Веселка  світу не безбарвна,

Веселка кольору вітрів,

Мінлива, чуйна, сильна, славна

В тумані ілюзорних слів.

Промінчик сонця не блискучий,

Він проникає крізь пітьму,

Цей колір по-зміїному гримучий,

Всі бачать в ньому неприховану війну…

Слова пророків не пророчі,

Циклічність кола карми й завитки…

Сьогодні було співано щоночі,

І злу єхидну замели сухі піски…

Й не по-веселому  все стало сумувати,

Сміятися над горем кольорів,

Серпанок чорний вимурував грати,

Колись дитячих веселкових снів…

Веселка світу не безбарвна,

Вона відтінку віри і надій,

Ми є ніхто у вирі слова й карми,

Але ми  - все, у світі синіх мрій!

Як колись...
Коли життя було жорстоке і безбарвне,
Коли страждала за тобою...
І у мить...
Спинилася на лінії конфлікту,
Все вже немає значення сьогодні.
Чому? Спитаєш...
Та просто грані небуття змінились,
І перестали існувати.
Чи ти не знаєш,
Що лине мить, години, дні,
І поклик серця спалює, зринає...
Вже не колись,
По-іншому дивлюсь на білий світ,
На долю, на любов, на несвідоме...
Та треба йти,
Не зупинятись,
І, можливо, стріну на дорозі,
Нову надію, безконечність, слово...
З Тобою йти, і бути там, де Ти...

Роса  на  пальцях  в  кришталевих  переблисках,

  Зітхає  сонце  в  хмарах  диво-ранку,

І  ангели  плетуть  в  барвистих  нитках

Майбутнє  світло  вже  погаслого  світанку.

Струнка  панянка  босоніж  ридає,

Збирає  власні  сльози  у  відерце,

А  Бог  природу  знов  благословляє,

Й  здіймає  стомлене  від  ночі  серце.

Так  форс-мажорно  поєдналась  віра,

Планета,  простір  і  людина  світу  ,

В  молитві  ранішній,  коли  здіймалась  сила

На  ореолах  райського  повіту.

А  я  біжу,  бліда  роса  на  пальцях,

Дощем  вчорашнім  ллється  крізь  покоси,

Душа  кружляє  в  молитовних  танцях,  

Забувши  зло  і  вітряні  морози.

Ти  ніколи  не  будеш  сама,

Ти  ніколи  не  будеш  страждати,
Бог  –  опора  твоя  і  стіна,
З  Ним  любов  ти  зможеш  пізнати!
Так  багато  у  світі  пітьми,
Так  багато  ілюзій,  болю,
Але  ти  продовжуй  іти,
Та  співай  на  божественній  мові!
Через  терни,  гарячий  пісок,
Чисті  сльози  й  роки  терпіння,
 Не  здавайся,  роби  стрибок вище  неба. 
Любов  ж  нетлінна!
І  тоді  розійдуться  тумани,
 Білим  барвом  накриють  простори,
Твоя  віра  здійметься  у  хмари,
В  серце  Бога,  бездонне  як  море.

Ми  лежимо  на  просторому  дивані

Без  сигарет,  мартіні,  лимонаду,

Без  незрозумілих  слів,  моїх  вулканічних  емоцій,

І  твого  очікуваного  кохання…

Ти  належиш  іншій,  я  ж  нікому,

Мов  загублені  бермудські  кораблі,

Ми  не  можемо  причалити  до  єдиного  порту.

Адже  нічого  не  змінити…

У  глибинах  моєї  зрозумілої  любові

І  твоїх  прихованих  почуттів.

Останній  поцілунок,  ти  одягаєш  обручку,

Відлітаєш  у  даль,  до  своєї  «єдиної»,

Я  ж  залишаюсь…

На  просторому  дивані,

Зі  склянкою  лимонаду

І  пропаленим  серцем  

Від  твоїх  сигарет…

Ти  говориш,  як  учений,  проте  не  знаєш,  що  вчений  –  це  той,
 хто  розуміє  природу  тіла  і  душі,  хто  не  тужить  за  тілом
 взагалі  –  ні  за  живим,  ні  за  мертвим.  (Бг.-гіта  2.11).

