http://www.youtube.com/watch?v=EYLi8KiYCr0

Доцент ЛНУ Ігор Гурняк: «Ми втрачаємо місцеве самоврядування абсолютно і повністю»

Чого чекати від змін до Конституції? 

Дійсно, є позиція судді Конституційного суду України Шишкіна щодо того, що в умовах війни ніякі зміни до Конституції не приймаються. Питання в тому, що сам факт прийняття змін до Конституції в умовах окупації території – це по суті заперечення присутності іноземних військ на території України і заперечення факту окупації частини території України. Це не моя позиція. Це позиція судді Конституційного суду, тобто фахової людини. Це позиція дуже великої кількості українських юристів.

Звернення зборів голів територіальних громад до європи

Council of Europe

and other international organizations

Appeal from the general meeting of heads and representatives of
Constitutional local communities of Ukraine

Considering the constant unconfirmed (!) statements of the Ukrainian officials on Ukraine-EU rapprochement, the fact of falsification the text of the European Charter of Local Self-Government is causing resentment, and has not received an adequate response from the Ukrainian government for decades. In particular, the European Charter of Local Self-Government as a document which regulates the livelihoods of local authorities (local communities) is transformed by falsified translation (including term «local authority») as the regulator of local government activities, namely local administrations. By inadequate translation the community is deprived from the effective instrument of using the Charter of the community (by the translation, the term is generally removed from the European Charter).
It is important to remind that under current legislation the Parliament ratified the original of the European Charter (which is available in English and French) but not the appointed falsified translation.
In this situation, there is no any connection between the community and its bordies. Moreover, the right of the general meeting has exclusively status of advisory solutions.
Despite the attempts of communities transformation to the exclusively territory of residence, but not communities of residents with power (that is provided by amendments to the Constitution according to the Presidents’ draft) this practice is fully not consistent both Ukrainian national traditions and standards of all models of local self government without exception.
We kindly ask your support in eliminating such flagrant violations of the rights of communities and also human rights, to which in accordance to the Declaration on Human Rights is guaranteed the opportunity of regularly participation in state and municipal management.

Roman Oleksevych, Prybuzhany, Lviv region,
Oleksandr Kotyash, Zaluzhzhya, Rivne region,
Gennadiy Skalov, Jmerinka, Vinnytsia region,
Natalia Nos, Kovalivka, Poltava region,
Yuriy Nos, Kovalivka, Poltava region,
Volodymyr Stepanenko, Pavlograd, Dnipropetrovsk region,
Yuriy Dokil, Chaykivka, Zhytomyr region,
Natalia Dokil, Chaykivka, Zhytomyr region,
Lyudmila Mikhaylenko, Chaykivka, Zhytomyr region,
Stepan Koval, Medvega, Lviv region,
Myron Flyunt, Modrychi, Lviv region,
Oleksandr Kyurpek, Tokari, Sumy region,
Elizabeth Boldaryev, Tokari, Sumy region,
Stepan Khomulyak, Lysynychi, Lviv region,
Mykola Okhorodnyak, Pryborivka, Vinnytsia region,
Andriy Chernetskyy, Pryborivka, Vinnytsia region,
Olesya Dzhamalova, Khotiv, Kiev region,
Nazar Mukhachov, Ukrainian Cossack Troops,
Oleksandr Yanul, Tsuman, Volyn region,
Dmytro Kolotylo, Tyudiv, Ivano-Frankivsk region,
Oleg Polivchak, Ivano-Frankivsk,
Oleksandr Wujcik, Kosiv, Ivano-Frankivsk region,
Lubomyr Volosyanko, Ivano-Frankivsk region,
Anna Lishchenko, Kyiv,
Maria Skomotchuk, Verkhovyna, Ivano-Frankivsk region,
Volodymyr Parkhonyuk, Kyiv,
Oleg Telyatnikov, Kyiv,
Ludmila Korol, Peter and Paul Borschagivka, Kyiv region,
Inna Plotnikova, Kyiv,
Ivan Savchak, Mykolaiv, Pidsosniv, Lviv region,
Igor Ivashchyshyn, Stavchany, Lviv region,
Oleksandr Avanisov, Vyshneve, Dnipropetrovsk region,
Myhailo Fedyushko, Peremogne, Starychi, Lviv region,
Sergiy Bednarchuk, Gayi, Lviv region,
Pavlo Marynovych, Lviv,
Victor Katolyk, Lviv,
Vasyl Bazhanyuk, Lutsk,
Andriy Kenya, Kopychivka, Chernigiv region,
Svyatoslav Belmezh, Verkhovyna, Ivano-Frankivsk region,
Petro Dutchak, Deliyeve, Ivano-Frankivsk region,
Ivan Voloshynnok, Kryvopillya, Ivano-Frankivsk region,
Ihor Gurnyak, Lviv,
Rimma Bilotserkivska, Severodonetsk, Lugansk region,
Volodymyr Kovalchuk, Khmelnytskyi,
Vasyl Sakhno,
Ivan Siramenko and other citizens of Ukraine.

