Процес чи результат

Найголовніше для громадян, що влада і надалі наполегливо забуває про власні передвиборні обіцянки. Як і 2010 року, практично жодної із задекларованих під час передвиборних перегонів соціальних обіцянок торік виконано не було.

Натомість суспільству запропонували «зміну концепції» в урядовій соціальній політиці — шлях реформ. У 2011 році уряд намагався зробити перші кроки — здійснити пенсійну реформу та реформу системи пільг у державі.

За словами самих урядовців, громадяни не були готові та не сприйняли цих реформ, бо були погано поінформовані про них. Не можна погодитися з цією тезою. Люди чітко усвідомлюють необхідність реформ, а їх несприйняття пояснюється якраз доброю поінформованістю про ідеологію урядових реформ. У суспільства не було і досі немає відповіді на базові запитання: чому всі соціальні реформи здійснюються виключно за рахунок звичайних громадян і малозабезпечених верств населення? Чому ці реформи жодним чином не стосуються самих урядовців, народних депутатів, чиновників усіх рівнів?

Віце-прем’єр Сергій Тігіпко заявляв, що якби пенсійна реформа скасовувала систему спецпенсій, її не ухвалили б. Безумовно, зламати порочну систему спецпенсій непросто: треба мати бажання і дуже сильну політичну волю. Бо спецпенсіонери — це самі урядовці, судді, прокурори, силовики, народні депутати, інші чиновники. І відразу виникає протиріччя: чому для обмеження прав звичайних громадян політична воля в уряду знайшлася, а для ліквідації системи спецпенсій такої волі не було? Чи, може, просто немає бажання навести порядок у цьому?

От і вийшло, що вся пенсійна реформа звелася виключно до такого: підвищення пенсійного віку для жінок на п’ять років, підвищення для жінок і чоловіків страхового стажу на десять років, зміни формули нарахування пенсій (у бік зменшення пенсійних нарахувань), значного погіршення умов пенсійного забезпечення військовослужбовців, науковців, працюючих пенсіонерів, інвалідів, чорнобильців, інших категорій громадян.

Той же соціальний віце-прем’єр запевняв усіх нас, що позитивний ефект від пенсійної реформи люди відчують уже 2012 року. Переконаний, жодних позитивів від проведеної пенсійної реформи люди не відчують ні у 2012-му, ні в майбутньому. Згадаймо, що конкретно обіцяв нам уряд під час її обговорення. Перше: у 2012 році провести осучаснення всіх пенсій. Друге: до жовтня 2011 року внести законопроекти щодо легалізації зарплат і вдосконалення системи спецпенсій. Третє: у 2012 році дефіцит бюджету Пенсійного фонду України буде різко скорочено. Крім цього, здійснення пенсійної реформи мало забезпечити виділення чергового траншу МВФ для України.

Що маємо на виході? Нічого! Осучаснення пенсій у 2012 році в обіцяних обсягах не відбудеться, урядові ініціативи щодо легалізації зарплат і далі перебувають у процесі «обговорення з народом», а про врегулювання системи спецпенсій взагалі вже не йдеться.

Найцікавіше відбувається із бюджетом Пенсійного фонду. Якщо ознайомитися з державним бюджетом на 2012 рік, можна переконатися — дефіцит бюджету ПФ (разом із державними дотаціями) цього року передбачено на рівні майже 58 млрд. грн. Однак точно таку ж суму було зафіксовано й у держбюджеті-2010. То ж про хоч якесь збалансування та зменшення дефіциту говорити не доводиться!

Та й ті 58 млрд. за нинішньої складної соціально-економічної ситуації виглядають доволі «оптимістичним сценарієм». Реальний дефіцит бюджету Пенсійного фонду (разом із дотаціями) у 2012 році становитиме 68—70 млрд. грн. І коштів МВФ наша держава до цього часу не отримала.

Отже, пенсійна реформа в Україні фактично провалена. Вона не досягла і не досягне жодних позитивних результатів: позитивів від неї не дочекаються як звичайні українські громадяни, так і пенсійна система загалом. До речі, більшість експертів у процесі обговорення пенсійної реформи неодноразово попереджали уряд про такі наслідки. Хто з міністрів несе персональну відповідальність за дезінформацію та відвертий обман суспільства під час проведення пенсійної реформи?

