Хмаринки химерні, дивної форми
дуже мінливі, дужим вітром гонимі,
дужим вітром гонимі з далекого краю,
з високого плаю, небесного раю.

Гонять вас шторми міняючи форми,
а ви чаруєте очі на кожному кроці,
на кожному кроці у безмежнім потоці
мандруючи в небі у власній потребі.



Вночі і вдень,ввечері і вранці
нам витанцьовують танці небесні посланці,
небесні посланці з цілого світу
витанцьовують танці під музику вітру.

Мерехтливий,сивий дощ періщить по землі,
буде каша й борщ на нашому столі,
на нашому столі пусто не бува,
бо небесні гості рясно землю напува.

Серед них бува, нагряне хмара грозова,
тоді грім гримить, луна по небу йде,
та-так по небу йде, що аж земля гуде,
ховайся хто є де, біда, як блискавка знайде.

А коли вийде сонце і усміхнеться у віконце,
на небі широко розтягнеться його усмішка ясна,
його усмішка ясна, це ж веселка чарівна,
все радіє,тоді,сповна, а особливо дітвора. 

У кожної хмаринки є непосидливі краплинки,
ох,ці непосидливі краплинки,які гарні створюють відтінки.
У небі сонце і вода,у небі хмаринка осяйна,
а та хмаринка осяйна,від нас кудись сплива.

 

І усмішку барвисту в даль з собою забира,
в даль з собою забира і теплу зливу променисту.
Будь-яка погода гарна і ясна, і хмарна,
будь-яка погода мила, і коли сонце, і коли злива.

Люди! На небо хоч інколи дивіться,
таку красу не варто пропускать
її ви у хмаринці роздивіться,
не лінуйтесь,ви її там відшукать.

Ганьба – яничарам посіпакам,
ганьба – пройдам потіпахам,
ганьба – похітливим покидькам,
ганьба – скаженим недолюдкам,
ганьба – брехунам і гордіям,
ганьба – скупердяям й злодіям,
ганьба – п’яницям і волоцюгам,
ганьба – ненажерам ледацюгам.

Вони всі в гріхах своїх живуть
і сліпо в прірву мук ідуть,
шлях і швидкість,правда різна,
але ціль у них одна,спільна
– це ганьба суцільна,
бо вони – біда суспільна.
Нема в них справжньої любові,
тому не буде щастя й долі.

Любов життєву силу нагнітає,
а зло енергію всю вибиває.
Хто зло в душу свою пускає,
той літа і розум свої втрачає.
Так перед святою любов’ю
смиренно станьмо на коліна,
щоб з допомогою могутньою,Божою
душа стала чиста й сильна.

Знайте! Я не хочу буть байдужим,
коли любов плямують і плюндрують.
Знайте! Я не хочу буть не дужим,
коли дужі,до щастя помандрують.
Та,що розказувать про зорі,
тим,хто лиш дивиться під ноги,
тільки Духові - володарю людської долі
вклоняються покірно всі дороги.