В. Янукович — 9-ј Українськиј Президент! 2: Два Роки Влади

          Віктор Янукович

    Панство, я не хо' більше обмірковувати п. Януковича. З одного боку — це гріх обмірковувати кого-небудь і бути незадоволеним владою, з іншого — мене верне від нього. Гадаю, незабаром мене теліпатиме, коли випадково почую јого голос. Я вже не дивлюсь телевізора, не слухаю радіо з трьох причин; по-перше: гріх, по-друге: щоб не бачити і не чути перекінчика Янука (він завше віша мені лопухи на вуха, бо я їх розвішую), і по-третє: двомовність. Через те я не писатиму про В. Януковича, бо він того не вартиј, і до того ж ви краще за мене обізнані з ним. Ясне одне: він заслуговує на најсуворіше покарання. П. Янукович не ма стратегічного міркування, та ще ј прикидається несосвітенним дурнем. От дивіться, у світовому океані ще є незаселені невеличкі острови, розміром з о. Зміїниј. Можна взяти пару островів, поставити там віјськові бази. Острівці згодяться українцям для туризму, вирощування тропічних фруктів тощо.
    Гадаю, теперішнього президента Віктора Хведоровича згадуватимемо за јого словами: «Підкажіть…, забувся, як це називається». На мою думку, В. Янукович мав би розірвати договір про незаконну передачу Л. Кучмою Молдові придунајського 480 м узбережжя біля м. Рені та гирла р. Прут (по Конституції зміна території держави можлива тільки через всеукраїнськиј референдум), на підставі не виконання молдовською стороною своїх забов'язань з передачі Україні 7,77 км ділянки автодороги «Одеса — Рені», а також землі, по якіј вона проходе, в рајоні молдовського с. Паланки. До речі, Молдовою в 2006 році на Дунајському узбережжі, що передав Л. Кучма, було збудовано нафтоналивниј термінал, а в 2009 році — вантажниј і пасажирськиј морськиј порт Джюрджюлешть. Це надало можливість неморськіј країні Молдові виходу до Чорного моря. Тој стратегічниј об'єкт не можна було передавати Молдові в жоднім разі (бо Україна втратила доступ до гирла р. Прут і сполучення залізницею та сухопутним шляхом до Румунії). Але в крајньому разі, віддавши ту придунајську ділянку Молдові в аренду (хоча навіть такого не можна було дозволити), Україна мала б з того хоч якијсь зиск, а натомість має лише збитки, забруднення території тощо. Отже, Україна своїми руками створила конкурента своєму порту Рені, через якиј ішли поставки нафтопродуктів до Молдови, а також отримала екологічно ј техногенно небезпечниј об'єкт у безпосередніј близькості до своєї території.
    Таким чином,  після довгого процесу врегулювання суперечок щодо проходження кордону, в результаті делімітації українсько-молдовського міждержавного кордону, проведеної в 1995–1999 рр., Л. Кучма віддав Молдові 150 га землі біля селища Басарабяска та вихід до Дунајського водного шляху в рајоні с. Джюрджюлешть ј 24 га площі завдовжки 480 м по березі Дунаю, а також визнано право власності на 124 об'єкти,  що перебувають на території України, в обмін на 7,77 км (18  га) асфальтованої дороги біля с. Паланка, що з'єднує два українських міста — Одесу та Рені.
    Проте нарешті 30 червня 2011 р. Молдова начебто передала обіцяну землю навколо українського шляху біля с. Паланки. При тому В. Янукович домовився, що Молдова зберіга за собою право безкоштовно користуватися українською ділянкою дороги, а мешканці с. Паланки зберігають невід'ємне право безперешкодного користування сільськогосподарськими угіддями на площі 975,5 га землі, розташованими на території Республіки Молдова на протилежному боці цієї автодороги. Уявіть собі, що згідно з підписаним документом, експлуатація та обслуговування автомобільної дороги та всіх необхідних для цього споруджень на переданіј ділянці здіјснюються саме Україною.
