Як перемогти Януковича?

Усі, звісно, сподіваються, що владу можна буде усунути в результаті виборів, однак це марні надії. Думаю, лише після того, як люди побачать, що Партія регіонів нахабно намалює собі 85% підтримки, до них повернеться здоровий глузд. І країна нарешті зрозуміє, що іншого виходу, аніж новий Майдан, немає. Якщо вибори сфальсифікують, ми будь-що маємо їх не визнавати. Інакше наше право обирати взагалі знищать.
І. Карпа:
-- Я вважаю, громадяни мають провести свої альтернативні вибори. Створити ініціативні групи й обрати самим собі лідера, а не обирати з тих, кого нам пропонують наші політики. І в жодному разі нікого не боятися! Зняти маску “зашуганості”, яку на нас постійно намагаються начепити провладні сили. Перестати зважати на людей за гратами, яких нам показують по телевізору, щоб відбити бажання у нас до активних дій. Треба домагатися свого!
-- Чи варто сподіватися на опозицію? Наскільки нинішні опозиціонери здатні змінити ситуацію?
В. Чемерис:
-- Опозиція сама не так давно була при владі. Чи зробили вони щось добре? На підтримку так званих лідерів опозиції, яких влада запроторила в тюрми, вийшла неймовірно мала кількість людей. I це наразi означає, що розраховувати ні на кого з них нам не варто.
І. Карпа:
-- Опозиція має діяти злагоджено, але цього поки що не відбувається. Всі їхні потуги об'єднатися лише переконують мене, що вони будуть такими ж покидьками, як і нинішня влада, навіть якщо їм і вдасться перетягнути ковдру на себе. Опозиція -- це якась біда України.
-- Чи вірите ви у “перезавантаження” опозиції у складі Комітету опору диктатурі -- “Батьківщини”, “Фронту змін”, “УДАРу” і “Свободи”?
І. Карпа:
-- Мені важко сказати. Можу тільки схрещувати пальці за їхнє об'єднання і казати “тьху-тьху-тьху”...
В. Чемерис:
--  У них настільки різні цілі й бачення розвитку країни, що я не вірю навіть у спільну домовленість щодо кандидатів на мажоритарні округи.
-- Невже громадський протест -- єдиний спосіб, у який можна змусити цю владу піти?
О. Данилюк:
-- На жаль, провести референдум і в такий “цивілізований” спосіб поставити питання руба нам не дадуть, хоча ми  і маємо на те право. Механізми ці негідники виписали таким чином, що наше право залежить від їхньої волі. За таких умов не маємо іншого виходу, як організувати їм неформальний плебісцит. Якщо на вулицю вийде мільйон людей, котрi скажуть “Забирайтеся геть!”, утриматись при владі їм не вдасться. Так було у Радянському Союзі, так було в НДР, у Чехословаччині, завжди і всюди. Так було і в Україні 2004-го. Треба просто знову знайти в собі сили, аби вийти на вулицю і сказати: “Я не збираюся далі жити в такій країні” -- і крапка.
І. Карпа:
-- Усунути узурпаторів можливо лише шляхом системного, продуманого, масового громадського тиску. Для початку рекомендую всім нашим громадянам перечитати книжку Джима Шарпа “Від диктатури до демократії”.
Другий етап -— кожному українцеві слід побороти в собі страх перед владою. Наша держава, як величезна корова, яка завжди чомусь
забуває, що в неї є роги. Тож, якщо нас щось не влаштовує, усі разом не йдімо на роботу -— це паралізує життя державних структур.  разом не платімо податки -— якщо це зроблять усі підприємці, у влади не буде іншого вибору, як скасувати ненависний Податковий кодекс. Дратують зміни в системі освіти, бачимо, що дітей роблять дебілами? То разом не пустiмо своїх дітей до школи! Їх не виженуть, якщо всі батьки продемонструють у такий спосіб свою громадянську позицію. “Царки” мають усвідомити, що народ має їх усіх за покидьків і не боїться. Тільки тоді вони нас почують.
