ніколи братами

"У кабінеті командувача Сталінградським фронтом Андрія Єрьоменка відбулося нагородження тих, хто брав у полон Паулюса. У президії сиділи Єрьоменко, Рокосовський, Ватутін, Хрущов. Маршал Жуков вручав нагороди. Коли дійшла черга до Юрія Коваленка, маршал зупинився.
— Что, еще один хохол?
— А я не хохол, – знайшовся Коваленко.
— А кто же ты?
— Я – украинец!
— Какая разница – украинец, хохол!
— Большая!
— Интересно, а какая же?
— Я по национальности – украинец, а хохол – это оскорбление.
— Что же тут оскорбительного? Я, Жуков, – русский. Хоть десять раз назови меня русским, я не обижусь.
— Если я, товарищ маршал, десять раз назову вас русским, вы, конечно, не обидитесь. А если я один раз скажу кацап — обидитесь.
— Так ты, оказывается, националист? – підсумував Жуков.
— Який націоналіст! Ви мене запитали – я вам відповів.
(Отоді я вперше почув слово "націоналіст". До того часу я й поняття не мав, що воно таке).
Чую, тиша, мовчанка серед генералів – чути, як муха пролітає. Застигли всі, зрозуміли, що ситуація загострилась. Я також відчув тривогу...».
Після цього Жуков підійшов до тумбочки, взяв орден Червоного Прапора і вчепив Юрію Коваленку.

— Ему, комфронт, и «боевика» (Орден Бойового червоного прапора) достаточно. Я, комфронт, из националистов героев не делаю.

...Поглядають на мене скоса, бояться й підходити. Підходить до мене Рокосовський, каже:
–"...Я Жукова знаю ще з Монголії. Це дуже жорстока, злопам'ятна і мстива людина. Я тобі раджу не потрапляти йому більше на очі".

Так його викреслили із героїв."