    Тобто так склалося як гадалося, і замість перебудови невеличкої траси по своєму терені, повторилася ситуація зі здачею націјональних інтересів в рајоні Керчінської протоки, де Л. Кучма незаконно дозволив Росії спільно з Україною користуватися українською ділянкою протоки 31 травня 1997 р. (договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росіјською Федерацією), а чищення ј обслуговування від забруднення території належить Україні. Смішно та ј годі, але не для Л. Кучми, бо тодішніј росіјськиј президент В. Путин подарував јому непогану дачу під москвою! Л. Кучма був невиїздниј з України (крім Росії, звичајно) через авторитарниј стиль правління, продаж РЛС «Кольчуга» Іраку та «касетниј скандал» по оприлюдненню «плівок Мельниченка». В зв'язку з цим він втягнув Україну, незважаючи на наслідки, до Іраку 7 серпня 2003 р., щоби реабілітуватися перед світом.
    До того ж можна згадати багато чого. Скажімо, у 1996 році Л. Кучма продав Індії на металобрухт по ціні 170 $/т флагман флоту космічного зв'язку турбохід «Космонавт Юрко Ґаґарин», якому було ледь за 20 років. Назву проданого турбохода перед транспортуванням сором'язливо замазали фарбою, залишивши на борту тільки букви «аґар». За кілька днів він був порізаниј у порту Аланґ. А 28 травня 1997 року Україна і Росіјська Федерація  підписали три міжур'ядові Угоди по Чорноморському флоту. До 2000-о року в основному було завершено злочинниј розподіл мајна колишнього Червонопрапорного Чорноморського флоту СРСР, визначено статус і умови перебування Чорноморського флоту Росії на українському терені, параметри поділу ЧФ, взаємозаліки, пов'язані з поділом флоту і перебуванням ЧФ РФ на терені України. За результатами Угоди, що підписав Л. Кучма, до складу ЧФ РФ перејшли 338 кораблів і суден, ВМС України одержали 30 бојових кораблів і катерів, підводниј човен, 6 кораблів спеціяльного призначення, а також 28 суден забезпечення. А в квітні 1998 року Л. Кучма продав Китаю по ціні металобрухту ($20 млн), ніби під казино, недобудованиј авіяносець «Варяг» з 67% готовністю. Пекін добудував авіяносець і у серпні 2011 року ввів у експлуатацію під іменем «Shi Lang». За јого кресленням Китај планує налагодити будівництво власних авіяносців — два без'ядерних, два — з ядерною зброєю на борту. Для Китаю мати свіј авіяносець — це питання престижу, авіяносець — символ сили віјськового флоту, він означає, що Китај — нова потужна наддержава, здатна поширювати свіј вплив у всьому світі. За баченням Л. Кучми, флот українцям не потрібен. Імідж України — галушки, вареники та сало в шоколаді.
    Все це я веду до того, що В. Янукович з самого початку процеса над екс-президентом Л. Кучмою визначив јого невиновність і непричетність до злочинів перед Україною, та до злісного порушення ним української Конституції, і спеціяльно провів над ним показовиј суд, порушивши кримінальну справу в зв'язку з убивством журналіста Г. Ґонґадзе 21 березня 2011 р. За вказівкою В. Януковича, суд виправдав Л. Кучму 14 грудня 2011р. А апеляціјниј суд визнав правомірним закриття справи проти Л.Кучми 20 січня 2012 р. Наразі виходе, що Л. Кучма не пријмав участі у вбивстві українських журналістів, зокрема Г. Ґонґадзе, що викривали јого злочини. Одним словом, не будь Л. Кучми, В. Янукович на јого місці поводив би ся так само. До речі, Леонід Данилович на своїј посаді не відав що робити та куди јти. Через те спішно будував храми за українськиј кошт на кшталт Собору Святого Володимира в Севастополі, та передавав іноземцям до Московського патріярхату. Тоді він вигадав багатовекторність, тобто тупцювання на місці. Ще після обрання на пост прем'єр-міністра, заявив: «Скажіть, яке суспільство ми збираємося будувати, і я јого буду будувати». Спочатку јого курс полягав на створення середнього класу в Україні, а потім, за порадою друзів, раптом помінявся на виникнення великої олігархії.
    Наразі деякі українські хутори Амвросіївського повіту на Донеччині — Авіла-Успенка, Висілки на кордоні з Росією просяться приєднати їх до неї. Росіјське керівництво щиро вітало прихід В. Януковича до влади, бо тепер буде вирішене ј це питання, звичајно не на користь України.
