Про співтовариство

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Бандерівці

Інфографіка про державу Карпатська Україна

  • 15.03.19, 12:20
15 БЕРЕЗНЯ 1939 РОКУ КАРПАТСЬКА УКРАЇНА ПРОГОЛОСИЛА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ. ІНФОГРАФІКА


Короткочасне існування цієї держави стало символом національних прагнень українців напередодні глобального світового конфлікту.

 

Йосиф Сталін у березні 1939-го сказав про Карпатську Україну: «букашка, которая хочет присоединить к себе слона». Боротьба карпатських січовиків проти угорської агресії була першим випадком збройного опору гітлерівським планам з перекроювання кордонів у Європі напередодні Другої світової війни.

 

Після Першої світової з падінням старих імперій територія Закарпаття увійшла до складу Чехословаччини. У жовтні 1938 року було проголошено автономію Карпатської України зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд. Для захисту краю  в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська Січ». В ніч на 14 березня 1939-го на Карпатську Україну напала Угорщина. У відповідь на напад 15 березня розпочалося перше засідання Сойму Карпатської України, на якому проголошено незалежність та прийнято Конституцію. Січовики дали нерівний бій союзниці ІІІ Райху…

 

 

 

Інфографіка створена Українським інститутом національної пам'яті спільно з Українським кризовим медіа-центром.


Джерело http://www.memory.gov.ua/news/15-bereznya-1939-roku-karpatska-ukraina-progolosila-nezalezhnist-infografika

Інфографіка про українську революцію 1917-1921 рр.

  • 12.03.19, 13:00



І величенька стаття (на цей сайт не влізе)  https://uinp.gov.ua/aktualni-temy/ukrayinska-revolyuciya-1917-1921-rokiv

Ким заводи в Союзі будувались...

  • 11.03.19, 11:56
Головний начальник НКВС по УРСР повідомляє про нові ліміти на розстріл і вимагає припинити відправку непридатних для праці літніх людей в табори – відразу розстріл. На роль безкоштовної робочої сили для "строек века" (що й було метою ГУЛАГу) потрібні були лише молоді та здорові.


Як Сталін родичів на курорти відправляв

  • 09.03.19, 13:42


Сімейна справа. Як родичів Сталіна репресували за його власним підписом

5 березня 1953 помер Йосип Сталін, який керував радянською державою майже тридцять років. З ім’ям Сталіна безпосередньо пов’язана історія репресій у Радянському Союзі: арешти, каторжна праця, багаторічна ізоляція і страти за рішенням судових і позасудових органів. Під безліччю вироків і розстрільних списків – особистий підпис Сталіна. Репресували політичних супротивників радянського ладу, «класово чужих», інтелігентів, науковців, представників різних національностей. Їхніх дітей, батьків, дружин і чоловіків.

Мало знайдеться родин, яких не торкнулися репресії, – і сім’я Йосипа Сталіна не виняток. У різні роки співробітники НКВС заарештували брата і сестру його першої дружини, сестру другої дружини і її чоловіка, колишнього чоловіка його дочки і дружину його сина. «Настоящее время» – проект Радіо Свобода з участю «Голосу Америки» – розповідає, як Сталін репресував власних родичів і як змінилася їхня доля після його смерті.

Сванідзе. «Йосип увесь час ласкаво посміхався»

Перша дружина Сталіна Катерина Сванідзе походила з родини грузинського дворянина. Її брат Олександр навчався з Йосипом Джугашвілі (справжнє прізвище Сталіна – ред.) у Тифліській духовній семінарії.

Йосип і Катерина одружилися в 1906 році, через рік у них народився син Яків. Йому ще не було року, коли мати померла від черевного тифу. Хлопчика виховували численні грузинські родичі.

Катерина Сванідзе, 1904 рік
Катерина Сванідзе, 1904 рік

Брат першої дружини Олександр Сванідзе і його дружина Марія багато років були близькими друзями Сталіна. Олександр – видатний більшовик, нарком із питань фінансів у Грузинській РСР, пізніше – заступник голови Держбанку зі зовнішніх торговельних операцій (партійний псевдонім «Альоша Сванідзе»). Марія Сванідзе– оперна співачка. Сванідзе їздили до вождя додому і на дачу, приймали його у себе, обговорювали дітей і спільних знайомих, обмінювалися подарунками. Зберігся щоденник Марії Сванідзе, який вона вела в 1934–1937 роках.

