Про критиків, критику і поетів

Поетам, критикам, читачам і собі

Я знаю: критики були, і є, і будуть,
Бо є поети, що від Бога й так собі...
Й допоки Слово підміняє словоблуддя,
Вони знаходяться в одвічній боротьбі.

Хтось з критиків вважає, що він лікар -
Рятує читача від ракових пухлин.
А інші думають, що санітари лісу -
Вовки, шакали - й  живляться слабким.

Хтось у собі вбачає  пастора-месію,
Що вказує овечкам шлях до водопою.
 А той,  хто  лише крав , але не сіяв,
Потрапив до когорти зовсім випадково.

Такий несе розбрат й жадобу властИ
І мстить поетові за біль і самоту.
Хтось так і жде: ось ближній має впасти
Й кричить: "Ату його, ату його, ату!.."

Ні , критики нам, як вода, потрібні,
Це для поета -  стимул творчості і росту.
Та опускатися до пасквілів негідних?
Інтелігентом бути так непросто...

Шляхетною була завжди в нас Мова,
А ми її женемо з дому на вокзал...
Почнімо з себе! І "фільтруймо" Слово!
У нас же блог "Вірші", а не базар!