***

Трупи. Багато трупів. 
Не просто мертві люди, а якийсь ад.
Обгорілі. Без рук і ніг. З вивернутими кишами. Роздуті від спеки. З розкуроченими обличчями.
На камуфляжах (де вони не згоріли) помітні сліди належності до сил АТО.

І їх десятки, якщо не сотні.
Людина, яка показувала мені ці знімки, сказала, що їх не дають звідти вивезти. Лежать - не то для устрашенія, не то для ще чогось.
Десятки, якщо не сотні українців. Обгорілих. З кишами. Ітд.

Я вчора подумав, що моє життя чітко поділиться на ДО того, як я ці фотки побачив, і ПІСЛЯ того.
Що поки ЦЕ триває, я не зможу сміятися, теревенити з дружиною ні про що, зустрічатися з друзями за пивом.

Ну, але потім повернувся додому, мені посміхнувся син, виявилося, що це все я можу.
Але ці фотки - це реальність. Я їх пам"ятаю, і вони повертаються флешбеками.

І у мене є величезна підозра, що коли це все кінчиться, ВСІЙ КРАЇНІ потрібні будуть послуги психотерапевтів, як мінімум.