    Але не думајте, що тільки ці зловмисники — Л. Кучма і јого послідовник В. Янукович нанесли багато збитків державі. От згадајте, як здавав націнтереси В. Ющенко на посаді президента України. Віктор Андріјович запам'ятався словесними виразами «любі друзі», «у мене чисті руки!». 16 вересня 2004 р. Румунія передала питання про делімітацію континентального шельфу ј виключних економічних зон між двома країнами (Україною ј Румунією) на розгляд највищого судового органу ООН в м. Гааґі. Коли почався розгляд цього питання, В. Ющенко заявив, що підкориться будь-якому рішенню суду і Україна беззаперечно буде јого виконувати. Звичајно, ця заувага посприяла на користь протилежної румунської сторони. В результаті Україна програла Міжнародниј суд ООН в м. Гааґа 3 лютого 2009 р. При тому п. Ющенко хвалив рішення суду, мовляв Україна цілком задоволена рішенням Міжнародного суду у ціј справі про делімітацію континентального шельфу та виключної економічної зони між Україною та Румунією в Чорному морі, позаяк вона нич не мала, а тепер має 21 відсоток суперечної території (Румунія отримала 79 відсотків територіј, на які претендувала). Але якщо одна сторона явно задоволена, то інша мусить мати протилежну позицію. Проте румуни не стримували свою радість. «Румунія вважає чесним рішення Міжнародного суду ООН у справі про делімітацію континентального шельфу та виключної економічної зони з Україною», — заявив заступник голови Націјонального агентства з мінеральних ресурсів Румунії Герман Міхај. «Кордон чітко розмежовує території, які можуть використовувати Румунія та Україна. Для Румунії — це краща лінія, ніж будь-яке рішення, яке могло б бути ухвалене під час переговорів, краще за будь-що, що Україна пропонувала Румунії», — сказав голова румунської команди юристів Богдан Ауреску.
    Щоправда і досягнення В. Ющенка були значними. На посаді президента України він домігся:
    9 березня 2005 р. — виступу в німецькому Бундестаґу (до того часу в Бундестаґу мали гонор виступати лише президенти США, Франції та Росії, а також Генеральниј секретар ООН);
    6 квітня 2005 р. — виступу перед обома палатами Конгресу США (ніхто з бувшого СССР раніше не виступав там);
    17 лютого 2006 р. — що США визнали статус України з ринковою економікою;
    6 квітня 2006 р. — що на сесії Европарламенту пријнято резолюцію про перемовини з Україною про асоціјоване членство в ЕУ;
    28 листопада 2006 р. — що Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 рр. в Україні», яким Голодомор в Україні 1932—1933 рр. визнано геноцидом українського народу;
    3-4 квітня 2008 р. — що 59-ј самміт НАТО в м. Бухаресті наблизив Україну до приєднання до плану діј стосовно членства в НАТО;
    16 квітня 2008 р. — і підписав Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі;
    25-27 липня 2008 р. — візиту Вселенського Патріярха Варфоломія до Києва, з нагоди святкування 1020-ої річниці хрещення Київської Руси, де порушив в бесіді питання про створення єдиної Помісної Церкви в Україні;
    20 січня 2010 р. — і присвоїв голові Проводу ОУНР Степану Бандері звання Героя України з удостоєнням ордена Держави посмертно;
    28 cічня 2010 р. — і визнав вояків ОУН-УПА, УНР, ЗУНР і Карпатської Січі учасниками боротьби за незалежність України. Залишилося надати їм статусу ветеранів.
    Якщо вже мова пішла про українських президентів то не мо' не згадати Леоніда Макаровича, на спогад від якого залишилися ручні візки «кравчучки» і сумниј вислів «маємо те, що маємо». Він проголосив незалежність України та принајмні не здавав націнтереси великими масштабами, крім хіба що безкоштовно передав Росії 50 відсотків мајна ЧФ, згоду на яку він дав у москві 17 червня 1993 р., а також фактично знищив најбільшого в Европі ј другого за величиною у світі Чорноморського торговельного флоту, своїм Указом незаконно створивши на јого базі акціјонерниј судноплавниј концерн «Бласко» — «Чорноморське морське пароплавство» (від 295 суден різного класу та 1100 одиниць допоміжного флоту, що було 1990 року, залишилося лише 10, а наразі скоротилося до 2-х).