Рада Європи

та інші міжнародні організації

 

Звернення загальних зборів голів та представників конституційних територіальних громад України

 

Зважаючи на постійні голослівні (!) твердження українських урядовців про зближення України та ЄС, викликає обурення факт фальшування тексту Європейської хартії місцевого самоврядування, що не отримує адекватних дій зі сторони українського уряду протягом десятків років. Зокрема, Європейську хартію місцевого самоврядування як документ, що врегульовує життєдіяльність місцевих влад (територіальних громад) трансформовано через сфальшований переклад (зокрема терміну local authority) у регулятор діяльності органів місцевого самоврядування, тобто місцевих адміністрацій. Шляхом неадекватного перекладу громади позбавлені адекватного використання інструменту Статуту громади (перекладом цей термін взагалі вилучено з Хартії).

Нагадуємо, що згідно з чинним законодавством Верховна Рада ратифікувала саме оригінал Хартії (який доступний англійською та францукзькою мовами), а не означений сфальшований переклад.

У цій ситуації відсутній будь-який зв’язок між громадою та її органами. Більше того, право загальних зборів зведено виключно до консультативних рішень.

Зважаючи на спробу трансформації територіальних громад виключно у території для проживання, а не у повновладні спільноти мешканців, що передбачено змінами до Конституції згідно з проектом президента, така практика повністю не відповідає як українським національним традиціям, так і стандартам усіх без виключення моделей місцевого самоврядування.

Просимо Вашої підтримки в усуненні настільки брутальних порушень прав територіальних громад, а також  прав людини, якій згідно з Декларацією про права людини гарантовано можливість брати постійно участь в державному та муніципальному управлінні.

 

Олексевич Роман, с. Прибужани, Львівська область,

Котяш Олександр, с. Залужжя, Рівненська область,

Скалов Геннадій, м. Жмеринка, Вінницька область,

Нос Наталія, с. Ковалівка, Полтавська область,

Нос Юрій, с. Ковалівка, Полтавська область,

Степаненко Володимир, м. Павлоград, Дніпропетровська область,

Докіль Юрій, с. Чайківка, Житомирська область,

Докіль Наталія, с. Чайківка, Житомирська область,

Михайленко Людмила, с. Чайківка, Житомирська область,

Коваль Степан, с. Медвежа, Львівська область,

Флюнт Мирон, с. Модричі, Львівська оюласть,

Кюрпек Олександр, с. Токарі, Сумська область,

Болдарєв Єлизавета, с. Токарі, Сумська область,

Хомуляк Степан, с. Лисиничі, Львівська оюласть,

Огородняк Микола, с. Приборівка, Вінницька область,

Чернецький Андрій, с. Приборівка, Вінницька область,

Джамалова Олеся, с. Хотів, Київська область,

Назар Мухачов, Українське Козацьке Військо,

Януль Олександр, смт. Цумань, Волинська область,

Колотило Дмитро, с. Тюдів, Івано-Франківська область,

Полівчак Олег, м. Івано-Франківськ,

Вуйцік Олександр, м. Косів, Івано-Франківська область,

Волосянко Любомир, Івано-Франківська область,

Ліщенко Анна, м. Київ,

Скомотчук Марія, с. Верховина, Івано-Франківська область,

Пархонюк Ворлодимир, Київ,

Телятніков Олег, м. Київ,

Король Людмила, с. Петропавлівська Борщагівка, Київська область,

Плотнікова Інна, м. Київ,

Савчак Іван, с. Миколаїв, с. Підсоснів, Львівська область,

Іващишин Ігор, с. Ставчани, Львівська область,

Аванісов Олександр, с. Вишневе, Дніпропетровська область,

Федюшко Михайло, с. Переможне, с. Старичі, Львівська область,

Беднарчук Сергій, с. Гаї, Львівська область,

Маринович Павло, м. Львів,

Католик Віктор, м. Львів,

Бажанюк Василь, м. Луцьк,

Кеня Андрій, с. Копичівка, Чернігівська область,

Бельмеж Святослав, с. Верховина, Івано-Франківська область,

Дутчак Петро, с. Делієве, Івано-Франківська область,

Волошиннок Іван, с. Кривопілля, Івано-Франківська область,

Гурняк Ігор, Львів,

Білоцерківська Рімма, м. Сєверодонецьк, Луганська область,

Ковальчук Володимир, м. Хмельницький,

Сахно Василь,

Сіраменко Іван та інші громадяни України.

 

CТЕПАН ХМАРА, ГЕРОЙ УКРАЇНИ, ПОЛІТВ*ЯЗЕНЬ РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ:

" ІНЦІНДЕНТ В МУКАЧЕВО ЗАЗДАЛЕГІДЬ ГОТУВАВСЯ ДЕРЖАВНИМИ СТРУКТУРАМИ"

Трагічні події в Мукачево дехто хотів би потрактувати лише як активний вибух місцевих розбірок. Справжня причина значно серйозніша і лежить в політичній площині загальнодержавного характеру. Є всі підстави вважати, що інцидент заздалегідь готувався державними структурами і напевно узгоджений з високопоставленими особами в центрі.

