хочу сюда!
 

Ольга

39 лет, весы, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Я повертаюся з відрядження.

Я повертаюся з відрядження. Усі мої думки про зустріч із коханою. Якщо я переступлю поріг своєї квартири вдень, мені назустріч у вітальню выпурхне моя -ля, обхопить мене рученьками, голова ляже на плече, волосся коханої залоскоче моє вухо. Я поцілую її у голову, губи, цицьки і віднесу в спальню, попередньо з'ясувавши, після ТОГО випадку, – “Хто вдома?”.
Торік, повернувшись після тривалого, як мені здалося, відрядження я “завалив” свою кохану на порозі. Оскільки знімати з неї, під халатом не було чого, я відразу вклав їй свого братка аж до бантика. Вона щось стала говорити мені, але зміст того, що вона говорила, відразу до мене не дійшов. Змикитив я, коли з кімнати вийшла наша мама, щоб привітатися зі мною. Побачивши що відбувається і правильно оцінивши ситуацію, вона посміхнулася, гмикнула, сказала, що не виключила праску і спокійно пішла в кімнату. Злякатися я не встиг. За моєю логікою зупинятися було вже пізно.
Я сказав своїй -ля - ”Нічого, у мене класна теща!”. Кохана гигикнула – “Ти такий очумілий як завжди, хоча б поглянув на вішалку”. Я , звичайно, подивився на вішалку, але вже після того, як ми підвелися з підлоги. Коли я ввійшов у кімнату, я посміхнувся, привітався й поцілував тещу, як би перепрошуючи за казус.
-” Славний Слава, – сміючись очима, сказала теща, - Ти з роками не змінюєшся!”. Чому вона так говорить? Мої брови зігнулися знаком запитання. Зрозумівши моє здивування, вона сказала – “Так ти усе ще не посвячений у ситуації?”. – “Ви про що? – я не міг вийти зі стану невизначеності. - “Ти пам'ятаєш, як минулим літом ти повернувся з відрядження на день ранійше передбачуваного і, не заставши нікого вдома приїхав на дачу, а ми обривали смородину. – “???” .- “Ми з дочкою були по різні боки куща”. - дала теща відповідь на черговий вигин моїх брів, -“Я не встигла піти, довелося повернутися на стільчику до іншого куща, а до вас спиною.”
Так, я пам'ятаю той випадок, так і було. Зійшовши з електрички, я підійшов до нашої ділянки з боку саду і побачив свою -ля, що схилилася над кущем спиною до мене. Я перескочив через невисокий паркан, підкрався до коханої і поклав тремтячі руки на її круті стегна. Вона одразу мене впізнала, опустила цеберко, але розігнутися я їй не дав. Я повів руками по її стегнах униз, опускаючи єдину на ній одежину – плавки до колін, далі вони зісковзнули самі. Мої штани утримувалися на підтяжках. Рухом рук до себе я нанизав на “шампур” це улюблене моє блюдо і завмер у передчутті процесу.
Іншого нічого я не бачив і не чув: із трьох сторін була лісова посадка і ряди кущів смородини, за ними будинок. Тещу я не бачив в упор, за кущами. Здається та ситуація була простіше сьогоднішньої. Так, була б , якби я не коментував, як звик, свої дії, відчуття й почуття. Теща, говорить, відвернулася, але навряд чи вона закривала вуха. Точно!, адже моя -ля того разу, мовчала, якщо не вважати чуттєвых стогонів, а по закінченні відразу повела мене до будинку. Ну, що ж, сподіваюся я тоді не занадто часто відхилявся від літературного тексту. Утім, якби це пролунало тепер, то певно не вийшло б за рамки теперішнього телебачення. Нехай, переморгаю, але теща говорить “ситуації”.
-“Мамо вибачите, - я не знав.”
-“Ну, що ти, мати завжди рада щастю дочки”.
-“Мамо, а чому ви говорите про ситуацію в множині?”- ,перемінивши на своєму обличчі за час міркування деякі кольори веселки, звернувся я до тещі. Вона спостерігала за мною весь цей час, мовчала і лише ласкаво сміялася очима.
--“Слава, таке траплялося і до твого раптового приїзду на дачу. Я не буду перелічувати усі випадки, коли ти “засвітився” лише нагадаю ще один. Одного разу, ти повернувши додому з відрядження ввечері, у день круглої річниці вашого весілля з букетом квітів, влетів у спальню і там зачинився з моєю дочкою, не сповістивши про тривалість усамітнення. А мені довелося виряджати гостей, переносити застілля на завтра, і врешті решт забрати онуків ночувати до нас із дідом через, нібито, продовження твого відрядження.”
