Жінка сива моя,

Вік люблю тебе я.

Так змогла ти зачарувати.

Щоби це зрозуміти,

Життя треба прожити –

Ні за чим не пошкодувати.

Моя жінка, хоч сива,

Бажана і красива,

Як колись ми побрались весною.

Відчайдушно любили,

Дітей наших зростили,

І зовсім не шукали спокою.

Сива жінка моя,

Ти вечірня зоря,

Засну тихо я, й далі полину.

Невід*ємна, одна,

Друг, товариш, жона,

Замінила ти княжу дружину.

Переростає в поступ

перший крок,

Земля, як дзвін,

гуде тривожним гулом

На Україні біло від кісток,

Кривово-чорно тут

від зрад минулих.

Вже довгі сотні літ лежать

в землі

Найкращі зерна з колосків

свободи

Не люди тут поховані в землі -

Тут дозріва новий посів

свободи...

Данило Кулиняк.

(диптих)

 Іде зсутулена, зігнута,

Ціпочком помічає путь.

А ноги, як важкії пута,

Ніяк їй ходу не дають.

Гофрованим папером шкіра

Застигла на її лиці,

І руки землянисто-сірі

Прихистком стали для рубців.

Беззубий рот, на диво вперто,

Затягує бліді вуста.

У голові думки потерті,

У серці всілась самота.

В очах з’єдналися печалі,

Не чітко мовляться слова…

Як жити в білім Світі далі?

Коли душа іще жива.

         ***

Про старість – підсумок життя,

Чомусь ми згадуємо запізно…

Колись весна в твоє життя

Вплітала солов’їну пісню.

Чи думалось про дні «старі»?

Та ні. Були ж усі бадьорі,

Такі міцні та молоді,

І радісно сіяли зорі.

Здавалось, весни і літа

Нас не покинуть до останку,

Та з часом ритміка не та

Вселялась у осінні ранки.

І прикро так. На схилі літ

Більш відчуваємо ми втому,

Поки що дужий чоловік

Не усвідомлює по тому,

Що гальмуватиме хода,

На сивих крилах не злетіти.

Життєва істина проста

Живеш допоки; маєш жити.

А старість зовсім не напасть,

Хоч холодом обійме груди,

Їй трішки радості додасть

Тепло, що подарують люди.

          Євдокія Тернова.

Створив Майдан подружню пару, 

Свободи духом повінчав.

Ради життя, а не піару

Він сотворіння розпочав.

Зійшлися південь, схід і захід,

Щоб розгалузилось життя,

І як цілком природній захід

В них народилося б дитя.

Час підійнять Народну волю

На рівень Світо-сприйняття

Обрати вкотре кращу долю

Задля достойного життя.

Нехай складеться все на диво:

За покликом природніх прав

Законодавчу ініціативу,

Нарешті, щоб Народ узяв.

Які чудові аватари,

Які чарівнії жінки.

Із них люба була б до пари

Й мені. Тепер, і навіки.

Душевні, продуктивні, творчі,

Розважливі, на співчуття легкі.

Я вам подякувати хочу

За те, що чуйні ви такі.

Буває вам самотньо в свято –

Я вам заглядую в віконце,

Серед приємних є багато:

Лазоревка, «Моє ти», Сонце…