Хвилина  пробивається  через  зачинене  вікно,
Крізь  сум  ми  епохально  йшли  назустріч  смерті,
Боялись,  та  йшли  думаючи,  що  світ  буде  завжди,
А  порох  кісток  розмивали  гіркі  сльози…
Рейси  сірих  вагонів  тягнуться  під  зміну  настрою,
Сутінки  усміхаються  білому  погляду,
Вовча  ненависть  стягує  рожеву  шкіру  воїнів,
А  ті,  що  бояться,    думають  –  світ  буде  завжди…
На  дереві  шнур  для  Содоми,  Гамори,    Аврори,
Безлика  свідомість  на  хвилі  телепатичній.
Не  вижило  серце,  згноїла  страшна  бактерія,
Тих,  хто  боявся  і  думав,  що  світ  буде  завжди…
Висохла  літня  капля  простого  терпіння,
Терновий  вінок  добрався  до  моря  крові.
І  злим  демагогам  ввижається  тінь  суїциду,
А  Він  не  сумує,  бо  світ  з  Тої  Істини  –  вічний…

Аметист  –  самоцвіт  життя,
Зречення,  протест  без  дияволізму,
Брахманічний  запал  і  війна,
З  натовпом  простого  оптимізму.
Циліндричні  шматки  каміння,
Пробивають  шкіру  до  крові,
Каплі  червоної  фарби  –  прозріння,
Шлях  від  смерті  до  любові.
Аналіз,  самозаглиблення,  душа,
У  руці  скляний  аметист,
Ниткою  спадає  з  язика,
Білий,  дощем  помитий  лист.
Скинуте  з  серця  брудне  каміння,
У  потаємному  серпантині  істини,
Накрилось  ковдрою  нічне  проміння,
З  думками  про  те,  у  що  ми  вірили.

З.Н.Я.

Категорія  Схід, З  елементами  містики, Де  згубився  наш  слід   І  мистецтво  політики? Легко  жити,  як  всі, Під  крилом  дядька  «Велеса», Ніж  побачити  правду З  піщаного  берега….

****

Залетіла  пташина  В  холодну  печеру, Захотіла  відчути  ТВОРЦЯ  атмосферу. І  вдихнула  наркотик  -   «Богемне  життя», Як  екстаз,  як  багно, Смерть,  «гламур»,  каяття.

****

Що  таке  правда? Що  таке  світло?   Два  протиріччя, Темні  й  помітні, Дві  особливості, Два  кольори. Правда  –  стан  істини, Світло  –  це  ти. З.Н.Я. Фото - Інни Зайченко

Самотність  -  моя  спокута,
Побитий  життям  реалізм,
Сузір’я,    прокляття,  туга,
З  срібла  іржавий  ніж.
Кохаюсь  в  самотності,  каюсь,
Мов  привид  блукаю  тунелем,
Хапаю  надію,  читаю
Серця  свого  бестселер.
На  чорному  тілі  плями,
Щастя  одного  року.
Видавлюю  давні  рани,
З  плодів  чуттєвого  соку.
Самотність  –  напрям  у  вічність,
Зустріч  з  самим  собою,
Зародок  нової  сили,
Промоутер  вічного бою.

З.Н.Я.

Нас  двоє  –  я  і  Мелларме,
Холодний  піт  біль  обмиває,
На  вулиці  Бодлер  шукає,
Щось  біле,  чорне  і  нове.
Нас  двоє,  але  я  одна,
Самотність,  мов  нектар  вечірній,
Зриває  квіти  зла  осінні,
І  досягає  мого  дна.
Усі,  як  одиничний  вектор,
Об’єднані  в  космічний  острів,
Ми  є  незнані  світу,  гострі,
Новітній  для  пізнання  сектор.
Роздвоєність  мистецтва,  віри,
Свідомості,  думок  і  дум,
Навіює  в  поетів  сум,
Й  краде  останні  наші  сили.
Я,  Рембо,  Бодлер  і  По,
Із  горя  випили  вино,  
Що  всім  нагадує  психози,
Марихуани  нові  дози.
Прості  і  щирі  сподівання,
Як  вияв  творчих  сублімацій,
Де  я  й  Бодлер,  там  вік  вагання
І  не  прочитаних  нотацій.

З.Н.Я.
Фото - Інни Зайченко
Замінська Н. Чорно-білий світ. Поезія. - Львів: "Тріада плюс", 2010. - 96 с.