По перше, поведінка так званих правоохоронців в Закарпатті засвідчує, що вони зробили все щоб заманити в пастку бійців «Правого сектора» (безперешкодно прибути на місце інциденту, де вже їх чекали озброєні бандити, «люди» Ланьо) і міліція, які поводилися, як єдина сила. Оскільки загинули два бійці ПС – можна здогадуватися, хто першим застосував зброю.
По-друге, заздалегідь на місці події опинився специфічний журналіст і начебто народний депутат.

По-третє, миттєва реакція і звинувачення в односторонньому порядку ПС владними структурами, особливо МВС, які беззастережно обізвали ПС - незаконними бандитськими утвореннями.

По-четверте, досі не відсторонені від посад керівники силових структур Закарпаття.

По-п’яте, інцидент у Мукачевому співпав в часі з провокаційним, антидержавним і наклепницьким виступом на сесії ОБСЄ «подільника» Медведчука – Шуфрича.

І найголовніше: Мукачівський інцидент не можна ізольовано розглядати поза контекстом посилення атак влади на добровольчі патріотичні батальйони з метою знищити цей рух. Головний удар скерований проти корпусу ПС, тому, що це найбільша міліарна боєздатна патріотична сила, яка захищає Україну реально, а не на словах.

В істеричному емоційному припадку член антидержавного мафіозного про путінського угрупування Медведчука-Шуфрича Ланьо вибазікав хто їм заважає будувати «руський мир» в Закарпатті. Покидьок Ланьо обізвав Балогу «раковою пухлиною» Закарпаття, бо він нібито фінансує ПС і зацікавлений в Мукачівському конфлікті.

Віктор Балога допомагав євромайданівцям в той час, як Ланьо, будучи в злочинному угрупуванні «партії регіонів», допомагав Шуфричу організовувати «тітушок» для анти майдану. Між іншим Балога допомагав також і 128 гірсько-піхотній бригаді.

Деякі журналісти необачно чи навмисно намагаються поставити на одну площину Ланьо і Балогу. Нехай краще подумають у що медведчуки, ланьо і всі їхні поплічники перетворили б Закарпаття , якби їм там дати повну волю!

Щодо самого інциденту, то повинно бути всестороннє, неупереджене прозоре розслідування, яке можливе лише під пильним громадським контролем. Неприпустимо використати Мукачівські події в політичних цілях, для наступу на добровольчий рух і зокрема ПС.

Справа суспільства надавати активну підтримку Правому Сектору та іншим патріотам, бо вони захищають Україну по-справжньому (чого не хоче робити нинішня антинародна влада).

Якщо найближчими днями у Верховній Раді буде підготовлено СБУ і Генпрокуратурою подання на притягнення до відповідальності і арешт Шуфрича, буде заарештований агент Путіна Медведчук, буде звільнений з посади Міністр ВС Аваков, керівники силових структур в Закарпатті, тільки тоді можна буде робити висновок, що влада нарешті стає на захист держави і подолання корупції.

Якщо цього не станеться, то це означатиме, що так званий гарант Конституції Порошенко дбає лише про збереження особистої влади і ненаситні прибутки, навіть ціною руйнування суверенітету України.

13 липня 2015 року
Правозахисник, Герой України Степан Хмара

Гра в наперстки чи об’єднання громад?
Аналізуючи Закон України «Про добровільне об’єднання громад», складається враження, що наші законотворці грають з народом в наперстки.
Згадаймо психологію учасників гри в наперстки. Наперсточник закликає взяти участь в простій грі. Всього лише потрібно вгадати під яким наперстком сховано кульку. Здавалося б все просто. Уважно дивишся, як переміщуються на дошці ці наперстки і вказуєш на той наперсток, де повинна бути кулька. От тільки фокус полягає в тому, що в результаті, який би наперсток не вибрав учасник гри, не буде кульки під жодним наперстком, завдяки спритності рук гравця. Так і з законом про так зване «добровільне» об’єднання громад. Законотворці наполягають, що цей закон передбачає децентралізацію влади і покращить надання послуг громадянам. За приклад беруть позитивний досвід Польщі.
Що ж насправді приховується за цим законом? Перші чотири статті цього закону не викликають жодних заперечень, оскільки вони регламентують відносини і принцип добровільного об’єднання громад, а також дають визначення терміну територіальних громад. Відповідно до ст.140 Конституції України Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Але вже в статті 5 цього Закону з’являється термін сільська, селищна, міська рада, яка приймає безпосередню участь у формуванні нового органу об’єднаної територіальної громади. Що викликає здивування.
Оскільки сільські, селищні, міські ради повинні були б утворені саме територіальною громадою, та повинні бути наділеними повноваженнями управляти майном територіальних громад. Так склалося, що на сьогодні жоден орган місцевого самоврядування не утворений відповідно до Конституції і законів України. Відсутні будь-які протоколи загальних зборів про утворення рад усіх рівнів, а також делегування їм повноважень. Але, всупереч вимогам Конституції України, на сьогоднішній день сільські, селищні, міські ради вже виконують функції представницьких органів сіл, селищ. І тоді постає питання: «Так що ж мають об’єднати цим законом - територіальні громади, чи їх представницькі органи - ради?»
Йдемо далі. Яким чином буде забезпечене пряме народовладдя, що передбачене ст.5, 140-143 Конституції України, в питанні управління майном територіальної громади? Цим Законом не передбачено прийняття рішення, важливого для територіальної громади, загальними зборами. Усі повноваження передаються виконавчим органам.
А хто ж саме буде делегований для забезпечення виконання певних потреб жителів сіл, селищ, міста? В ч.3 прикінцевих положень цього Закону пропонується внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме до ст.141 - внести новий термін «Староста», який буде представляти інтереси села, селища у виконавчих органах відповідної ради.
Тобто, термін «територіальна громада», в розумінні Конституції України, зникає. Замість цього з’являється виконавчий орган – рада і територіальна одиниця. Яким чином буде в подальшому реалізоване право територіальної громади (жителів територіально-адміністративної одиниці) здійснювати пряме народовладдя в управлінні спільною власністю? Законом не передбачено. Також не передбачено Законом дострокове припинення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування у випадку не ефективного управління спільною власністю громади. Таким чином спостерігається звуження прав окремих громадян у прийнятті спільного рішення щодо управління і вирішення нагальних питань громади. Оскільки їх участь обмежується тільки правом прийти один раз на п’ять років на відповідну виборчу дільницю і обрати того, або іншого управлінця.
От в результаті і маємо – яким би чином не були об’єднані громади, а в результаті громадяни в будь-якому випадку позбавляються права управляти спільним майном і приймати безпосередню участь у вирішенні питань громади.