«Дуже весело вечеряли, я була в гарному настрої, розповіла кілька анекдотів, і Й. («Й.» у щоденниках Сванідзе – Йосип Сталін – ред.) дуже сміявся. Пили тости», – писала вона в червні 1935 року. А так у серпні 1935-го вона розповідала про спільну зі Сталіним і його наближеними особами поїздку в щойно побудованому московському метро: «Й. весь час ласкаво посміхався, очі у нього були добрі, добрі і ласкаві. Гадаю, його за всієї його тверезості все-таки зачіпала любов і увага народу до свого вождя. <…> Він якось сказав про овації, які влаштовують йому – народові потрібен цар, тобто людина, якій вони можуть поклонятися і в ім’я якої жити і працювати».

У 1936–1937 роках у щоденнику Сванідзе з’являється багато гнівних записів: спочатку про вбивць Сергія Кірова, потім – про «троцькістів», яких судили в Москві на початку Великого терору. Навіть коли вона чує перешкоди в радіоефірі під час промови Сталіна, Марія Сванідзе підозрює шкідництво.

«І ось ці хамелеони на 20-му році революції виявилися у всьому своєму брехливому вбранні. Ні елементарної чесності, ні патріотизму, ні чисто тваринної хоча б прихильності до своєї держави в них не знайшлося» – це цитата з останнього запису в щоденнику Сванідзе, зробленого 7 серпня 1937 року. Через чотири місяці, в грудні, одним із таких «хамелеонів» оголосили її чоловіка.

Слідство у його справі тривало до 1940 року, Сванідзе звинувачували у пособництві іспанським троцькістам і шпигунстві на користь Німеччини. Засудили до розстрілу і влітку 1941 року виконали вирок. У 1956 році Олександра Сванідзе посмертно реабілітували.

Поки йшло слідство у справі Сванідзе, співробітники НКВС заарештували спочатку його дружину, а потім сестру Маро. Їх обох розстріляли 3 березня 1942 року за постановою Особливої наради НКВС.

Аллілуєви. «Отруйники» через десять років по тому

Батьком другої дружини Сталіна, Надії, був робітник Сергій Аллілуєв. У Аллілуєва – ідеальне походження (мати – покоївка, батько – кучер) і трудова біографія: з дванадцяти років пішов «у люди», як герой Максима Горького, працював у залізничних майстернях у Тифлісі (де познайомився зі справжнім Горьким, тоді ще Олексієм Пєшковим), потім – помічником машиніста. Сталін у 1917 році жив у Аллілуєва на конспіративній квартирі в Петрограді і там же вперше побачив його дочку Надію, якій тоді було 16 років. Через рік вони одружилися.

Надія Аллілуєва з сином Василем, 1922 рік
Надія Аллілуєва з сином Василем, 1922 рік

Надія Аллілуєва народила Сталінові сина і дочку – Василя і Світлану, а в 1932 році наклала на себе руки.

Вона була не єдиною дитиною в сім’ї. Старший брат Павло входив до найвищого командування Червоної армії, керував автобронетанковим бюро, співпрацював з ОДПУ. У розпал Великого терору Павло Аллілуєв разом із іншими армійськими командирами звернувся до Сталіна з проханням припинити репресії в лавах Червоної армії. 2 листопада 1938 року його знайшли мертвим у кабінеті – зупинилося серце. Ходили чутки, що Аллілуєва отруїли.

За його дружиною Євгенією Аллілуєвою (уродженою Земляніциною) співробітники НКВС прийшли в 1947 році, звинувативши її в отруєнні чоловіка через дев’ять років після його смерті. При ексгумації не знайшли слідів отрути, але Аллілуєву відправили в табір. Незабаром після її арешту під варту взяли і її другого чоловіка, Миколу Молочникова. Вони пережили табір, але після звільнення розлучилися. Обидва реабілітовані.

Йосип Сталін, 1945 рік
Йосип Сталін, 1945 рік

Кіра Аллілуєва – дочка Павла і Євгенії, актриса московського Малого театру – теж пройшла табори. Її заарештували в січні 1948 року. Аллілуєва-молодша виявилася «слабкою ланкою»: давала свідчення проти родичів, у тому числі проти своєї тітки Анни Реденс (уродженої Анни Аллілуєвої, рідної сестри Павла і Надії).

«Антирадянські вигадки», «очорнення Сталіна» – коли Анну Реденс заарештували в 1948 році, ці свідчення посіли своє місце серед «доказів» у її справі. Реденс звинуватили в шпигунстві. Провівши кілька років у в’язниці, вона вийшла на волю психічно нездоровою людиною: не впізнавала синів, була апатична до всього. Померла в 1964 році в Кремлівській лікарні в Москві.

