Про співтовариство

Ми Українці не за національністю, а за Духом, Світоглядом, Свідомістю. Кожен Українець знає свою особисту національну культуру та мову і кожен Українець знає українську культуру, добре володіє українською мовою, державною та міжнаціональною мовою нашої спільної Батьківщини Руси-України.
Вид:
короткий
повний

Я розмовляю українською!

Я долі дякую.



Я долі дякую за те, що ми з тобою,

Зустрілися, блукаючи в пітьмі.

За те, що ти торкнулася рукою,

Глибинних струн самотньої душі…


Я долі дякую за те, що я з тобою,

Огорнутий турботою живу,

За те, що можу бути сам собою,

І навіть проявити слабину…


Я долі дякую за те, що ти зі мною.

Не критикуєш, за характер мій важкий.

За те, що обираєш бути не правою,

І робиш перший крок коли я не правий.


Я долі дякую за те, що ми з тобою,

Переплелися як барвінок у садку,

За те, що ти, безмежною любов’ю,

Тримаєш наше щастя на замку.


02.05.2021                Олександр Чалий.

Як три вилучені слова із законопроекту можуть поховати українськ

  • 03.12.15, 12:53
Як три вилучені слова із законопроекту можуть поховати українську мову в органах державної влади

Слово про правопис

  • 15.11.15, 17:31
Слово про правопис

У більш як тисячолітній історії українського правопису виділяються чотири періоди.
Перший період (XI — XVI століть) пов’язаний із пристосованою до особливостей староукраїнської мови орфографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила та Мефодія.
Другий період (XVI — XVII століть) відбив вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов’янської орфографії.
Третій період (XVII — початок XIX ст. ) започаткувала праця «Грамматіка славенскія правилноє синтагма» Мелетія Смотрицького, виданою 1619 року. У «Граматиці» слов’янсько-українську писемність частково пристосовано до української фонетики. Було розмежовано значення букв г і ґ (кг), запроваджено буквосполучення дж і дз для позначення відповідних укр. звуків, узаконено вживання букви й.
Українці – одна з найдавніших націй, але історія нашого правопису коротенька, завдяки смертельним обіймам «молодшої сестри» – збоченки, яка «косила» під «старшого брата». Так уже повелося, що від Петра Олексійовича кожний тиран прагнув своїм указом ще більше урізати українську мову, її права. У Московській імперії українську мову вважали за діалект російської, забороняли українську абетку та наказували писати російською азбукою (наприклад, лис, лыс, любыты, сино, сыла, сын, хид, ходыты замість ліс, лис, любити, сіно, сила, син, хід, ходити).
Діячі української культури Наддніпрянщини, Галичини, Буковини та інших регіонів України намагалися зближувати свої правописи, формувати їх на народній основі.
З постанням Української Народної Республіки 17 січня 1918 р. Центральна Рада УНР видала «Головні правила українського правопису».
17 травня 1919 р. Українська академія наук схвалила «Головніші правила українського правопису», які стали основою для пізніших доопрацювань і поправок. Обидва видання підписав міністр освіти УНР Іван Огієнко, відомий український мовознавець, церковний та культурно-освітній діяч.
23 липня 1925 р. Рада Народних Комісарів УСРР постановила організувати Державну Комісію для впорядкування українського правопису (Державна Правописна Комісія). До неї увійшло понад 20 науковців з УСРР та із Західної України:
Булаховський Леонід
Ганцов Всеволод,
Гнатюк Володимир,
Голоскевич Григорій,
Кримський Агатангел,
Курило Олена,
Синявський Олекса,
Сімович Василь,
Смаль-Стоцький Степан,
Тимченко Євген.
У квітні 1926 р. «Проєкт українського правопису» було надруковано для ознайомлення суспільства.
4 вересня 1928 р. Рада Народних Комісарів УСРР затвердила новий український правопис на 33 літери, який діяв до 18 листопада 1933 р. Він увійшов до історії як «харківський» або «скрипниківський правопис» — від місця створення чи прізвища тодішнього народного комісара освіти УСРР Миколи Скрипника, який підписав правопис до друку. У 1929 р. Григорій Голоскевич видав «Український правописний словник» (близько 40 тис. слів, погоджений із повним правописом), тому українська діаспора називає його «правопис Голоскевича» і використовує для значної частини своїх видань.