Аналізуючи Закон України «Про добровільне об’єднання громад», складається враження, що наші законотворці грають з народом в наперстки. 
Згадаймо психологію учасників гри в наперстки. Наперсточник закликає взяти участь в простій грі. Всього лише потрібно вгадати під яким наперстком сховано кульку. Здавалося б все просто. Уважно дивишся, як переміщуються на дошці ці наперстки і вказуєш на той наперсток, де повинна бути кулька. От тільки фокус полягає в тому, що в результаті, який би наперсток не вибрав учасник гри, не буде кульки під жодним наперстком, завдяки спритності рук гравця. Так і з законом про так зване «добровільне» об’єднання громад. Законотворці наполягають, що цей закон передбачає децентралізацію влади і покращить надання послуг громадянам. За приклад беруть позитивний досвід Польщі.
Що ж насправді приховується за цим законом? Перші чотири статті цього закону не викликають жодних заперечень, оскільки вони регламентують відносини і принцип добровільного об’єднання громад, а також дають визначення терміну територіальних громад. Відповідно до ст.140 Конституції України Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Але вже в статті 5 цього Закону з’являється термін сільська, селищна, міська рада, яка приймає безпосередню участь у формуванні нового органу об’єднаної територіальної громади. Що викликає здивування.
Оскільки сільські, селищні, міські ради повинні були б утворені саме територіальною громадою, та повинні бути наділеними повноваженнями управляти майном територіальних громад. Так склалося, що на сьогодні жоден орган місцевого самоврядування не утворений відповідно до Конституції і законів України. Відсутні будь-які протоколи загальних зборів про утворення рад усіх рівнів, а також делегування їм повноважень. Але, всупереч вимогам Конституції України, на сьогоднішній день сільські, селищні, міські ради вже виконують функції представницьких органів сіл, селищ. І тоді постає питання: «Так що ж мають об’єднати цим законом - територіальні громади, чи їх представницькі органи - ради?»
Йдемо далі. Яким чином буде забезпечене пряме народовладдя, що передбачене ст.5, 140-143 Конституції України, в питанні управління майном територіальної громади? Цим Законом не передбачено прийняття рішення, важливого для територіальної громади, загальними зборами. Усі повноваження передаються виконавчим органам.
А хто ж саме буде делегований для забезпечення виконання певних потреб жителів сіл, селищ, міста? В ч.3 прикінцевих положень цього Закону пропонується внести зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме до ст.141 - внести новий термін «Староста», який буде представляти інтереси села, селища у виконавчих органах відповідної ради.
Тобто, термін «територіальна громада», в розумінні Конституції України, зникає. Замість цього з’являється виконавчий орган – рада і територіальна одиниця. Яким чином буде в подальшому реалізоване право територіальної громади (жителів територіально-адміністративної одиниці) здійснювати пряме народовладдя в управлінні спільною власністю? Законом не передбачено. Також не передбачено Законом дострокове припинення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування у випадку не ефективного управління спільною власністю громади. Таким чином спостерігається звуження прав окремих громадян у прийнятті спільного рішення щодо управління і вирішення нагальних питань громади. Оскільки їх участь обмежується тільки правом прийти один раз на п’ять років на відповідну виборчу дільницю і обрати того, або іншого управлінця.
От в результаті і маємо – яким би чином не були об’єднані громади, а в результаті громадяни в будь-якому випадку позбавляються права управляти спільним майном і приймати безпосередню участь у вирішенні питань громади.

