Знайдений Рай розповість про слов’ян

Державне підприємство «Волинські старожитності», дослідження якого уже десятки разів опинялися у фокусі уваги ЗМІ, представляє в поліському регіоні на території Волинської і Рівненської областей Інститут археології Національної академії наук. На нього покладено вивчення, дослідження і популяризацію пам’яток археології. Тих, які дають наукове підгрунтя для написання правдивої історії, що без неї, як відомо, ані державу не збудуєш, ані людину патріотом не виховаєш.

Реконструкція давньоруської печі, проведена за результатами розкопок. Фото Валерія МЕЛЬНИКА

Втрачений секрет позолоти

Відповідно до цього завдання підприємство створює дослідницькі експедиції. Щороку їх кількість — залежно від числа об’єктів, що потребують вивчення, — сягає сорока. Проте є й кілька головних — Волинська, Шацька, Луцька і Горохівська та Володимир-Волинська — експедицій, що проводять роботу на більш-менш постійній основі.

«Волинські старожитності» —  фактично робочий орган Охоронно-археологічної служби України і функціонує в області 10 років. І майже щороку їх працівники отримують нові дані про минувшину, завдяки яким можна доповнювати, а іноді й уточнювати окремі фрагменти історії краю.

— Візьмімо, наприклад, матеріали, здобуті у Шацькому районі в урочищі Сад, яке розташоване на березі озера Люцимер. Майже всі дослідники нині вже погодилися, що це той літописний «Рай», місцерозташування якого раніше приписували різним куточкам області, — долучається до розмови керівник «Волинських старожитностей» Олексій Златогорський. — Здобуті тут матеріали важливі не лише для України, бо пропонують нове бачення розселення слов’ян і динаміки чисельності поселень на Поліссі. До цього відкриття вважали, що регіон був вельми заболочений, лісистий, і там ніхто не жив. Тому знахідка тут княжих пломб та срібних перснів із печатками цікава не лише для України, а й для Білорусі та Польщі, адже певний час це городище входило до складу Турівського князівства. Так крихітні знахідки дали змогу пролити світло на те, що відбувалося на нашій землі тисячоліття тому.

На території цього городища є багатошарове поселення. Цього року вперше у Східній Європі волинські археологи відкрили там житло поморсько-кльошової культури. Матеріали її простягаються аж до Житомирщини. Досліджено могили і поселення прадавніх мандрівників, але об’єктів житлових досі ще ніхто не знаходив.

Англійська пломба ХVI століття, секрет позолоти якої вже втрачено. Фото Валерія МЕЛЬНИКА

Фантастичне відкриття

— Знайдений нещодавно працівниками «Волинських старожитностей» медальйон купця ХVI ст., зроблений з англійської торгової свинцевої пломби, що, ймовірно, давала привілеї у торгівлі у межах Ганзейського союзу, унікальний! — каже керівник Луцької експедиції Віктор Баюк, якому і пощастило нещодавно під час дослідження ділянки біля села Крупа Луцького району ввести в науковий обіг цей артефакт. — Цікаво, що він з позолотою, хоч до ХІХ століття людство не знало технології нанесення золота на свинець. Це фантастичне відкриття! Адже чотириста років тому не було ні електрики, ні, відповідно, електролізу, за допомогою якого було нанесено позолоту. І все-таки золото — це підтвердила експертиза! — на виробі є. Секрет, як воно було на нього нанесене, радше людство назавжди втратило. Наука, в усякому разі, аналогів не знає.

Репер для світової науки

У Володимирі-Волинському експедиція історика Сергія Панишка торік досліджувала мури замку Казимира. Фахівці знають, що його збудовано наприкінці ХIV ст., проіснував він рівно один рік і його знищив князь луцький Любарт. Проте залишилися фундаменти. Вони надзвичайно цінні тим, що — оскільки відома точна дата спорудження — піщано-вапняні шви, як і його старовинну цеглу, можна брати як своєрідний репер у часовому просторі під час різних методів досліджень. Аналогів у Європі для настільки точної прив’язки в часі — одиниці!..

У селі Рованці Луцького району, де також постійно тривають розкопки, в 2010-му вперше  в Україні знайдено так зване довге житло культури лінійно-стрічкової кераміки, що належить до неоліту. Це ІV тисячоліття до н. е. Племена, які залишили волинянам звістку про своє існування, прийшли до нас з Угорщини. Цікаво, що їхні пам’ятки є від Смоленська до Парижа. Це, сказати б, перша хліборобська культура. Вже є понад сотня дослідників, які це питання вивчали, але не знаходили жител. Волинянам пощастило: честь відкрити перше поселення цієї культури, яке є унікальною археологічною пам’яткою, випала саме їм.