Чоловік Реденс – польський більшовик, соратник Дзержинського – на момент арешту дружини вже десять років як був розстріляний. У роки Великого терору Станіслав Реденс став одним із організаторів репресій у Московській області: брав участь у слідстві у справі Зінов’єва і Каменєва, посадив більшовика Мартем’яна Рютина. У 1938 році Реденса призначили наркомом внутрішніх справ у Казахстанську РСР і вже з цієї посади зняли як «ворога народу».

У 1956 році з Реденса посмертно зняли всі звинувачення. «Ось іще на мені гріх – Реденса реабілітував» – такі слова приписують генерал-майорові Борису Вікторову, який входив до спеціальної групи Головної військової прокуратури з питань реабілітації під час розвінчання культу особи Сталіна. Нібито група не збиралася реабілітувати Реденса, але отримала на це особисту вказівку Микити Хрущова.

Решту Аллілуєвих реабілітували на загальних підставах.

Все не влізло https://www.radiosvoboda.org/a/stalin-rodychi-represiji/29804821.html

Скиф! Ты ли это?!

  • 06.03.19, 20:40
Разделочная доска имени Степана Бандеры
Вот это я понимаю проблема у поцреота!:)
А мост Кадырова его не возмущает?
Или в ту сторону слабо тявкать?
Вдобавок,от автора видоса. Ашанобандеровцы, диды траливали, вытиранов не увлажняют!








Источник https://myrra-zet.livejournal.com/1084126.html

Листівка УПА

  • 06.03.19, 12:35
Заклик до молоді не приймати участі в організованих більшовицьких розвагах, танцях і пиятиках


Ведмідь на службі в УПА

  • 04.03.19, 12:38


На початку літа 1945 року загін НКВС рейдував у верхів’ях Чорного Черемоша, вишукуючи бункери і криївки. У лісі «совіти» натрапили на ведмедицю з малям. Коротка кулеметна черга — і солдати вже смакували ведмежатиною, нашвидкуруч спеченою на вогні. Гуцули, до речі, ведмежого м’яса не їдять через одвічне табу. Перелякане ведмежа втекло. Його ніхто й не переслідував, бо м’яса на ньому немає.



Через кілька днів голодне і знесилене ведмежа, що жалісливим скавулінням кликало матір, знайшла у лісі повстанська боївка «Хмари». Знаючи, що одиноке звірятко загине, повстанці взяли його до себе. На постої «Сибіряк» (кулеметник Василь Білінчук) спробував нагодувати ведмежа пляшкою молока, і це йому вдалося. «Ну що, брате, — пожартував командир Дмитро Білінчук, — маємо поповнення, проводь вишкіл!». Попри важкі умови підпілля, повстанці вирішили не залишати ведмежа на вірну смерть.



Харчові отримали суворе розпорядження — щоденно постачати боївку свіжим молоком. Ведмедик оклигав і прив’язався до партизанів. Ходив за ними, як песик, супроводжуючи боївку в непростих переходах. За звичайного життя ведмеді, в основному, харчуються рослинною їжею. Але повстанський їв те, що й партизани: хліб, кулешу, солодке і кисле молоко.



Несуть колоди (на дрова чи для укріплення криївки?). 
Зліва Василь Білінчук-“Сибіряк”, справа – невідомий.

Та через півроку прийшла зима. І ведмежа почало впадати у сплячку. Аби не залишати друга, Василь Білінчук ніс його на собі під час переходів. Із цього періоду збереглося дев’ять унікальних світлин, на яких серед бійців УПА значиться і вже доволі великий ведмідь. 



Василь Білінчук-“Сибіряк” (праворуч)
На щастя, кремезний «Сибіряк» (псевдо отримав через втечі із заслання в Сибіру) мав справді сибірське здоров’я, носив не тільки молодого ведмедя, а ще й кулемет Дегтярьова.



До речі, Василь Білінчук, який виходив ведмежа, загинув у 1952 році, важко пораненим прикриваючи відхід боївки. Йому було всього 26. Того ж року в нього народився син — нині відомий український письменник Василь Портяк, автор сценаріїв до фільмів «Залізна сотня» та «Нескорений».



Джерело: стаття "Повстанський ведмідь "Сибіряка"" з сайту На скрижалях (посилання чомусь блокується)