Римма Белоцерковская
" Коли ми робили ці відео на підставі наших юридичних дослідженнь,у нас було відчуття , що той простір ,що ми створили 23 роки є небезпечним ,але ми ще не усвідомлювали ,що настільки.
Коли ми зрозуміли ,що корінь зла в тому ,що саме публічна власність ,Національне багатство, не оформлена на його ЄДИНИХ конституційних власників , громадян України, ми як ПОРЯДНІ громадяни сповістили про це всі органи влади та місцевого самоврядування - плануюють зміни в Конституцію України ,що норми про власність громад прибрати через конституційну асамблею Янукович та конституційну комісію Порошенка ?????
https://www.youtube.com/watch?v=e80DOBVi72E
Наші дослідження незаконного , неконституційного утворення Сєвєродонецької міської ради. Тобто в Сєвєродонецьку НЕМАЄ конституційного органу місцевого самоврядування ,який би утворила територіальна громада ,а є щось інше ,що нас і призвело до війни."
https://www.youtube.com/watch?v=0egbWbd4OlI
А це про нас , про КОЖНОГО конституційного власника ГРОМАДЯНИНА.
https://www.youtube.com/watch?v=ukYAxKT3jP0
Про органи влади ,як приватні структури .
https://www.youtube.com/watch?v=-kfaQ-ii9i4
А це про великі міста Києв , Харків , міста з районним поділом.
https://www.youtube.com/watch?v=ABT-CLCTzbQ
А це про громадян -підприємців у не конституційному просторі.
https://www.youtube.com/watch?v=GJaVQhqQRyA
А це про не утворені суди Сергій Нестеренко.
https://www.youtube.com/watch?v=QQIhaLTjFFk

После сентябрьской минской эпопеи большинству членов экспертного сообщества, политикам и просто гражданам Украины стало совершенно ясно, что Юго-Восток банально слит. В контексте понимания этого факта, так называемый «мирный план» предстает как дорожная карта этого слива. Очевидно, что пропрезидентской пропаганде поставлено сверхзадание «отбеливать» грязный проект отчуждения Донбасса, объясняя его «высокими побуждениями». Еще одна сторона этой пропагандистской кампании состоит в том, чтобы накануне парламентских выборов представить полное военное и политическое поражение Порошенко на Юго-Востоке, грозящее его политическим банкротством в весьма недалеком будущем, как его блестящую победу. Смехотворное впечатление производит и то, и другое. Например, когда Гелетей громогласно объявляет о том, что АТО успешно завершена и что только приход регулярних российских войск помешал завершить ее еще более успешно. Понятно, что субъект, как никто другой продемонстрировавший убожество кадровой политики президента и анархический бепредел в высших эшеленоах украинской власти, занимается клоунадой, однако она очень точно отражает запрос власти на определенный тип месседжа.

Что касается, попыток «отбеливания», то привлекают особое внимание концептуальные выкрутасы одного политика, некогда мной очень уважаемого. Их суть примерно следующая. Мы можем победить на Донбассе, но эта победа обойдется в несколько десятков тысяч жертв. Поэтому мы не можем себе позволить такое разбазаривание человеческого ресурса. (В этом положении легко узнать тезис Порошенко, что народ устал от войны и хочет мира). Придание Донецкой и Луганской областям «особого статуса» (этот статус намеренно держится в секрете) не является фатальным для Украины. Победить эти непонятно какие области мы сможем экономически (во как круто!) в некоем виртуальном соревновании. Увидев каких успехов достигла Украина на путях европейского процветания указанные регионы сами не захотят своего автономного статуса и добровольно возвратятся в единую украинскую семью. При этом мы перекроем границы с Россией, будем полностью контролировать ситуацию и успешно развиваться в соответствии с гениальными предначертаниями «мирного плана». Не знаю, чего здесь больше: маниловских мечтаний, вдохновенных фантазий о «Новых Васюках» в стиле Остапа Бендера или скрытого пропагандистского цинизма. Не знаю. Но совершенно очевидно, что если эти области остануться в составе Украины (боснийский сценарий и «дейтонские соглашения»), то локализовать эту раковую опухоль (эту метафору употребляет сам автор) не удастся.

Она будет метастазировать и отравлять весь государственный организм Украины. Как утверждали многие эксперты, она будет тормозить и европейские и натовские устремления Украины, сохраняя замороженный конфликт и создавать устойчивую атмосферу тотального национального болота. Тем более, что главный «канцероген» в образе Путина все время будет рядом с указующим перстом и программой этого самого метастазирования. При наличии такого фактора, совершенно беспочвенными выглядят попытки мечтать о том, что мы будем контролировать эту самую границу, с учетом того, что сквозь нее просачиваются все новые и новые воинские части РФ. Как мы сможем контролировать ее в будушем, с помощью какого ресурса? На уровне строго аналитическом ответа нет и быть не может, но в рамках дискурса пропаганды ответ легко находится, легко укладываясь в размерность Желания и реализуясь в виртуальном пространстве социального Воображения. Как раз русле логики этой виртуальной реальности сформулированное сообщение получило название «На старте», хотя в реальности такой старт попахивает очень плохим финишем.