    З 1993 р. судна українських морських пароплавств, і в першу чергу ЧМП, яке в тој час діјсно складало конкуренцію іноземним морським компаніям, «безконтрольно» передавалися в іноземниј менеджмент на кабальних умовах. Вже до кінця 1995 р., розвал ЧМП підіјшов до свого логічного завершення. Досить підняти матеріали газет тих років, щоб переконатися в спланованому розвалі і рујнуванні морської могутності України. Усе це, під виглядом реформ, здіјснювалося, згідно установок Л. Кравчука, під безпосереднім керівництвом директора Департамента морського ј річкового транспорту України (ДМРТУ), заст. Міністра транспорту України Ю. Крука.
    Під заставу українських суден отримувалися багатомільјонні іноземні кредити, які через цілиј ряд економічних, політичних, фінансових і юридичних умов не можливо було повернути інвесторам. Тому, пријмалися рішення практично особисто Л. Кравчуком і реалізовувалися через «сірого кардинала» міністерства транспорту Ю. Крука, якиј, нібито, для погашення кабальних боргів держави інвесторам і незрозуміло куди зниклих кредитів, заклав і продав більшість суден ЧМП. Саме тоді Л. Кравчук, виступаючи у черговиј раз, таврував керівництво ЧМП і виправдовувався перед журналістами за «хатинку» в Швејцарії. Пізніше стало відомо, що величезні суми у вигляді «преміяльних» або «відкатів» за продані українські судна перераховувалися на ім'я сина Кравчука в Швејцарські банки. Не залишився збоку і «нарідниј слуга» Ю. Крук, що теж отримав персональні рахунки в декількох іноземних банках.
    Для забезпечення прикриття головних державних корупціјонерів і, в першу чергу Л. Кравчука та јого співтовариша по «бізнесу» — Ю. Крука, президентом компанії ЧМП — «Бласко» було призначено П. Кудюкина, на якого потім повісили усіх собак.
    Практично за два роки, за добре зрежесованим сценарієм, українські судна були заарештовані в портах по всьому світу. Предметом полювання іноземних компаніј стали најбільш сучасні, комфортабельні і конкурентоздатні судна. Держава, на чолі якої стояв Л. Кравчук, практично нич не робила для звільнення суден ЧМП, а коли щось і робила, то це виглядало як «юридичне шоу». Водночас деякі судна в спішному порядку виводилися в офшорні зони під зручниј прапор. Цілі команди судів залишалися без заробітної плати за довгі місяці роботи в морі.
    Думаю після цих невеликих розповідів про наших «героїв» — президентів сучасної України вам неодмінно закортить зазирнути до Вікіпедії, щоби подивитися на їхні грамоти, відзнаки, нагороди, і взагалі всі заслуги перед Вітчизною…
    Рівно рік тому я проводив опитування на цьому веб-вузлі з приводу річниці діяльності та перебування В. Януковича на президентськіј посаді. Дуже цікаво, наскільки змінилося від того часу ставлення панства до нинішнього президента за рік. Я залишив ті самі пункти голосування, додавши ще три. До того ж, хтів дописати ще один пункт до цього опитування: В. Януковича кинути в колючки, як у відомому українському мультфільмі режисера І. Мазепи «Братик Кролик Та Братик Лис (1972)». Але, на жаль, не вистачило місця. Не буду аґітувати ні «За» ані «Проти» нього для того, щоб најбільш точніше дізнатися вашої думки.
    Зараз В. Янукович намагається ще хоч якось сподобатись електорату. А коли, не дај Боже, панство перевибере јого на наступниј термін, тоді він беззаперечно кине Україну до Митної унії та крастиме відкрито. Це ж холера, контра, недобиток Помаранчевої революції пішов ва-банк і хче взяти реванш. Він мститься всьому українському народові за Помаранчеву революцію.
    Слізно ј уклінно прошу проголосувати! Ну, будь ла-соч-ка! Я навмисне приєднав ці пункти голосування для висловлення особистої позиції на штиб Японії, де на великих підприємствах ставлять опудало керівника з метою проявити і випробувати силу емоціј не особисто чільнику, а јого опудалу, піля чого, скинувши стрес, знявши напругу і розслабившися, можна працювати далі. Не варто боятися того яничара Яника, хај јому буде лячно. Не треба оплесків, просто не забудьте порекомендувати цеј допис!

    Як панство ся ставе до владарювання В. Януковича на президентськіј посаді? (Ще треба було б у відповідях зазначити: «В. Януковича — на плаху» та, як зазвичај, не вистачило місця.)