Закінчення - початок тут

- Я - член таємної ради при академiї. Такi факти мають мiс-це. Буває, що нострифiкують роботи, якi захищали в Росiї. Сьогоднi менi дуже прикро. I я хочу сказати вiд iменi колег, котрi брали участь у тому захистi, що вони свiдомо долучилися до цiєї спецради, думаючи, що слухатимуть якусь суттєву роботу. Принаймнi тi вiдповiдi, якi давав пан Слюсарчук, можу чесно сказати, з хiрургiчного боку викликали певнi запитання. Коли виникали якiсь питання, вiдповiдей не було, усе пояснювали таємнiстю роботи.

- Вас нiчого не здивувало тодi?

- Єдине, що мене здивувало в тiй ситуацiї, деяка неординарнiсть самого здобувача.

- Можете пояснити?

- Здобувач поводився не зовсiм ординарно. Документи були всi оформленi, у нас не було пiдстав не довiряти тим дипломам, що ми бачили. I то не входило в нашу компетенцiю - перевiряти дипломи. Нинi, коли з'явилось багато публiкацiй, бачимо певнi проблеми.

- Скiльки часу ви мали на вивчення роботи?

- Ця iнформацiя не зовсiм коректна. Я самої роботи не бачив, бачив лише доповiдь. Роботу ми не розглядали.

- Вона була настiльки таємною?

- Я не знаю, чи на сьогоднi гриф "таємно" знято. Якщо грифа не знято, то не маю права спiлкуватися на цю тему.

- А ви не думаєте, що вас пiдставили?

- Я уже потiм те зрозумiв. Але рiч не в тiй людинi.

- Вам дали вказiвку?

- Щодо вказiвки. З моїм характером мною важко керувати. Але рiч у тому, що справдi розглядали цю роботу. Коли мене попросили бути головою на цьому захистi, я поставив єдину умову, що хочу побачити доповiдь, якщо не можу ознайомитись iз самою роботою. Менi доповiдь подали.

- Доповiдь була iдеальною?

- Я вже не пам'ятаю свого сприйняття тiєї роботи. Але можу сказати, що вона була професiйною. Не була iдеальною щодо побудови, а з точки зору термiнологiї, питань, вiдповiдей досить непоганою.

- Вас використали чи пiд-ставили?

- Пiсля бiйки махати кулаками не треба. Стосовно мене це було все досить коректно побудовано. У Вченiй радi були професiонали своєї справи.

- Нiхто з вас не засумнiвався. Усi поставили свої пiдписи...

- Ну, ви розумiєте, що ми заслухали нейрохiрургiв, неврологiв, вислухали їхнi думки, попри те, що були досить жорсткi зауваження до здобувача, рiшення прийняли - нострифiкувати цей диплом.

- Ви сьогоднi маєте багато iнформацiї про цю особу, як можете прокоментувати те, що вiдбулося?

- Менi дуже прикро. Дуже прикро, вiдверто скажу. Особисто таке враження, що я не помив руки.

Ось вона, хвилина слави мiнiстра: вiн оголошує лауреатами першої держпремiї аферистiв Слюсарчука та Червоного.    

А от Бойчак Михайло Петрович, професор, начальник Головного вiйськово-медичного клiнiчного центру МОУ, щойно почув, що "Експрес" цiкавиться переатестацiєю Андрiя Слюсарчука, взагалi втiк вiд журналiстiв.

- Я вас попрошу, я зараз занятий. Зачекайте секретаря, вона пiдiйде i тодi зайдете. Потiм по-говоримо. Але ви не там копаєте, - заявив пан Бойчак та втiк iз кабiнету.

Бiльш багатослiвним виявився ще один член спецiалiзованої Вченої ради Олександр Данчин.

- Я був на захистi. Але це не повноцiнний захист, там не було опонентiв Слюсарчука. Вiн вийшов, щось зачитав. Ми ж працi не бачили, ми почули лише п'ять вiдсоткiв усiєї роботи. Я так й не зрозумiв, про що та робота. Але Слюсарчук виглядав упевнено. Здається, усе тривало недовго. Мене дуже здивувало, що мене запросили на такий захист, я вперше брав участь у таємному захистi. Усе це виглядало дивно. Але, напевно, так комусь треба було. Хтось "згори" сказав, от й органiзували. Я хоч там був, а от наш начальник (начальник Бойчак Михайло Петрович, професор, начальник Головного вiйськово-медичного клiнiчного центру МОУ), здається, нi.