Я не буду сейчас подробно останавливаться на такого рода пропагандистских упражнениях. Повторяю, тот факт, что Украина утрачивает суверенитет над значительной частью своих территорий – вещь абсолютно очевидная и уже практически не подлежащая пересмотру. (Самое свежее подтверждение. На своей странице в Фейсбуке, 10 сентября Порошенко подытожил заседание правительства. Помимо слов об обороне, автономный статус Донбасса зафиксирован в следующем софизме Гаранта: «Мы будем не в восторге от депутатов, которых изберут в Донецке и Луганске, но лучше выборы, чем автоматные очереди»).

Изменить ситуацию может сам Путин, который в соответствии с новым «мирным планом» заставит Порошенко признать «особый статус» не только за Донецкой и Луганской, но и за Днепропетровской, Одесской и Запорожской областями. (Они ведь никогда не были Украиной, как говорит великий геополитик всех времен и потому пора справлять ошибки истории). Кроме того, изменить «расчленение» Украины по донбасско-боснийскому сценарию может и полномасштабная агрессия Кремля, который способен захотеть проглотить Украину целиком. И тогда она – снова-таки в соответствии с очередным «мирным планом» -- станет вся большой, большой Автономией.

Однако это все «игры разума», так сказать, а факт утраты Юго-Востока – уже реальность, данная в не слишком приятных, а то и вовсе гадких ощущениях. Эти ощущения и привели меня к пересмотру всего того, что произошло в Украине, начиная с Майдана и заканчивая аннексией Крыма и Донбасса. Я не являюсь сторонником конспирологических теорий, однако стройная логика, лежащая в основе этих событий, позволяет предположить их невидимого режиссера. Давайте предположим наличие этого самого Заговора и попытаемся проследить его основные нити, воплотившиеся в конкретних событиях. В статье «Бал Сатаны» или несколько слов об инаугурационном банкете» (сайт Voronz.in.ua, ) я выдвинул гипотезу о том, что проект «Порошенко» или «Янукович-2» был задуман вполне определенными силами и технически выполнен с помощью Майдана. Последующие события немного проясняют эту схему и позволяют преположить, что все события от Майдана до аннексии Крыма и Юго-Востока являются звеньями цепи одного и того же плана, задуманном в Кремле и осуществленном его ставленниками в Украине (прежде всего, группой Фирташа-Левочкина).

Путину было выгодно смещение Януковича, обвинение новой власти в антиконституционном перевороте, поскольку оно развязывало ему руки для дальнейших форм вмешательства в Украине вплоть до ее возможного аншлюса. Те, кто внимательно наблюдал развитие событий на Майдане всякий раз задавались вопросом «Почему, когда накал страстей начинал стихать, происходило нечто, что усиливало радикализм протестующих: разгон мирной студенческой демонстрации, убийство Сергея Нигояна, похищение, пытки и убийства активистов Евромайдана, покушение на Татьяну Черновол, законы 16 января, массовый расстрел «Небесной Сотни». Уже тогда можно было предположить, что за всеми этими действиями стоит какая-то невидимая рука. (По некоторой версии нити тянутся к Левочкину, однако утверждать не могу. Это всего лишь вполне правдоподобная гипотеза).

Если принять на вооружение теорию Заговора, то можно проинтерпретировать преступное со стороны новой украинской власти в лице Алекснадра Турчинова попустительство и бездействие перед лицом российской агрессии. Сдача Крыма под вопросом, и разные эксперты имеют различное мнение по поводу возможности/невозможности его отстоять. Однако уже в марте месяце (!) все буквально кричали о том, что крымский сценарий будет один в один повторен на Юго-Востоке и потому необходимо срочно предпринимать меры. Никаких мер принято не было. Власть позволила тогда еще горстке боевиков беспрепятственно занять главные административные центры. Она позволила пытать и убивать украинских патриотов в регионе, и ее ответом были переговоры с диверсантами (идеологема «диалога с Донбассом» в то время навязла в зубах), неверно выбранный формат противодействия в виде вялого и имитативного АТО и идеей т.н. «точечных» ударов по террористам.

Неучастие армии в АТО объяснялось «гуманистическими» соображениями непричинения ущерба мирным жителям. При такой стратегии очень скоро немногочисленные отряды превратились в хорошо вооруженную армию. Еще одним преступным ходом власти эпохи Турчинова, который позволяет предположить ее сговор с окупантами, было непротиводействие т.н. «референдуму» сепаратистов, который привел к образованию ДНР и ЛНР и стал предтечей теперешней идеи особого «автономного статуса» этих регионов. При это в массовое сознание была запущена дьявольская технология, позволяющая обвинить в этом сговоре Юлию Тимошенко. Ведь по логице вещей Турчинов – это ее человек, значит за всем этим «сливом» стояла она как давний агент Кремля и друг Владимира Путина!

