На розкопках курганів, могил, У степу українськім широкім Крізь буденних миттєвостей пил Подивися примруженим оком І побачиш: німі кістяки Оживуть, плином часу нескорені. Як сторінки у книзі, віки Вітер думки назад перегорне. Подивився на погнутий меч – Пролуна грізний заклик Олегів, Печенігів негаданий смерч І дніпровський згорьований легіт. Перед страхом рішучого кроку Подивись на минуле, на світ &nbsp...

Читати далі...

Полянські вогнища погасли На берегах слов’янських рік. На луки ті, де коней пасли, Спустився часу пил навік. Вдивляюсь в бронзове люстерко І бачу предків тіні в нім. Їх не змогли сторіччя стерти, Не заглушив баталій грім. Я чую смак гіркого диму, Я чую бойові пісні. З полянами іду незримо На свято зустрічі весни. Дзвенить із глечиків урочо Вино у кубки золоті. Ми – вої. Під наметом ночі &nbsp...

Читати далі...

Ти був могутнім Скіфії царем. Перед тобою в трепеті схилялись Чужі народи, воїни, гарем, - Покора твій життєвий шлях встеляла. Але ніхто не вічний. Сива смерть Підстерегла тебе в зеніті слави. Бо в ночі таємничу круговерть Чиясь рука свою зробила справу. Принизливо як вмерти не в боях, А у шатрі, недугою закутим… А може, найкоханіша твоя Тобі до меду додала отрути? А може, щонайближчий із вождів Прискорив твій кінець на цьому...

Читати далі...

Я вік свій міряю веснами, Як тільки бузок розквітне, Веселки встають перевеслами З весняного берега в літній. В дитинстві був вкритий веснянками, Як сонце: від вуха до вуха я. Тепер прокидаюся ранками – Й відлуння минулого слухаю. А був же! той сонячний хлопчик – Скотився час за колесами. Піднявсь мого тиску стовпчик, Я вік свій міряю веснами.

Моє життя позначив БогТернистими, в підйом дорогами.Я не звертав із тих доріг,І не звертавсь за допомогами.Круті підйоми сам долаю, Здираюсь терну колюччям."Іти - не йти", - я не вагаюсь,Бо світить божая свіча.

Де ялинки, як фортечні вежі, Вперезались крайкою ріки, Десять сотень літ живе Ведмеже, Подолавши збурені віки. Тут почуєш те, що всіх бентежить – Мову й пісню: в них душа жива, Древній град, тепер село Ведмеже, Перед світом серце розкрива. В давні дні, оточена лісами, Ця фортеця островом була, Що на бій ставала з ворогами, Спокій цього краю берегла. Дихається тут на повні груди, Тут – води цілющої струмки. Та найбільший...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Там, де до себе Ромен Через віків безбережжя Кличе Дніпро-Борисфен, Древнє містечко Ведмеже. Це воно зараз село, Але ж була тут фортеця. Безліч подій відгуло, Що доторкнулися серця. Відгомоніли віки, Дні переплавились в міфи, З древніх могил з-над ріки В душу нам дивляться скіфи. Тисячолітній туман Села серпанком вкриває Пращурів давніх – полян, Жителів...

Читати далі...

Бував тут рідко, та чомусь бентежать Ці ніби з срібла викуті слова Ратмирова Діброва і Ведмеже - Від них минуле навіть ожива. Ведмеді жили в лісовім безмежжі, А згодом поселився богатир, Можливо, навіть у самім Ведмежім­ – Герой билин по імені Ратмир. Був ліс дрімуч - Ратмирова Діброва Між ріками Сулою і...

Читати далі...

Ведмеже. Городище. Вечір. Тихо. З-за лісу ніч спішить на зміну дню.Підводяться з курганів древні скіфи І мовчки підсідають до вогню. До полум'я долоні простягають – Було, мабуть, їм холодно в землі. Вони мовчать, і я їх не чіпаю, Їx думи – у минулому імлі. Між нами впала тисяч літ безодня, Т ...

Читати далі...

Мовчать в степу насуплені кургани, Їх мудрий зміст лежить у глибині. Повзуть билинно сіверські тумани, І нам струна Боянова бринить. Я уявляю пращурів печери, Бреду в думок і парадоксів ліс. Вже місяць, ніби жовтий скіфський череп, Над світом розтривожений повис. А світ пливе в майбутнє (крізь минуле?), Ми пізнаємо всесвіт (чи себе?), Старовина нам душі не замулить І не затьмарить небо голубе. Та як в неволі пізнають свободу...

Читати далі...