У тридцять три Ісуса розп’яли.

У тридцять третьому розп’яли Україну.

Чи назове хтось час – Коли?

Людиною! вважатимуть людину.

Не вистачило двох тисячоліть

Щоб набулись цивілізації ознаки.

Людське життя на фоні Світу – мить.

Голодомори, війни, драки.

За кого? ліг на хрест Ісус –

Людину мав він намір врятувати,

Щоб менш було в майбутньому Іуд

І не було у Світі зради.

А ми толочем у світи шляхи,

Шукаємо свого під сонцем місця.

Чи будемо колись не вороги?

Чи опануємо ми Світ цей?

Не п’ю я „з горя”.

Згоря свіча

Голодомору

Жертв відміча.

         Прозріла пам’ять

Зрива вуаль.

Тих, хто загинув

До болю жаль.

                            У тридцять третім

                            Помер мій дід,

                            Бо з глузду з’їхав,

                            Сказився Світ.

                                      Знести такого

Мій дід не зміг –

Жах, а не голод

Звалив із ніг.

                            Не позабути

                            Голодомору

                            В віках майбутніх.

                            Не п’ю я „з горя”.

Владимир Высоцкий

Что за дом притих, погружен во мрак, 

На семи лихих продувных ветрах,

Всеми окнами обратясь во мрак,

А воротами - на проезжий тракт.

 Ох, устать я устал, а лошадок распряг.

 Эй, живой кто-нибудь, выходи, помоги!

 Никого, только тень промелькнула в сенях,

 Да стервятник спустился и сузил круги. 

В дом заходишь как все равно в кабак,

А народишко: каждый третий - враг,

Своротят скулу: гость непрошенный,

Образа в углу и те перекошены.

 И затеялся смутный, чудной разговор,

 Кто-то песню орал и гитару терзал

 И припадочный малый, придурок и вор,

 Мне тайком из-под скатерти нож показал. 

Кто ответит мне, что за дом такой,

Почему во тьме, как барак чумной?

Свет лампад погас, воздух вылился,

Али жить у вас разучилися?

 Двери настежь у вас, а душа взаперти,

 Кто хозяином здесь? Напоил бы вином,

 А в ответ мне: "Видать, был ты долго в пути

 И людей позабыл. Мы всегда так живем. 

Траву кушаем, век на щавеле,

Скисли душами, опрыщавели,

Да еще вином много тешились,

Разоряли дом, дрались, вешались".

 Я коней заморил, от волков ускакал,

 Укажите мне край, где светло от лампад.

 Укажите мне место, какое искал,

 Где поют, а не плачут, где пол не покат. 

О таких домах не слыхали мы,

Долго жить впотьмах привыкали мы.

Испокону мы в зле да шопоте,

Под иконами в черной копоти.

 И из смрада, где косо висят образа,

 Я, башку очертя, шел, свободный от пут,

 Куда ноги вели, да глядели глаза,

 Где не странные люди как люди живут. 

Сколько кануло, сколько схлынуло.

Жизнь кидала меня, не докинула.

Может спел про вас неумело я,

Очи черные, скатерть белая.

Сонячна осінь –

«Бабине літо»

Щедро приносять

Плоди і квіти.

Час урожаю,

Його збирання –

Дітей рожають

Міцних, не ранніх.

Хто народився,

Покрови просить:

Благословити

«Бабину» осінь.

Осінні діти,

Юні і сиві

Живіть на Світі

Плідні й щасливі.

до Дня Народження нашої СОНЕЧКО-33

Чудове взимку свято

Святого Валентина,

Того, що заповзято

Поєднував в родини.

Хоч не усіх в родини,

Але в близькі стосунки,

Які несуть віднині

Любов і поцілунки.

Кохання вам безмежного

І почуттів багато,

Щоби було у кожного

В житті, чудове свято.

Уже 17 років існує в Черкаській спеціалізованій школі № 28 гурток для поетично обдарованих дітей «Перші ластівки». Очолює його незмінний керівник, людина небайдужої душі, вчитель української мови та літератури Журенкова Лариса Василівна.

 Лариса Василівна розповіла, що відшукати дітей, які віршують, непросто. Адже такі діти специфічні. Бог обдарував їх тонкою та вразливою натурою. Вони літають уві сні  і мислять образами.

 Запам’яталися слова Лариси Василівни Журенкової, нашого керівника, про творчо обдарованих  дітей. Вони, за її словами, дуже вразливі, іноді нагадуть равликів, які ховаються у свою мушлю, коли їм щось не до вподоби. А іноді – ніжних, яскравих метеликів, тому  ставитися до них треба обережно, щоб не обпалити крильця…

 Ви знаєте, на засіданнях поетичного гуртка «Перші ластівки» тепла, задушевна атмосфера спілкування, творчої співпраці.

 частіше причащатися Поезією: вона очищає душу від мулу буденності, прагматизму і сірості. Живіть у гармонії з собою, з людьми, з природою і світом! А також пам’ятайте слова відомого українського письменника Остапа Вишні, якого частенько цитує Лариса Василівна: «Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!»

                                                        Дробот Лідія Іванівна, учитель української мови та літератури СПШ  28 м. Черкаси

(Стаття з газети  «Народна довіра Черкащини», 22 лютого, 2013 р.)

 (Байка.) Пародія на деякі оголошення у Знайомствах.

Люби мене такою, як я є,

І дякуй Богу в тім, що я існую,

Ти лише тіло матимеш моє,

А ні – забудь ти і не згадуй всУє.

Бо я така манірна і тонка:

Люблю відпочивати на морях,

Басейни, фітнес, аеробіка,

Твої проблеми всі «по фонарях».

У мене всі задатки стрекози,

З бджолой-трудягою я навіть не знайома.

Про їжу і прання мені ти не кажи,

Цього ніколи не робила вдома.

«Люби мене такою, як я є»,

Бо я і не збираюся мінятись.

І не цікавить «мнєніє» твоє,

На зауваження продовжую сміятись.

Якщо у «стрекози» красиве тіло,

У мене ставлення своє:

Л’юбити їх – приємне діло,

Чи варто ж заміж брать? «Таких як є».