Надо сказать, гениальный ход, потому что он убивал сразу двух зайцев. С одной стороны, он помогал вывести Тимошенко из президентской гонки как запачканную тайными переговорами с Москвой и позволял пропихивать в президенты человека, нужного России. А именно таким человеком – и будуще это показало! -- и оказался Петр Порошенко, идеальный податливый пластилин, с которым Путин смог проделывать любые нужные ему комбинации. То, что Порошенко выгоден Кремлю по этим своим психологическим качествам, не стало даже «секретом Полишинеля», а было практически очевидным после его совместного с Кличко судьбоносного визита к Фирташу, благословившего Петра Алексеевича на царствие и давшего ему ярлык на правление от Московии.

С моей точки зрения, технология «выборов в один тур», дискредитация Тимошенко, вбрасывание в массовое сознание тезиса о том, что только Порошенко сможет быстро закончить войну на Донбассе – все это продукт творчества российских политтехнологов под неусыпным надзором ФСБ. И понимание этого факта, понимание того, что «боснизация»/«приднестровизация» Донбасса была изначально предопределена и встроена в московский проект под названием «Петр Порошенко» может очень многое объяснить в том, что происходило в зоне АТО за сто дней правления этого президента.

При условии понимания изначального «договорняка» между Путиным и Порошенко можно расставить на свои места то, что никак не вязалось между собой: почему Порошенко упорно не хотел вводить военное положение или хотя бы режим территориальной обороны, почему продолжался формат АТО, когда было необходимо мобилизовать всю страну для отражения агрессии, откуда возник «Мирный план-1» (приведший к многочисленным жертвам среди украинских военных), почему имел место саботаж активных военных действий со стороны командного состава ВСУ (о чем часто говорили командиры добровольческих батальонов), в чем причина недокомплектации батальонов оружием и отправка практически безоружных людей на фронт. И еще очень многие «почему» получают объяснение, если принять простую истину сговора.

Смотрите, что происходило перед самой сдачей Донбасса, оформившейся 5 сентября. 24 августа, аккурат на День Независимости и в преддверии встречи в Минске в Киев приезжала Ангела Меркель. Вряд ли для большинства экспертов и журналистов было секретом, что он уламывала Порошенко к уступчивости к требованиям российского фюрера. 26 августа эти переговоры состоялись, причем сначала они имели двусторонний (проще говоря, сепаратный) характер, где два руководителя «тихую беседу ото всех вели». О чем они говорили, о чем договаривались, не знает никто. В свете последующих событий мы можем об этом догадаться.

Как вы помните, они вроде бы договорились о некоей «дорожной карте» по прекращению боевых действий. Но не прошло и двух суток, как российские войска то ли в полном соответствии с этой «дорожной картой», то ли по уже устоявшейся привычке «заблудились» и захватили Новоазовск. После этого впервые публично заговорили о российском вторжении. Что ожидал народ после того, что поизошло? Введения военного положения, тотальной мобилизации, перевода всей экономики на военные рельсы, создания органа типа Комитета Обороны во время войны 1941-45 гг. (проще говоря «ставки»), которая бы обеспечивала централизованное управление и принятие жестких решений, обязательных к исполнению. Предполагалось и проведение мощной пропагандистской кампании под знаком лозунгов «Отечество в опасности!», «Все для фронта, все – для победы!» или «Вставай, страна огромная!».

Однако этого не произошло. Порошенко торжественно сообщил, что не поехал в Турцию, что намеревается жаловаться в ООН и ЕС, что срочно соберет СНБО. То есть, вышло не Обращение, а информационное сообщение без намека на решительные действия и уж тем более на введение военного положения. Однако 30 августа выступая в Брюсселе и официально признав факт агрессии со стороны России, он вдруг возвращается к теме «мирного плана» и уверенно утверждает, что с понедельника начнется его имплементация! Аргументы в пользу этой уверенности весьма шаткие (типа мы дошли до черты, за которой возврата к миру уже не будет), и тут возникает закономерный вопрос: «Откуда эта уверенность, учитывая, что Путин после встречи 26 августа его цинично и с особым садистским издевательством кинул»?

И, тем не менее, он паранояльно воспроизводит тему «мирного плана», который даже в этой экстремальной ситуации оказывается приоритетнее и предпочтительнее. Высказывание от 3 сентября: «Народ – на сто процентов «за», политиканы хотят поиграться в войну. Но я не дам им это сделать». Эта фраза прозвучала после судьбоносного разговора по телефону в 5 утра с Путиным, в котором оба его участника в который раз пришли к выводу о том, что «люди должны перестать гибнуть». Конечно, после того, что именно Путин ввел войска в Украину и потому виноват в гибели людей, такой разговор на темы гуманизма производит впечатление общения пациентов палаты №6, если только не предположить, что все действия были изначально согласованными после тайных сепаратных переговоров 26 августа.

Скорее всего правы были те эксперты, которые предполагали, что Порошенко знал заранее о вторжении российских войск в Новоазовск. Отсюда его уверенность в том, что в этот раз «мирный план» будет принят. Отсюда и его скользкая позиция во время Уэльского саммита, во время которого он не столько заботился о приобретении оружия у стран НАТО, сколько твердил о мире с Путиным. Что выиграли все участники переговорного процесса после подписания документо от 5 сентября? Петр Порошенко, ссылаясь на вторжение российских регулярних частей, смог перед лицом избирателей сказать «Я сделал все, что мог, но обстоятельства сильнее. Сейчас для нас важнее всего -- мир». Путин еще более укрепил свои позиции на внутриполитической арене как сильный лидер, который не дал «карателям» уничтожить его проект «Новороссии».