Від 2000 року телеканал СТБ послуговується окремими правилами цього правопису у передачі новин «Вікна», а також журналісти Нового каналу.
У 1933 р. правописна комісія на чолі з А. Хвилею затаврувала харківський правопис як «націоналістичний», негайно припинила видання будь-яких словників і без жодного обговорення за 5 місяців створила новий правопис, «очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської, орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар’єр між українською та російською мовами» (Український правопис. — X., 1933). Нову редакцію українського правопису схвалено постановою Наркому освіти УСРР від 5 вересня 1933 р. З нього вилучено майже все, що відбивало оригінальні риси української фонетико-морфологічної системи. Було вилучено п’яту літеру алфавіту ґ (дигаму) як буржуазно-націоналістичну, а українську наукову термінологію переглянуто й узгоджено з російсько-українськими словниками.
Інститут української наукової мови було зліквідовано в 1930 році.
4 жовтня 1937 року в газеті «Правда» з’явилася критична стаття, у якій висувалася вимога українську мову наблизити до російської. Після того політбюро ЦК КП(б)У ухвалило постанову, згідно з якою: «Вважати за необхідне дати на сторінках газети «Комуніст» розгорнуту, докладну критику викривлень і помилок, допущених у «Словнику». Укладений за цією редакцією російсько-український словник Агатангел Кримський назвав російсько-рОсійським.
Нагальна потреба у новій редакції українського правопису постала тоді, коли радянська армія здала майже всю європейську частину СРСР гітлерівцям, у 1942 році уряд звернувся до Академії наук УРСР із пропозицією поновити роботу над «урегулюванням» та «удосконаленням» українського правопису. 2 жовтня 1942 року в Уфі дійсний член Академії Л.Булаховський доповів свій проект Президії Академії, що схвалила викладені принципи, а проект передала Урядові. 28 серпня 1943 року під Харковом у воєнній обстановці проект та думки правописної комісії, що прибула туди в повному складі, були викладені на нараді в присутності: Голови Ради Народних Комісарів УРСР тов. М. С. Хрущова, Голови Президії Верховної ради УРСР тов. М. С. Гречухи, Секретаря ЦК КП(б)У тов. Д. С. Коротченка, Заступника Голови Ради Народних Комісарів УРСР тов. В. Ф. Старченка і Секретаря ЦК КП(б)У по пропаганді тов. К. З. Литвина.
Проект в основному було схвалено, і затвердження його доручено Народному Комісарові Освіти УРСР тов. П. Г. Тичині. Коли Павло Григорович відмовився підписати наказ, що батьки мають право вибирати буде їхня дитина вивчати українську мову чи ні, його одразу ж звільнили.
Незначні зміни прийнято в редакції правопису 1946 року.
У 1958 р у Ташкенті було ухвалено рішення про вивчення національних мов за бажанням учнів.
1956 р. видано «Правила русской орфографии и пунктуации», тож «у ряді правописних моментів, спільних для української і російської мов, виникла певна неузгодженість, яку тепер, після опублікування «Правил русской орфографии и пунктуации», можна усунути».
1960 р. вийшло ще більше покращене четверте видання «Українського правопису», ке існувало до 1990 р.
Новий варіант правопису затверджено 14 листопада 1989, а опубліковано в 1990 році. Він відновив букву ґ та кличний відмінок (за радянських часів він був необов’язковим і називався клична форма). Під час I Міжнародного конгресу україністів (27.VIII — 3.IX 1991) було ухвалено постанову про потребу єдиного сучасного правопису для українців, які проживають і в Україні, і в діаспорі, котрий опирався на історичний досвід української мови.
15 червня 1994 року уряд України затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів. Усі напрацьовані пропозиції було передано до Інституту української мови в середині січня 1999 року.
І сьогодні державність України сумнівна, бо:
1. Україна не має україномовної більшості.
2. Культурна еліта (вчителі української мови, журналісти) вдома, на перервах і в кулуарах послуговуються російською; їхні діти не україномовні.
3. Політична «еліта» в більшості українофобна; вона, їхні діти російськомовні громадяни інших країн.
4. Ми не маємо українських ЗМІ, наявні ТБ, радіо, преса в Україні.
5. Освітні програми виховують у дітей презирство до всього українського.
От Вам коротка історія українського правопису від Петра І Олексійовича до Петра Олексійовича.