От вам i пояснення, чому пан Бойчак так несподiвано уник спiлкування зi журналiстами. Навiть бiльше, у деяких членiв ради виникла амнезiя. Зокрема Бiбiк Тарас Антонович, доктор медичних наук, доцент, начальник клiнiки амбулаторної допомоги Головного вiйськово-медичного клiнiчного центру МОУ, заявив, що не був присутнiй на захистi.

- Кажуть, що були. Принаймнi ваше прiзвище є у списку членiв тiєї Вченої ради.

- Не було. Нiчого не розумiю. Усi питання лише до командира.

У неофiцiйнiй обстановцi члени "спецкомiсiї" були ще бiльш говiркими. Вони лаялись, не добираючи слiв, називали подiї цього дня "пiдставою" та "аферою", казали, що їм соромно, визнавали, що не знають, куди сховати очi вiд сорому.

Ми записали i цi свiдчення.

У пiдсумку, 14 квiтня 2010 року з'являється рiшення Президiї Вищої атестацiйної комiсiї Українi №12-08/3-з, у якому зазначено: на пiдставi прилюдного захисту дисертацiї Слюсарчуку Андрiю Тихоновичу видано диплом "доктора медичних наук за спецiальнiстю нейрохiрургiя".

Це - iсторiя найбiльшого приниження найвiдомiших людей країни, органiзована збоченцями з колишнього ВАКу, а теперiшнього Мiнiстерства освiти.

"КИШЕНЬКОВИЙ ПРОФЕСОР I ГЕНIЙ ТАБАЧНИКА"

Пiсля "переатестацiї" дорога до звання "професора" була вiдкрита. Рiзниця у процедурi на цей раз полягала лише в нюансах. Якщо переатестацiєю Слюсарчука-"доктора" займався ВАК, то возвести його в чин професора належало Мiнiстерству освiти. А якщо точнiше - Атестацiйнiй колегiї мiнiстерства, яку очолює особисто мiнiстр Дмитро Табачник.

Зайдiть на сайт Мiнiстерства освiти. Тут у роздiлi "Дiяльнiсть", у пiдроздiлi "Визнання iноземних документiв" ви знайдете цiкаву iнструкцiю. Ось вона:

"Опис процедури визнання документiв про освiту, виданих навчальними закладами iнших держав (нострифiкацiйна процедура), включає в себе: а) перевiрку автентичностi поданих для визнання документiв — факту навчання та видачi документiв..."

12 граматичних помилок в одній підробці - це занадто. Соромно, фальсифікатори, мову Пушкіна треба вчити ретельніше. 

Себто атестацiйна колегiя, перш нiж нострифiкувати начебто "росiйський диплом" Слюсарчука, мала перевiрити двi дуже важливi речi — факт навчання та факт видачi документiв. Натомiсть пiдлеглi Табачника поклали в особову справу копiю того липового листа нiбито з Росiї, який використали у процедурi переатестацiї у ВАКу, та виготовлену кустарним способом архiвну довiдку №264, яка мала начебто "пiдтвердити", що у Слюсарчука є вища освiта. I все.

Чиновники Табачника не перевiрили абсолютно нiчого, вони не надiслали до Росiї жодного офiцiйного запиту, вони не отримали офiцiйно жодної вiдповiдi з РФ. Зрозумiло, що нiхто i нiколи з чиновникiв мiнiстерства не пiшов би на це, якби не мав вказiвки найвищої посадової особи вiдомства - мiнiстра.

Тож уже 17 червня 2010 року, завдяки особисто Дмитровi Табачнику, Андрiй Слюсарчук стає "професором кафедри нейрохiрургiї". У складi атестацiйної колегiї - теж прiзвища дуже вiдомих у країнi людей. Серед них - науковцi, ректори, професори. Нiхто з них навiть припустити не мiг, що чиновники й особисто мiнiстр пошиють їх у дурнi.

Звiсно, тiльки наївнi люди можуть думати, що мiнiстр не вник у цю справу i поставив свiй пiдпис на атестатi автоматично. Зважте, що Табачник у цiй ситуацiї дiяв не просто як мiнiстр. Вiн ставив пiдпис як голова атестацiйної колегiї. I, звiсно, зобов'язаний був особисто перевiрити увесь пакет документiв Слюсарчука.