--“ Та ну! А мені -ля сказала, що ви хвилювалися, що я не встигну повернутися з поїздки до застілля і заздалегідь оголосили наступний день”.
--“Та вже ж, адже вона теж тебе кохає як божевільна”.
--“Так імовірно, подібне було, і раніше, коли я повернувся з відрядження під час її екзаменаційної сесії?”... .
На кухні був готовий обід, із яким я швидко впорався. Зібрав у мийку посуд і зустрів свою -ля, коли вона входила у квартиру. Підняв на руки і поніс на кухню, адже зі столу я все прибрав.
–“ Так, але я, здається, не встиг прикрити кухонні двері”.
- І не сумнівайся, ті двері ти таки не закрив. Я пішла з кімнати, де читала книгу, на кухню, щоб, у котре підігріти обід. Побачене там майже відповідало тому, що я тільки що прочитала. Дочка мене побачила й змахнула рукою, хоча я вже і сама зрозуміла що можу бути вільна. Я повернулася в кімнату за книгою, потім одяглася й пішла додому.
- “Отепер я пригадую перше її питання тоді, як тільки вона ввійшла, – “Мама пішла?”, - на яке я бездумно відповів:-“Так, так, так...” . Ну сподіваюся цим епізодом вичерпані подібні випадкові ситуації”.
- “Говорять, випадковим може вважатися щось один раз, другий раз – це вже збіг, ну, а далі - за звичкою. Так що, я скоріше здивуюся, якщо коли-небудь бувши раптом присутньою, не знайду традиційного розвитку подій”.
-
Отож, я знову повертаюся з відрядження, але з ТОГО випадку завжди після повернення, я встигаю запитати чи ми одні і якщо ні, то терміново вживаю заходів до усамітнення з коханою. Я люблю свою -ля завжди, і хочу її постійно, але коли зустрічаюся з нею після розлуки, нехай і не тривалої, це бажання значно підсилюється, тим більше що мої відрядження трапляються не часто: - від двох разів у рік до одного разу у два місяці. Тому в моєму житті є така подія – я повертаюся з відрядження. Байдуже, нехай відрядження тривало лише дві доби – я скучив.
У мене немає проблем з іншими жінками. Я товариський, заряджений анекдотами на усі випадки життя, вони спливають у моїй пам'яті як підказка комп'ютера,- завжди вчасно і до місця. У мене досить фізичної сили, прийнятна зовнішність і є чарівність. Я не комплексую, і так само, як вважають алкоголіки, “міг би, якби хотів”. Я не хочу. Я ходжу по лезу бритви, фліртую на грані фолу, але не зриваюся. Це мій стиль - я люблю свою -ля. Коли я тискаю її у своїх обіймах, я відчуваю її як свою власність, як своє продовження, як частку себе. Я не уявляю її поза мною. Я вже двадцять років повертаюся з відрядження.
 Я йду додому з вокзалу по нічному місту і знаю: мене дуже чекає моя кохана. Ліфт зайнятий, імовірніше всього там цілуються, значить надовго. Я злітаю по сходинках на свій поверх, відкриваю вхідні двері, знімаю верхній одяг і умиваюся. Тихо крадуся в спальню, швидко роздягаюся й обережно лягаю в постіль. Моя кохана лежить на правому боці і злегка хропить. Я, що знудьгувався, переповнений і перезбуджений, як звичайно, стрімко входжу в неї зі спини аж до бантика, знаходжу деякі нові відчуття, відразу ж зриваюся на неймовірно високу частоту фрикцій, що переходить у якесь нервове тремтіння, і чую тещин голос: - “Слава, заспокойся”. Я завмираю тілом, але мій скривджений братик раптово пульсує невтримним струменем у своє вмістилище. Я видихаю із себе стогін чи то розчарування, чи то задоволення і відкидаюся на спину.
-“Слава, милий, заспокойся. І коли ж ти вгамуєшся?... . Ну добре, іди, приведи себе до ладу. Зараз я піду в дитячу, переміню компрес онуку, він захворів, і залишуся з ним до ранку, а сюди спроваджу твою кохану. Одягайся і виходь - тобі доведеться усе повторити спочатку. Що ж, мати завжди рада щастю дочки. Іди, милий”.
Я виходжу на сходову площадку мерзлякувато їжачусь і думаю:
Спасибі, Мамо. Поки ви є – ми діти. Я к це в пісні?… “Наш семейный покой как могла охраняла”... .
Ну, що ж, я знову повертаюся з відрядження.
0

Комментарии