Клясичний український правопис

  • 29.09.15, 11:54

Ейнштейн чи Айнштайн (реформа правопису)

Мовознавці взялися реформувати український правопис

До нових правил написання слів, вочевидь, доведеться звикати незабаром українцям. Фахівці розпочали роботу над змінами до правопису. Зелене світло їм дав Кабмін, затвердивши новий склад правописної комісії.

Наразі філологи працюють над редагуванням правил написання слів. Щойно зміни апробують у педагогіці й підтримають на державному рівні, їх втілюватимуть у життя.

За роки Незалежності це вже не перша спроба мовознавців провести реформу українського правопису. Досі всі вони були безуспішними. Чому в державі знов повернулись до теми реформування правопису? І які зміни у правилах можуть чекати нас у разі їх затвердження?

Про це ми запитали професора кафедри української мови НУ “Києво-Могилянська академія”, доктора філологічних наук Ларису Масенко, яка ввійшла до нового складу Української національної комісії з питань правопису.

— Що змусило мовознавців узятися до реформи правопису?

— Насправді ці зміни треба було впровадити вже давно. Ще 1999 року над реформою працювала група кваліфікованих фахівців під головуванням доктора філологічних наук Василя Німчука. До цієї групи входили такі мовознавці, як Олександр Пономарів, Ніна Клименко, Іван Вихованець й інші. Після дискусій та обговорень вони підготували проект змін до українського правопису. Цей проект пройшов апробацію. Його розіслали вчителям, журналістам, щоб з'ясувати, які зміни їх вдовольняють, а які — ні. Було визначено поправки, які сприйняли майже всі.

Але тоді впровадження правопису заблокували. Проект винесли на загальне обговорення. До нього долучились російськомовні ЗМІ, які взагалі не мали б права цього робити, оскільки послуговуються іншою мовою. Вони стали висміювати зміни, нав'язувати населенню думку, що це не потрібно.

Згодом, у період, коли міністром освіти був Іван Вакарчук, знову була спроба впровадити новий правопис. Але деякі особи зробили все для того, щоб проект заблокували на засіданні президії Національної академії наук. Потім кулуарно змінили склад правописної комісії. І реформа знову “зависла”. Тож хаос у мовленні наших ЗМІ, у науці, видавництвах триває.

— Навіщо запроваджувати зміни до правопису?

— Річ у тім, що 1933 року, коли у розпалі був терор влади проти українців, коли знищували українську інтелігенцію, з ініціативи радянської влади було внесено зміни до українського правопису, який ми називаємо скрипниківським. Цей правопис (над ним працювали філологи під головуванням наркома освіти Миколи Скрипника) був затверджений 1928 року і набув чинності 1 січня 1929 року. Однак проіснував недовго. Через чотири роки з нього вилучили питомо українські норми, оскільки тоді розпочалася політика внутрішньої русифікації української мови, штучного зближення її з російською.

У радянський час ми вже користувалися тим видозміненим правописом. Потреба відредагувати правила постала відразу ж після здобуття Україною незалежності. 1990 року, на Першому з'їзді Міжнародної асоціації україністів з участю знаних науковців з-за кордону, зокрема з Америки та Європи, було вирішено внести зміни до правопису і частково повернутися до правил, затверджених 1928 року. Однак досі цього не зроблено. Я вважаю, що треба затвердити ті зміни, які понад десятиліття тому напрацювала група мовознавців під керівництвом Німчука.

