хочу сюда!
 

Алла

38 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Різдвяний Миколай

Служба у Різдвяну ніч починалася о четвертій ранку. Так прийнято було ще в тому, старому храмі, який зберігся лише в пам'яті людей похилого віку. Вони ж, бабусі й дідусі, крізь роки віру зберегли і Бога не залишили, своєму священикові у новій церкві так і сказали:
-
Ти, батюшка, звичайно, всі постанови знаєш, але Різдво у нас завжди  рано вранці починалося і «
Кто Бог велий» ми затемна співали і з вертепу  вогник всю церкву освячував ...

На тому і порішили.
Зазвичай отець Андрій за пару годин до служби на своєму старенькому «жигуликові» з  міста приїжджав, але у Святвечір, напередодні Різдва, розігралася  неабияка заметіль, і батюшка вирішив залишитися у парафії. Увечері,
розпрощавшись з черговими колядникіами, пішов священик замикати церковні  двері, інакше ходоки з кутею, які дізналися, що священик на ніч додому  не поїхав, до ранку би відвідували батюшку.

Проходячи через храм (кімнатка священика ліворуч від вівтаря, за пономарською  розташовувалася), отець Андрій в черговий раз спіткнувся об погляд з  ікони, що зображає, як стверджував місцевий богомаз, святителя Миколая. Дивний якийсь погляд. Не лякає, не докоряє, а якийсь зупиняючий.
З іконою цієї ціла історія трапилася. Прийшов якось до храму місцевий художник, вірніше, навіть не художник, а працівник шахтного клубу.
Та й як йому було не прийти, якщо церква нова і розташувалася саме в будівлі колишнього вогнища шахтарської культури?

Практично всі свої працездатні роки, до самої пенсії, малював тут художник афіші, писав гасла з закликами, становив стінгазети та наочні посібники по  техніці безпеки. Виконував ці нехитрі доручення шахтного керівництва та профспілки майстер пензля і плакатного пера  завжди чітко і ретельно, налягаючи, перш за все, на дві фарби: позитивну і закликаючу - червону, негативну і засуджуючу - чорну.
До церкви художник спочатку практично не ходив, не міг пересилити себе, що на його робочому місці тепер Богу моляться і там, де раніше його  майстерня була, тепер попівська келія визначилася. Але час минав, все навколо мінялося, та й вік змушував про вічне думати. Після чергової, невідомо звідки взявшоїся хвороби, коли скрутило так, що і про  батюшку згадав і на ікону, що від матері залишилася, по іншому дивитися  почав, зачастив художник до храму. Навіть місце собі в церкві постійне визначив: за криласом, у правому церковному кутку, де народу поменше.

Отець Андрій був радий новому прихожанину, а коли той підійшов до нього з  пропозицією «намалювати» ікону Миколи Чудотворця, то з радістю  погодився, тим більше, що парафіяни йому не раз натякали про існування
місцевого майстра фарб і пензля. Роздрукував батюшка на кольоровому принтері кілька зразків ікони святительської,  допоміг фарби купити і навіть місце в храмі для нової ікони визначив. Після молебню перед початком всякого доброго діла взявся художник за роботу і до Покрови труд свій представив.
З гордістю і свідомістю чітко та в строк виконаного обов'язку вніс  майстер місцевої образотворчого мистецтва велику, в ріст написану ікону  святителя Миколи Чудотворця в храм, встановивши її біля вівтарного
іконостасу, зірвав поліетиленове покривало ...

Батюшка застиг. Надовго. Слів не було, одні вигуки.
На священика прямим, вольовим, що стверджує і закликає поглядом дивився  образ широкоплечого передовика соціалістичного виробництва, з неосяжними  шахтарськими грудьми і натрудженими монументальними руками.

