Про наболіле...

Останні метри шляху були якісь особливо важкі.

Вдень пройшов дощ, кругом були розлиті калюжі-моря, які потрібно було обходити, а це ще 2-3 зайвих метри на кожній калюжі. Тому кожен крок був по-саперськи виважений і прорахований. Головне - старатися зараз не думати ні про які інші речі. Мета одна - рідна домівка. Тільки там настане полегшення. Тільки там можна буде відчути щастя, легкість, по великому рахунку - насолоду. Тільки б дійти. Тим більше, що вже он, за тими трьома абрикосами, виднівся дах рідного будинку, залишилося зовсім трішечки, небагато, якихось триста метрів. Але як же нестерпно важко їх подолати. В єдине ціле злилися надія і розчарування, нетерпіння і чекання, біль і страждання ...

Нарешті!!!!!! Переступивши поріг квартири напівзігнутими ногами, Іра розстебнула ці бля@ські нові босоніжки, куплені вчора за три тисячі, на охренітельно зручному 12-см каблуку і знесилена присіла на підлогу прямо в коридорі.

"Ірка - дура!" - вякнув папуга із клітки на кухні.
"Від дури чую!" - буркнула Іра, шукаючи поглядом на поличці свої балетки.