-- Наскільки здатні українці до таких злагоджених дій?
І. Карпа:
-- Здатні. 2004 рік це довів. Так, люди нині розчаровані. Але це лише тому, що покладали забагато надій на політиків. Годі це робити! Чому ми самі в себе не віримо? У нас є дуже потужний потенціал європейських вільних людей, а не бидла, яке далі живе за “совковими” схемами. Союзу в нас уже давно немає!
Треба будувати щось нове й нормальне. А щоб це збудувати, треба “вимести” пережитки минулого. Думаю, треба, зокрема, частіше
нагадувати собі, коли чуємо про нову віллу під Києвом, новий президентський вертоліт, що це все за наші гроші. Це все -— за вкрадене з мізерної пенсії бабусi, зі стипендії студента, з кишені вчителя, який ходить щодня на свою “грьобану” роботу, принижується й отримує за це копійки. Українці забагато “проспали”. Час прокидатися!
В. Чемерис:
-- Ми бачимо з кожним днем, з кожним місцем наростання соціальних протестів. Це і “чорнобильці”, і “афганці”, і підприємці, студенти, зрештою, інтернет-спільнота. Ці протести не можна назвати безрезультатними. Люди таки малесенькими кроками захищають свої права. Рано чи пізно народне невдоволення виллється у масштабні акції проти влади. Це лише питання часу.
-- Чи можливий в Україні силовий сценарій повалення влади?
І. Карпа:
-- Я категоричний противник насильницьких методів. Це недемократично.
В. Чемерис:
-- Чи буде в Україні повторення “силового сценарію” -- залежить від влади. Якщо вона доведе людей до стану безвиході, буде опиратися мирним протестам, виводити проти людей міліцію і СБУ, цілком можливо, що й проти неї народ застосує силу.
О. Данилюк:
-- Ймовірність перевороту завжди є. Людей, готових стріляти по нинішніх представниках режиму, в Україні вдосталь. Але так ми отримаємо замість однієї нелегітимної влади іншу,  таку ж нелегітимну. Можливо, вона більше дбатиме про людей, аніж нинішня (як-от Августо Піночет у Чилі), але суті це не змінить. Ми все одно не будемо господарями у своєму домі. Звісно, це простіше, аніж змусити мільйони людей вийти на вулиці й демократичними методами домагатись встановлення законності. Але чи це нам справді потрібно?
-- Припустимо, масовий вуличний протест відбудеться. А що далі? Чи є люди, готові взяти на себе відповідальність за всю країну?
О. Данилюк:
-- Не лідерів треба шукати, а закріпити за собою можливість усувати непрофесійних, брехливих політиків від державного керма. Лідер, котрий розуміє, що є висока ймовірність його усунення, ніколи не поводитиметься так, як це собі дозволили Ющенко чи Янукович. Бо знатиме, що його обрали не за гарнi очі, а за програму, з якою він прийшов. І що він відповідає за свої слова перед народом.
І. Карпа:
-- Якщо будемо далі сидіти й думати, а хто прийде і де ж нам узяти нового лідера, то нічого не зміниться. Наша найбільша проблема в тому, що ми постійно покладаємо надії на якогось месію, який має порятувати націю. Насправді месія -— це кожен із нас, наше бажання щось робити. Громадяни просто повинні знайти порозуміння між собою, і тоді лідери самі знайдуться. Що більше режимів скине суспільство своїм організованим спротивом, то більше шансів, що в результаті ми таки отримаємо притомного лідера, котрий буде щось
робити, а не тільки дбатиме про своє жирне пузо за наші гроші. Люди повинні зрозуміти, що вони велетенські, сильні й можуть дати собі раду у своїй країні самі.
Олександра ТАМКОВА

Ілюстрація Євгена Матвєєва
http://expres.ua/main/2012/03/05/61832