В моїм серцi i бурi, i грози, й рокотання - ридання бандур...

          Мабуть, немає більш таємничого, загадкового і самобутнього музичного інструменту, ніж українська бандура. Дехто порівнює її з інструментами мудрих – персидським сантуром та індійським сітаром, які використовуються в духовних практиках і сприяють розвитку людини, її духовному і тілесному зціленню. Я цілком погоджуюся з такою думкою.

          Нема жодного музичного інструменту, який би мав таку складну долю. Скільки крові, страждань і принижень знаходимо в історії бандурного мистецтва…

          Звичайно, музична цензура існувала у багатьох країнах у різні періоди, але навряд чи історія знає приклади цілеспрямованих спроб знищення інструменту, як це відбувалося з бандурою в Україні протягом майже двох століть. Неможливо уявити собі ситуацію, коли, скажімо, британські солдати під час війни з Ірландією розбивають або спалюють національний символ Ірландіі - ірландські арфи, розстрілюють виконавців, забороняють викладати гру на цьому інструменті. Повний абсурд. Тим не менше, приблизно так розвивалася ситуація з бандурою на початку минулого сторіччя. І тільки завдяки невтомній праці багатьох сподвижників бандурного мистецтва, їх величі духу та відданості справі ми маємо зараз цей інструмент.

          Приємно, що в наш час бандура знову стає популярною. Величезна заслуга в цьому Національної заслуженої капели бандуристів імені Г.Майбороди, молодих, але дуже талановитих виконавців Ярослава Джуся, Валентина Лисенка, гурту "Брати"...