Права - благословляюча длань, більше нагадувала вказуючий жест до нових  звершень, а ліва тримала в руках величезний червоний том із золотим  хрестом, на місце якого більше напрошувався напис: «Моральний кодекс будівника комунізму».
Одяг образу виблискував всіма барвами веселки і був виписаний ретельно і  яскраво, саме так, як малювали на циркових балаганах і на паперових  гобеленах, що висіли по сільських хатах у далекі 50-60-х роки століття
минулого.
Повноту «образу» доповнювала підпис над німбом: «Микола Чюдотворець».

Слів у священика не було. Він не міг їх знайти ще й тому, що поруч з іконою стояв милуючийся своїм
творінням і очікующий похвали художник, а казна-звідки взялися дві  бабусі-парафіянки і майже хором вигукнули: «Красота-то яка!».
Розкритикувати, насварити і відкинути дане «творіння» священик, дивлячись на гордого  «іконописця» і парафіянок, відразу не наважився. Лише, ніяковіючи, зміг вимовити, що, мовляв, канони іконопису порушені, та кольори яскраві і підібрані невірно.

Критику художник і бабусі відразу відкинули, а сили настояти і сказати категоричне «ні» отець Андрій знайти не зміг. Та й розумів, що не схвалили б парафіяни його рішучої заперечності. Художник-то свій був, рідний, зрозумілий, разом з ними виріс і жив.
Маявся тепер настоятель з цією «іконою». У ківот не поставиш, в іконостас, тим паче, ніяк не можна. Приїде благочинний або Владика загляне - неприємностей не оберешся. Ось і переставляв отець Андрій «Миколи Чюдотворця» з місця на місце і  спотикався раз по раз під поглядом, що від нього походить і зупиняє.

Батюшка не поспішаючи вичитав своє священиче правило, підсипав вугілля в котел, щільніше прикрив кватирки, хуртовина розігралася не на жарт, і пішов  спати. Вставати рано, та й прийдешній день різдвяний завжди хоч і у приємних турботах проходив, але сил великих вимагав.
Мобільний телефон заснути не дав. Отець Андрій, впевнений, що це чергове привітання з наступаючим святом глянув на дисплей - 22.30, а замість імені - набір невідомих цифр. Відповів. Дзвонили з сусіднього, розташованого за три кілометри від храму, вмираючого через відсутність роботи, невеликого селища.

- Батюшка, це Сергій, фермер, ви у нас минулого тижня немовля хрестили, пам'ятаєте?
- Звичайно, пам'ятаю, - відповів священик, - ми з вами ще розмовляли після хрестин. Що трапилося ?

- Біда, батюшка. Температура під сорок у синочка нашого, - голос фермера зривався і був настільки  тривожним, що тривога ця передалася і священику.
- Лікаря викликайте, - зажадав отець Андрій, але поглянувши на забите  зовні мокрим снігом вікно зрозумів, що порада ця нездійсненна. У балці, під горою садиба фермерська розташовувалася, звідти і без снігу,
в дні дощові на машині виїхати було проблемою, а зараз, коли вирувала  снігова круговерть і ожеледиця ні про яку машину й мови бути не могло.

- Одягайте тепліше дитину, - розпорядився священик, - і виходите пішки, наверх, до траси. Я на шахті транспорт роздобуду.
Іншого виходу батюшка не бачив і вирішив сам податися на шахту на своїй машині. Марно. Машина священика буквально вмерзла в сніг, і навіть якщо б він її якось і  звільнив від обмерзання, впевненості, що старий автомобіль заведеться і  зможе кудись доїхати, у нього не було ніякої. У відчаї священик кинувся до телефону.

Директор шахти був на місці. Вислухав. Поспівчував і перепрошувальним тоном остаточно засмутив священика:
- Розумієте, отець Андрій, все три трактори дорогу чистять до міста, щоб нічну зміну на роботу доставити.

Батюшка не знав, що тепер робити ...
Він просто уявив матір і батька зі своїм закутаним в ковдри первістком,  що бредуть по покритій льодом дорозі, крізь пронизливий холодний і мокрий  сніговий вітер. Йдуть і очікують рятівну машину.