Западные лидеры смогли поупражняться в гневной рииторике, поугрожать санкциями, продемонстрировав перед своими гражданами осуждение зла, оправдываясь перед ними же в том, что дальнейшая помощь Украине (прежде всего, военная) невозможна ввиду опасности Третьей Мировой войны. (Небольшая ремарка: угроза Третьей Мировой есть типичная «страшилка» и все эксперты знают, что эта война невозможна даже при условии психической неадекватности российского лидера. Типичной страшилкой и пиаром является и «холодная война» между РФ и США, которая есть типичный информационно-пропагандистский «фейком». Еще выдающийся ученый-социолог И. Валлерстайн, автор так называемого мир-системного анализа, показал, что даже в худшие годы между СССР и США «холодная война» существовала лишь в рамках пропагандистских кампаний. В реальности же эта война была «красивым танцем», который нужно было станцевать обоим его учасникам. Тогда в условиях мира, разделенного на сферы влияния, СССР отдали на откуп определенные территории и чтобы он там ни вытворял, ответом были лишь словесные угрозы.

Сейчас происходит нечто подобное. США и НАТО проводят мобилизацию перед лицом российской угрозы, отдавая агрессору на откуп Украину. При этом все прекрасно знают, что Путин способен разве что на присоединени стран, входящих в Таможенный Союз (да и то с Казахстаном уже могут возникнуть определенные трудности), а дальше он не сунется. И все разговоры о возможности превратить США в радиоактивный пепел – есть всего лишь оруэлловская пропагандисткая истерия Киселева, рассчитанная на «внутреннее потребление». Таким образом, анализируя события украинско-российской «странной войны», историки не преминут назвать случившеея разновидностью Мюнхенского сговора, в результате которого Запад получить возможность не вмешиваться в украинско-российский конфликт без потери для собственного лица.

А подытоживая нащи рассуждения конспирологию, о которой я говорил в этой статье, хочу отметить, что понятие «заговора» здесь значительно шире, чем заговор между частью украинских элит и Кремлем. Это и не заговор/сговор между продажными и беспринципными элитами Запада и тем же Кремлем. Это заговор имеет метафизическое измерение заговора сил тотального Зла против Украины и ее шанса стать действительно свободным и независимым от России государством. И вся эта ситуация в целом продемонстрировала, что мир представляет собой беспросветное Царство Зла, посмотреть на которое – равносильно тому, чтобы заглянуть в «лицо Тьмы» (как сказала на передаче С. Шустера украинского патриотка, едва не замученная деятелями областей с «особам статусом»).

А если принять во внимание то, что все было известно с самого начала, что все роли были расписаны и сыграны как по нотам, то и все АТО предстанет гигантской имитацией, кровавым спектаклем, хладнокровно разыгранным властвующими циниками. Этот спектакль оплачен жизнями романтиков-патриотов, верящих в национальную идею, в то, что это последний бой и что «еще немного, еще чуть-чуть» и они победят. Они не знали, что стали разменной монетой грязных политических игр. И если это действительно так, то за это преступление его инициаторы должны будут ответить. Оно не может иметь срока давности.

http://espreso.tv/blogs/2014/09/10/putynsko_poroshenkovskaya_raschlenenka_ukrayny_y_nemnoho_konspyrolohyy

http://youtu.be/rHYSrsR8Fzo

Російсько-терористичні війська перевищили чисельність сил АТО
12.01.2015 13:03

У зв'язку з погіршенням ситуації в зоні АТО Кабмін і президент внесуть до парламенту низку законодавчих актів
 
Чисельність російських військ і терористів в зоні АТО перевищила чисельність українських військ. У зв'язку з цим президент і Кабмін внесуть до Верховної Ради низку пропозицій. Про це повідомив голова комітету з питань нацбезпеки і оборони Сергій Пашинський на засіданні погоджувальної ради Верховної Ради, - передає кореспондент ЛІГАБізнесІнформ.

"Я хочу звернути увагу колег на те, що, на жаль, за останній тиждень у нас істотно погіршилася ситуація в зоні АТО. Вперше зафіксовано, що угруповання терористичних бойових підрозділів та військ Російської Федерації перевищили за чисельністю наші угруповання. Саме тому, інформую вас, будуть внесені ряд законодавчих актів Кабміном і президентом на цьому тижні, які ми зобов'язані в першочерговому порядку беззаперечно розглянути і прийняти", - сказав Пашинський.

Нагадаємо, раніше міністр оборони України Степан Полторак повідомив, що на території Донецької та Луганської областей на сьогодні перебуває 7,5 тисяч військовослужбовців Російської Федерації.

Міністр зазначив, що через неконтрольовані ділянки кордону кожен день проводиться ротація як особового складу військовослужбовців Росії, так і військової техніки.

http://news.liga.net/ua/news/politics/4726373-ros_ysko_teroristichn_v_yska_perevishchili_chiseln_st_sil_ato.htm