Такі пам’ятки також цінні тому, що археологи роблять калібровку дат — за керамікою, похованнями. У Рованцях також відкрито поселення желізовського типу. Тут багато знахідок з матеріалів, ймовірно, привезених з інших країн. Так, наприклад, знайдено прикраси з мушель каурі, які ще 3500 років тому в Китаї почали використовувати як гроші (у провінції Юньнань, до речі, вони на рівні з монетами ходили ще у ХІХ столітті),  а також вироби з обсидіану — мінералу, якого на Волині немає.

Десятирічна робота специфічного підприємства дала змогу дослідити понад сотню пам’яток археології. Тобто відкрилося принципово нове бачення прадавнього житлобудівництва, матеріальної та духовної культур, технологій виробництва, зв’язків з іншими регіонами та країнами наших предків.

— Часто в дослідженнях археологів трапляються твердження, що на території Волині населення жило на низькому економічному рівні, — стверджує Олексій Златогорський. — Сьогодні ж ми можемо говорити, що Волинь за розвитком, можливо, стояла не вище за Придніпров’я, але і не нижче. Та й те, що з’їзд монархів 1429 року, на який прибули володарі усієї Європи, чомусь відбувався саме в Луцьку, аналітику каже дуже багато. Уявіть: упродовж майже двох місяців треба було достойно годувати і розважати коронованих осіб та їхню свиту, а це — 15 тисяч (!) людей!

Закопують прибуток у землю і… радіють

Археологічні дослідження «Волинських старожитностей» рік у рік збагачують наше розуміння про початки державотворення, торгово-економічні зв’язки, культуру, оборону краю, інші процеси, що відбувалися на поліських землях у місцевому і загальнодержавному масштабі. Скажімо, у 1958 році вийшла монографія Михайла Брайчевського «Римська монета на Україні», де показано колекцію з двох сотень монет. І це було велике відкриття. Нині волинські археологи мають таких монет уже більше, ніж відображено в усій монографії Брайчевського. Напрошується висновок: уже в ІІ ст. н. е. волинські землі були пов’язані жвавими торгово-економічними зв’язками з Римською імперією. Народ тоді, переконаний О. Златогорський, також мав свою писемність, можливо, навіть, власні літописи, але носії їх, на жаль, не збереглися.

Прикро, що не тільки населення, а й часто посадові особи далеко не завжди мають розуміння значущості того, що археологи знаходять у землі і як воно потім дає змогу творити історію Української держави.

Нині у «Волинських старожитностях», які повністю перебувають на госпрозрахунку, працює до 30 чоловік. Зарплатня працівників мінімальна, але підприємство стабільно функціонує: і саме себе забезпечує, і сплачує всі податки. А прибуток вкладає у нові дослідження, як це було торік, коли власним коштом у давньому Володимирі-Волинському археологи досліджували місце масової страти людей у першій період Другої світової війни.

Знайдені матеріали і наукові звіти регулярно поповнюють національний музейний фонд та бібліотеки спеціальної літератури, книгозбірні краєзнавців. Красномовний факт: майже 14 тисяч експонатів передано до державних музеїв, де вони будуть доступні як глядачам, так і дослідникам наступних поколінь. Найцінніші з них — колекція досі не відомих князівських печаток, фрагмент парадної булави, що був знайдений у княжій Пересопниці, велика колекція металопластики.

Вони крадуть не артефакти — минуле!

…Недавно звернув із гомінкої траси Київ — Луцьк і заїхав на старовинне кладовище поблизу села Ромашківка. Тут ховають людей ще із французько-російської війни 1812 року, а може, і з ще давніших часів. Під тихим перешіптуванням крон вікових дубів, сосон та ялин вічним сном сплять тут і воїни, які загинули під час відомого Брусилівського прориву 1916 року. На одній із братських могил побачив, що було порушено, а потім знову засипано на місце землю. Хто тут міг порушити спокій могили? Лише люди, які не мають совісті й моралі, — чорні археологи.

— Якби не діяльність чорних археологів, працівники «Волинських старожитностей» могли б дослідити, описати й потім передати у державний музейний фонд значно більше цінних знахідок, — вважає Олексій Златогорський. — Адже ці люди не мають відповідних знань і навичок, зате володіють металодетекторами. І безсистемно руйнують історичні нашарування, безжально виривають найцінніші знахідки з їхнього історичного контексту. Після цього артефакти із цінних свідків історії стають просто брязкальцями, предметами — і не більше. Для справжніх же археологів важить не стільки сама знахідка, навіть якщо вона золота чи  срібна,  а історична інформація, яку вона може дати науці. Ось що є справжньою цінністю.

— Розуміємо всю некоректність запитання, але якими цифрами оцінюється нині річний оборот чорних археологів в Україні?

— На чорному ринку археологічних знахідок лише з Волині говорять про обороти в мільйони доларів. Волинські археологи вже не можуть дочекатися впровадження нового закону «Про охорону національної культурної спадщини», який забороняє володіння металошукачами без відповідних дозволів правоохоронних органів.