***

вчора мав розмову з дружиною свого товариша - тепер уже вдовою. місяць як він загинув. В мирному житті він торгував нерухомістю і ніколи зброю до рук не брав. Це була дуже важка зустріч і я дивувався силі волі цієї дуже молодої жінки. Пішов добровольцем, не зважаючи на те, що я його відмовляв. не тому, що я не є патріотом, не тому, що я не бажаю захищати країну. я йому казав прості речі: добровольці - це люди, які в кінцевому результаті будуть заважати сьогоднішнім генералам та президентам. чому? добровольці вимагають як і інші військовослужбовці свого мінімального статусу та мінімального забезпечення. генерали у штабах їх не будуть давати, тому що тоді не буде що красти. добровольці гинуть частіше ніж регулярні ЗСУ, тому що йдуть впереді. Запис в добровольці на майдані це навіть не геройство - це безумство. також я казав, що роботи багато в Києві, так як зрадників і виродків в кабінетах та штабах тут більше, ніж російських військ на кордоні з україною і воювати треба тут: з продажними суддями, прокурорами, клєрками в кабінетах і свинями біля корита бюджету. він не послухав, був набагато молодшим, так і сталося - він загинув. в результаті виявилось, що у довідці про смерть - пустота (від прямого попадання з росйського танку від нього практично нічого не осталось), в батальоні, якому він воював - внесений на звичайний листок паперу - ніякого статусу, командиру не до нього, так як іде війна і треба думати про живих. у жінки на руках осталось двоє дітей: 8 місяців та 2,5 роки. отримати хоч якусь допомогу - треба зібрати невідомо яку кількість довідок та доказати, що він дійсно той герой, від якого нічого не осталось. біганина по кабінетах поки що результатів не дає. ця мужня жінка розуміє, що добитися хоч чогось буде неможливо, наводить приклад таких самих жінок як вона - вдів, які вже бігають по декілька місяців - руки опускаються, деякі починають від розпачу та тупості кабінетної та штабних крис - просто спиватися, кидаючи дітей, які вже втратили свого батька - напризволяще. я не знав, що їй порадити, куди бігти та що робити. але це правда: у статистику загиблих та покалічених більшість добровольців не попадає, їх просто нема на передовій у звітах речнікв та інших козлів в ТВ, їм не передбачено ніяких виплат, допомог, їх діти будуть розказувати, що їх батько загинув на війн, але вже через 5 років їм ніхто не повірить, бо бумажки нема.