Реформи — народу, «еліті» — пільги та достойні пенсії

Реформу системи пільг в Україні взагалі було зупинено: це була реакція влади на численні протести та різку реакцію суспільства на чергові новаторські ідеї уряду. А іншої реакції суспільства годі й було чекати. Адже уряд пішов чітко за аналогією із пенсійною реформою.

Усе звелося до реєстрації у Верховній Раді України лише двох урядових законопроектів — №9127 та №9516. Першим законопроектом було передбачено переведення «в ручне керування» пільг найуразливіших категорій: чорнобильців, афганців, дітей війни, учасників та інвалідів війни й ін. Другий законопроект пропонував обмежити право одиноких матерів на отримання державної соціальної допомоги.

Ще однією новелою «пільгової реформи» уряду мало стати запровадження непрямої оцінки доходів українських громадян, що мала «накрити» 2,5—3 мільйони українських сімей (одержувачів допомоги по догляду за дитиною, одиноких матерів, малозабезпечених сімей, отримувачів субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг і придбання палива). І лише спільна позиція експертів, громадськості та засобів масової інформації змогла уберегти державу від таких контрпродуктивних ідей.

Якщо проаналізувати ці урядові ініціативи, то знов і знов постає одне запитання: невже головною проблемою системи пільг в Україні є чорнобильці, афганці та одинокі матері? Чому уряд знов не помічає «елітних» категорій громадян?

Під тиском громадськості Верховна Рада таки постановила обмежити пільги народним депутатам України, але теж у своєрідний спосіб. Пільги обмежили в основному колишнім народним депутатам, та й то виключно на 2012 рік. Тож нинішні народні обранці на собі цих пільгових обмежень жодним чином не відчують.

Загальний підсумок «року реформ» невтішний. Такі потрібні справжні економічні та соціальні реформи в Україні не проведено. Президент України часто наголошує, що реформи гальмуються через неготовність і протидію чиновників середнього та низового рівнів. Але все набагато серйозніше: до здійснення реформ в Україні виявилися не готовими насамперед керівники уряду, міністерств, інших органів державної влади. Саме їх відвертий непрофесіоналізм і низька кваліфікація стали причиною провалу реформ в Україні.

Представники влади на різних її щаблях захопилися самим «процесом» проведення реформ. Проте за красивою реформаторською риторикою дедалі частіше проявляються інші очевидні речі: незрозуміла ідеологія їх проведення та відсутність кінцевого результату цих реформ.

Саму ідею здійснення реформ в Україні вже дискредитовано, і дискредитовано не експертами чи опозицією, а передусім недолугими і непрофесійними діями уряду. 2012-й — рік парламентських виборів, тож очевидно, що до цього часу про системні реформи можна забути. На перший план знову буде винесено популістські гасла про «покращення життя…» та «всеосяжне благополуччя українців».

Передвиборна «золота лихоманка»

Старт виборчій кампанії дано. Уряд уже оприлюднив інформацію щодо розробки законопроекту про повернення знецінених вкладів Ощадбанку колишнього СРСР. Однак усі ми були свідками тенденцій кінця минулого року, коли на три-чотири місяці затримували всі соціальні виплати, зокрема допомогу при народженні дитини, відправляли в безоплатні відпустки вчителів, лікарів тощо. У 2012 році владі буде дуже складно знайти гроші навіть на те, щоб покрити всі соціальні видатки, які зафіксовані в бюджеті. Та й жодної копійки на повернення вкладів населення в бюджеті-2012 не передбачено, і
повірити в те, що уряд додатково відшукає десятки мільярдів для цієї програми, дуже важко.

Треба розуміти, такі законопроекти розробляються не для того, щоб їх ухвалювати, а щоб уряд міг проводити потужні PR-кампанії навколо них, організовувати прес-конференції, брифінги, брати участь у ток-шоу.

