Україна: Захiд Нарешті Перемага

          Віталь Кличко, передова, вул. Грушевського, Київ, 23.01.2014

    Стаття вiдомого литовського публiциста Андрюса Ужкальнiса на українську тему для щоденної газети «Lietuvos Rytas» (28.01.2014), також на јого блоґу. Оригiнал можна прочитати ось тут, а нижче подається переклад, якиј публікується з дозволу автора.

          Переклад з литовської Нікодема Щигловського.

    Хоч яким результатом закiнчаться подiї в Українi, вже тепер усi бачать, що звитяга на нашому боцi. Росiя програла најбiльшу битву вiд того часу, коли червониј прапор з серпом та молотом над Кремлем останнiј раз спустився на Рiздво 1991 року. Або вiдтодi, коли країни Балтiї вступили до НАТО.
    Україна ранiше чи пiзнiше буде разом з Заходом. Тепер це вже тiльки питання часу. Коли 600 тисяч квадратних кiлометрiв потрапля до нашої територiї, це безперечно незворотня перемога.
    Звiсно, все те, що ми зараз бачимо в кадрах з Києва, швидко не закiнчиться, позаяк 45-мiльјонна країна, з замаринованим в радянськiј економiцi Сходом, нiколи не буде Естонiєю, де перепис мешканцiв трива пiвдня, виконується 3-а спецiялiстами з олiвцями в руках та де людеј так небагато, що номери телефонiв чотиризначнi.
    Однак ще одна перемога у холодніј вiјні очевидна: нашвидкуруч сформованиј в Києвi ур’яд «своїх» був у змозi iмiтувати керування країною тільки до моменту, коли зiткнувся зі серјознiшим спротивом. Жодного хребта вiн, як виявилося, не ма.
    Мрiя не може бути побудована на заперечуваннi. Союз з Росiєю не пропонує українцям нiчого, крiм того, що «з росiянами треба буде старатись менше, тому що в европејцiв все дороге та треба тяжко працювати». Жоден нарід не є в більшості своїј аж так здеградованим, щоб головною јого мрiєю було ледарювання.
    Подiбно колись висловлювалися ј литовськи виробники: «Нам потрiбен росiјськиј ринок, адже Захiд вимага дуже високої якостi». У відповідь їм сказали: «Досягајте вищої якості, а не шукајте пiдслiпуватих покупцiв, котрим можна втюхати свої незграбнi кривi шпакiвнi, що їх бiльше нiде та нiкому не треба». Коли у 1998 роцi Росiю накрила фiнансова криза та закiнчилися грошi, литовськi виробники так і зробили, про що не жалкують і досi.
    Теперiшня влада України не ма iдеї, в яку могли б повiрити люди. «Не продамо Україну Заходу» не є ні привабливою iдеєю, нi добрим маркетинговим гаслом.
    Велика частина мешканцiв країни насправдi хоче, щоб їх «продали» Заходовi, якщо тiльки Захiд купуватиме. Вони хочуть жити краще та заможнiше, ј бiльшiсть людеј дуже добре зна, як це зробити: порiвнюєш життя у Бiлорусi та в Литвi — ј бачиш, якиј шлях обирати. Якщо тiльки розуму вистача. З одного боку Европа, з iншого — тракторниј завод та вусатиј колгоспник-паяц за кермом країни.
    Звiсно, якщо громадянам певної країни не вистача розуму, то їм уже нiчого не допоможе.
    Проте в Українi з цим, здається, все добре.
    I нема значення, що українська опозицiя роздрiбнена, непереконлива та недосвiдчена ј не всi її лiдери надаються для журнальних обкладинок. Добра iдея працює сама на себе. Тому вимоги до лiдерів також несуттєві. Україна ма головну iдею: перестати бути роздовбаною залiзобетонною країною за колючим дротом і долучитись до кращого життя. Коли товар такиј привабливиј, нiхто не дивиться, як вигляда продавець.
    Литва в часи Саюдису також не могла похвалитися командою-мрiєю своїх полiтикiв. Пригадајте. Це була яскрава сумiш iдеалiстiв, авантюристiв, шалених активiстiв та цинiчних опортунiстiв, але яка рiзниця. Iдея свободи та кращого життя була така мiцна, що спрацювала.
    В Українi тепер буде так само. Важко, але витягнуть.
    Про те, що iсторiя повторюється, свiдчить багато факторiв: не тiльки прапори на барикадах та коктејлi Молотова. Росiя плюється тими самими шумовими снарядами, що їх 2 десятирiччя тому ми чули у свою адресу: проплаченi закордоннi екстремiсти, провокатори, озброєнi бојовики, скрiзь стирчать довгі вуха Пентагону та ЦРУ. Як це мило, ми вже мајже забули.
    Тепер маємо змогу вiддати борг: ранiше на нашi барикади бiля парламенту сходилися погрітися вночі кореспонденти зi Швецiї та Норвегiї, сьогоднi висланцi «Lietuvos rytas» — Довiдас Панцеровас та Вiдмантас Балкунас — у Києвi, i там вони вже люди з Заходу.
    2 десятирiччя тому Кремль захлинався, доводячи, що бојовикiв Саюдису та їхніх iнструкторiв утримують на грошi Вашинґтону. Сьогоднi росiјськi ЗМ пишуть про «балтiјськi слiди на київському Евромајданi». За цього не тiльки згадують литовських снајперiв, але ј детально повiдомляють, що серед закордонних спецiяльних служб, котрi зајмаються розпалюванням ворожнечi в Українi, працюють «спецiялiсти з країн Балтiї, зокрема ј Литви, котрi мають чималиј досвiд у вишколі представникiв росiјської опозицiї у спецiяльних таборах».
    Якби я власними очима цього не прочитав, не повiрив би: один в один, пiсеньки з часiв моєї молодостi. «Ескалацiя [в Українi] вiдбувається у тому самому руслi, яке вже пројдене мешканцями країн Балтiї: клятi москалi, голодомор, геноцид, окупацiя, валіза-вокзал-Росiя i так далi».
    Усi iншi заїждженi гасла про те, що Вкраїна це буцiмто навiть не держава, та що «простi люди најбiльше прагнуть жити мирно, поки їх не спровокують есктремiсти» — все як викапане, з того ж репертуару. З вiком набувається значна перевага: нiщо вже не дивує, все вже бачене.
    Iстерiя кремлiвського програшу легко впiзнавана.
    Тiльки обставини iншi: Росiї дуже не пощастило, що цього разу, крiм кризи в Українi, де контроль вже втрачено, вони ще мають Олiмпiяду, трiумфу якої вже годi ј сподiватись, позаяк у телевiзiјних новинах по всьому свiту кожного дня, поруч iз спортивними повiмленнями з Сочi, буде iнформацiя про те, що українцi шлють Росiю до всiх дідьків.
    I саме тому, коли сьогоднi читаємо новини з України, ми бачимо незворотниј хід iсторiї. Ще один шматок Iмперiї Зла вiдколовся, ј вiн уже в руках наших людеј.

    Андрюс Ужкальнiс (матеріял виправлено з газети «Українська правда»)

    Хто (частина країни) переможе в Україні, на думку панства?