Священик зайшов до храму. У центрі стояв вертеп, освітлений усередині маленькою лампадою. Над немовлям Христом схилилася Богородиця, поруч стояв, спираючись на палицю, праведний Йосип ... І священик мимоволі подумав:
- Вони знайшли притулок.

Батюшка почав благати:
- Господи, ну підкажи, що мені робити. Загине хлоп'я. Не донесуть вони його до лікарні.

І тут знову - цей зупиняючий погляд неканонічного святителя Миколая. Отець Андрій буквально бухнувся перед ним на коліна:
- Хоч ти, допоможи, Микола - кричала душа, волало серце.

Минуло лише кілька миттєвостей, а може більше? Бог знає. Але через вікна церкви раптом бризнуло потужне світло під'їжджаючої машини, а потім затарабанили в церковні двері:
- Відчиняй, батя, кутю принесли, Різдво зустрічати будемо! - кричало кілька голосів.

Священик відсунув засувку і відчинив двері. Перед ним стояли п'ятеро не зовсім тверезих, надзвичайно веселих, незнайомих представників молодого бізнес-покоління. За ними височів величезний джип, сімейство яких настоятель ласкаво називав «гардеробом».
- Будемо зустрічати, будемо! - радісно закричав отець Андрій. - Хто водій?

І, визначивши самого тверезого, розпорядився:
- Усім залишитися у мене в келії. У тумбочці кагор і печиво, а з водієм ми зараз декуди поїдемо.

- - -
Закутану і покриту крижаними бурульками сім'ю з дитиною на руках батюшка зустрів ще на початку шляху, який їм належало пройти.

Через півгодини мати з пхикаючим і гарячим від температури немовлям були у лікарняній палаті.
- - -

У храмі батюшку зустрічала ілюмінація. Гості, знайшовши в церковній крамничці ящик зі свічками, розставили їх в кожне гніздо всіх шести свічників, запалили і хором співали:

Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
Застеляйте столи, та все килими, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

Батюшка тут же приєднався:

Бо прийдуть до тобі три празники в гості, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.
А перший же празник: Рождество Христове, радуйся,
Ой, радуйся, земле, Син Божий народився.

А потім, тихенько, щоб гостям не заважати, підійшов тепер вже до свого  абсолютно канонічного святителя Миколая і поцілував його благословляючу  руку ...


Протоієрей Олександр Авдюгін
10

Комментарии

110.01.12, 11:51

Справді Різдвяна історія
Але от кілька помилок що я помітив наводять на думку про не зовсім вдалий переклад

    210.01.12, 18:55Ответ на 1 от РибачОК

    Перекладав гугл під моїм редагуванням... Може і проскочило... Де конкретно ? Буду вдячний...

      310.01.12, 19:01Ответ на 2 от претендент

      Перед ним стояли п'ятеро не зовсім тверезих, надзвичайно веселих, незнайомих представника молодого бізнес-покоління
      поцілував його благословляють руку ...
      Ось тільки дві що знайшов нашвидкоруч

        410.01.12, 19:08Ответ на 3 от РибачОК

          512.01.12, 17:26

          Ну, роботи типу мають бути авторськими....але якщо авторський переклад...навіть і не знаю...
          Заходь на каву, будєм рєшать вапрос чісто по нинішнім панятіям відношення суб"єкту буття до законів та правил ... ...
          Буду в місті десь до обіду, потім рубану в світ широкий...

            612.01.12, 17:38Ответ на 5 от RnR

            Завтра до обіду будеш ?

              712.01.12, 17:51Ответ на 6 от претендент

              Буду, тільки передзвони, щоб домовитись де саме, бо буду трохи їздити.

                822.02.12, 22:16

                Дякую Вам!

                  923.02.12, 09:22Ответ на 8 от Julia Taneta