди багатонаціональних держав. Багатонаціональними державами називаються держави, утворені кількома етнічними націями [97].

Сучасна Росія, як свідчать події в Чечні, попри декларації про новий тип міжнаціональних взаємин, продовжує застосовувати імперські способи збереження своєї єдності. Взагалі, щодо обох типів багатонаціональних держав, то основною їхнього існування не є тільки досягнення згоди у процесі громадського діалогу. Патріотизм у таких державах (в міру того, як збереження їх цілісності не досягається насильством), не є тільки раціональним усвідомленим обов’язком громадянина. Навпаки, певні культурні традиції, символи і навіть міти відіграють важливу роль тій ідеології, яка забезпечує цілісність таких держав. Але в інших випадках та ідеологія, яка пропонується як основа єдності різних корінних націй (що компактно проживають на території даної держави), виявляється супроти тих сил, які стягають людей в етнічні нації. Особливо, коли та ідеологія, яку пропонують як основу єднання, успадковує видозмінені та підновленні імперські стереотипи. Суть цього «імперіалізму» полягає у тому, що при наявності багатьох етнічних націй утверджується культурне, економічне та політичне домінування «панівної» нації.
Зі східноєвропейських держав лише Росія зорієнтована на творення багатонаціональної держави типу Бельгії. Але складність її становища зумовлена тим, що і масова свідомість росіян та свідомість політичної еліти в Росії успадковує стереотипи імперського мислення від колишньої російської та комуністичної імперій. Російська і комуністична імперії намагалися знищити культурну самобутність інших етносів та етнічних націй в ім’я збереження імперії. Нетерпимість до культурних ознак інших етносів та етнічних націй, окрім російських, є тією спадщиною, без подолання якої витворити російську багатонаціональну державу сучасного типу не вдасться. Намагання силою утримати цілісність Росії є, звичайно, безперспективною політикою. Бо ж принципу територіальної цілісності тут неминуче буде протиставлено право етнічних націй на створення національних держав. Ти часом, як показує війна у Чечні, прихильників силових методів серед російської політичної еліти не бракує. За таких умов майже не можливо надіятися, що ця політична еліта погодиться на витворення якоїсь над етнічної держави, яка здатна була б задовольнити економічні та культурні вимоги неросійських етносів та етнічних націй. Ні сучасний стан масової політичної свідомості росіян, ні стан політичного мислення російської політичної еліти досі не давав реальної підстави для таких надій. Навпаки, імперські стереотипи залишаються все ще неподоланою спадщиною – спадщиною, яка не лише загрожує повторенням чеченського варіанту, а й приховує у собі загрозу для незалежних держав, що з’явилися внаслідок розпаду СРСР.
У випадку російського імперіалізму та шовінізму російська імперська ідеологія ще на ранніх етапах свого формування включила етнічний чинник, пов’язуючи збереження цілості держави з нищенням етнічної самобутності неросійських націй. Принаймні від часу наполеонівських війн у цю архаїчно-феодальну імперську ідеологію вживається національна, месіанська ідея: російський імперіалізм та шовінізм набуває націоналістичного забарвлення. Цей месіанський російський націоналізм потім легко трансформується у комуністичний «інтернаціоналізм». Ось чому сьогодні російські націоналісти та «інтернаціоналісти» можуть легко єднатися на основі спільних імперських та шовіністичних стереотипів. Тим часом, дійсно, російський націоналізм, який би захищав принцип збігу кордонів держави з межами російської етнічної нації, не одержав свого розвитку та поширення внаслідок домінування екпансіанського націоналізму. Думаю, що критика російської імперської ідеології буде успішною, якщо критики усвідомлять націоналістичний складник цієї ідеології (а не йтимуть тим шляхом простого протиставлення ідеологій імперіалізму та націоналізму).