— Про які саме зміни йдеться?

— Мовознавці пропонують повернути закінчення “-и” в родовому відмінку іменників третьої відміни: радости, сучасности, боли, любови. Закінчення “-і”, власне, запровадили 1933 року, однак у більшості говірок і нині чуємо “и”.

Варто відмінювати запозичені слова, які закінчуються на -о, крім тих, які перед -о мають інші голосні. Для прикладу: метро — метра, кіно — кіна, але радіо — радіо (бо є голосний звук “і” перед “о”).

Слід повернути тисячолітню писемну традицію, перервану 1933 року, написання -ія- замість -іа- всередині слів чужоземного походження: індустріяльний, соціяльний, геніяльний.

Маємо писати літеру “и” на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними “н” та “р”: инший, индик, ирод. А слово “проект” і похідні від нього — з буквою “є”, тобто “проєкт”.

Маємо вживати як нормативні паралельні форми у словах грецького походження на місці th: ефір — етер, Афіни — Атени, кафедра — катедра.

А в загальних назвах іншомовного походження писати апостроф (перед йотованими після губних): б'юро, б'юджет, п'юпітр. І не передавати подвоєння приголосних: бруто, нето, тона.

Слово “пів” у значенні “половина” запропоновано завжди писати окремо від сусідніх слів: пів Києва, пів яблука, пів години (нині пишемо: пів-Києва, пів'яблука, півгодини). Багато уточнень потребує написання загальних іменників та власних назв іншомовного походження. Бо в радянський період усі ці назви в нас упроваджували через посередництво російської мови. Українська мова була позбавлена самостійності. Тому ми кажемо, наприклад, Брейгель (прізвище живописця), бо так у Росії. Але, наприклад, у Німеччині ніхто не зрозуміє, кого маємо на увазі. Там прізвище звучить як Бройгель. Водночас прізвище знаного фізика Ейнштейна там вимовляють Айнштайн. Так би мали писати та говорити і ми. Тобто бажано використовувати форму вимови тієї мови, з якої слово запозичене.

— Але штучно наближені до російської мови форми більшість людей давно сприймає за норму. Як вважаєте, чи захочуть мільйони українців ламати свою звичну мову?

— У нас мільйони людей і суржиком послуговуються, то невже це підстава його визнати нормою? Саме поняття “літературної мови” позначає оброблену, унормовану форму національної мови. Саме раціональним внормуванням мови фахівцями наш час відрізняється від давніх епох, коли мови розвивалися суто стихійно.

Ці зміни потрібні. Наголошу, що декілька років ми матимемо перехідний період: новації впроваджуватимуть поступово, правильними будуть обидві норми. Зрештою, багато засобів масової інформації вже використовують низку колишніх норм — зокрема, кажуть: “радости”, “любови”, “індустріяльний”, “соціяльний”. А деякі взагалі повернули правопис 1928 року.

Не треба боятися тих змін. До речі, у деяких країнах вирішували і значно складніші проблеми. Наприклад, коли Ататюрк европеїзував Туреччину, то змінив арабське письмо на латиницю (що значно складніше) і домігся масового повернення в мову тих тюркських слів, які давно були витіснені арабськими. Він сказав мовознавцям, які просили кілька років на впровадження змін: “Ні, ви зробите це за кілька місяців, інакше ми не розпочинатимемо цієї реформи взагалі”.

Наталія ВАСЮНЕЦЬ

***

  • 04.09.15, 22:14
в минском храме покупаю молитвослов на белорусском. 
интеллигентного вида бабушка даёт сдачу. 
я ей - дякую.
она - дякую - эта па-польску. спасибо па-беларску будет - дзякуй.
- я по-украински сказал...
- да?
- да - вторая бабушка, стоявшая у лотка с восковыми свечами, кивает - па-польску будет dziki, а мужчина сказал дякую. ты просто не расслышала.
- дякую, дзякуй... а... - махнула рукой - мы же тут славяне, у нас одинаково, это русские бандиты поделили нас на польшу, беларусь, украину...
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
20
попередня
наступна