І це не перша передвиборна ідея урядовців, уже був законопроект про «оподаткування багатства». Сергій Тігіпко дав чимало прес-конференцій на цю тему, побував на живих ефірах усіх провідних телеканалів України. І от минуло чотири місяці, а віз і нині там — законопроект до цього часу навіть не внесено до Верховної Ради України. Це є підтвердженням того, що замість реального вирішення питань соціального захисту громадян, уряд займається пропагандою і переніс свою діяльність в інформаційний простір держави.

Прожитковий мінімум як базова антисоціальна гарантія

А що ж реально запропоновано людям? Соціальні стандарти, зафіксовані у бюджеті 2012 року, не відповідають реаліям сьогоднішнього життя. Уряд і надалі продовжує практику штучного заниження як прожиткового мінімуму, так і мінімальної зарплати.

За даними самого ж Кабміну, в липні 2011 року фактичний (у реальних цифрах липня) прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 1180 грн. Відкриваємо бюджет — і що ж бачимо? Прожитковий мінімум для працездатних осіб (як і мінімальна зарплата) на 2012 рік встановлено у таких розмірах: з 1 січня — 1073 грн., з 1 квітня — 1094… з 1 грудня — 1134 грн. Таким чином, на той прожитковий мінімум і мінімальну зарплату, що встановлені на поточний рік, нереально було прожити вже у липні 2011-го. Це ж стосується і розмірів прожиткового мінімуму для інших соціальних груп, зокрема пенсіонерів.

Прожитковий мінімум — базовий соціальний стандарт. Від його розмірів залежать розміри заробітних плат, пенсій, стипендій, державної соціальної допомоги, виплат і компенсацій. Штучне заниження прожиткового мінімуму призводить до антисоціальних наслідків: заниження доходів абсолютної більшості українців — працівників, пенсіонерів, студентів, багатодітних родин, одиноких матерів, сімей із дітьми, інвалідів тощо.

Ще один яскравий приклад «бюджету для народу». Навесні минулого року вчителі вийшли на вулиці українських міст і вимагали підвищення заробітних плат, зокрема підняття першого тарифного розряду до рівня мінімальної зарплати. Чи виконано урядом цю вимогу у 2012 році? Не виконано: перший тарифний розряд буде і надалі нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, що грубо порушує чинне законодавство з оплати праці. У 2012 році різниця досягне 300 грн. До чого це призводить?

Приміром, з 1 січня учитель першої категорії, лікар, науковий співробітник (11-й тарифний розряд) повинні мати такий посадовий оклад: 1073 (мінімальна зарплата) х 1,97 (тарифний коефіцієнт) = 2114 грн. Проте насправді їх оклад буде меншим: 773 (закладено урядом у бюджеті) х 1,97 = 1523 грн.! Як бачимо, лише по окладу недоплата становить майже 600 гривень. Отже, всі працівники бюджетної сфери — вчителі, лікарі, працівники соціальної сфери та інші у 2012 році щомісяця недоотримають (залежно від тарифного розряду) щонайменше від 300 до 2500 грн.

Після ухвалення держбюджету
на 2012 рік уже можна стверджувати, що замість анонсованих урядом підвищень заробітних плат на 20—25% (500—800 грн.) реальне зростання зарплат у середньому за рік у бюджетників становитиме приблизно 180—250 грн.

…а вийшло, як завжди

Таким чином, покращення реального життя українців, яке було заявлене М.Азаровим на його підсумковій прес-конференції, і в 2012 році не відбудеться. На жаль, влада вчергове пішла до народу лише з обіцянками «кращого життя», не підкріплюючи їх ні відповідним бюджетним фінансуванням, ні жодними іншими реальними справами. Така тактика зрозуміла для передвиборної діяльності опозиційних сил. А коли популізмом і демагогією починає займатися влада, оце насправді лякає.

Павло Розенко «Дзеркало тижня. Україна» №5, 10 лютого 2012
http://dt.ua/ECONOMICS/protses_chi_rezultat__chomu_ideyu_provedennya_sotsialnih_reform_v_ukrayini_diskreditovano-97126.html