А тепер помiркуймо разом. Ось на стiл Табачнику кладуть пакет документiв, якi мають зробити з петеушника Слюсарчука "професора". Впродовж року звання професора отримують в Українi зовсiм не багато людей, тому абсолютно зрозумiло, що мiнiстр освiти глибоко вник у кожен нюанс особової справи Слюсарчука. Чи мiг вiн не звернути уваги на той факт, що, згiдно з офiцiйною бiографiєю, Слюсарчук начебто в 19 рокiв закiнчує вищий медичний заклад улюбленої країни Табачника - Росiї? Звicно, Табачник розумiв, що це зi сфери фантастики, але все-таки пiшов на те, аби людинi без нiякої медичної освiти видати атестат професора кафедри нейрохiрургiї.

Подальшi подiї засвiдчують, що мiж аферистом Слюсарчуком i мiнiстром Табачником на певному етапi виник якийсь магiчний зв'язок. Мiнiстр дiє так, наче перебуває у станi глибокого гiпнозу. Вiн по-батькiвськи почав опiкуватися Слюсарчуком у наступнi кiлька мiсяцiв, обдаровує афериста небаченою увагою.

"ОБДУРИТИ ПРЕЗИДЕНТА"

Сьогоднi, наприклад, багато хто не може збагнути, як Президент України мiг пiдписати указ, згiдно з яким Слюсарчук та його водiй Саша Червоний стали лауреатами першої Державної премiї у галузi освiти. А уважний аналiз того, як то сталося, приведе нас навпростець до автора тiєї нової афери. I це - знову мiнiстр освiти Дмитро Табачник.

Саме Табачник згадає, що ще у далекому 2006 роцi парламент вiдповiдним законом запровадив цю премiю. Але її вiдтодi жодного разу не виплачували, бо бракувало механiзму. Люди Табачника пiдготували вiдповiдний проект указу Президента, i вiн був пiдписаний 30 вересня 2011 року. Головою комiтету з нагородження став... Табачник.

Того самого дня, 30 вересня, Слюсарчука беруть на роботу на кафедру iнформацiйних технологiй Львiвської полiтехнiки.

1 листопада комiтет почав прийом матерiалiв на здобуття держпремiї. 22.02.2011 року вчений секретар Полiтехнiки Юрiй Ятчишин пiдготує на пiдпис ректоровi Полiтехнiки Ю. Бобалу звернення щодо висунення на здобуття держпремiї чотирьох людей - завкафедри В. Пасiчника, Ю. Нiкольського, А. Слюсарчука i О. Червоного.

Пасiчник - це "хрещений батько" афери зi ставленням "рекорду пi". Вiн особисто органiзував "експертну комiсiю", яка мала його засвiдчити. Але допустив кiлька органiзацiйних помилок, якi дали можливiсть через п'ять рокiв виявити, що це була звичайнiсiнька афера. Нiкольський - права рука Пасiчника.

Як пояснить у розмовi з нами вчений секретар науково-дослiдної частини Полiтехнiки Юрiй Ятчишин, список людей, котрих слiд внести до подання, йому продиктує особисто Юрiй Нiкольський. Вiн надасть також вiдомостi, що ляжуть в основу подання. Жодної наукової роботи, про яку йдеться у поданнi, до того подання не докладуть. Пояснять, що автори мають намiр надiслати її до мiнiстерства особисто.

18 квiтня 2011 року в залi колегiї Мiнiстерства освiти вiдбулося засiдання комiтету пiд особистим головуванням мiнiстра Табачника. Вiн, виступаючи, наголосив на "чiткому дотриманнi процедури, експертизи та громадського обговорення видатних досягнень кандидатiв, колективiв, якi висунутi на здобуття державної премiї". За пiдсумками засiдання комiтету прийнято рiшення затвердити список кандидатiв на держпремiю.

Мрія "професора" Слюсарчука - з особистим підписом Табачника.

Сталась лише одна дивна рiч - прiзвища Пасiчника i Нiкольського зi списку зникли. Пiзнiше вони пробуватимуть пояснити, що це тому, що вони вже колись були лауреатами держпремiї, а двiчi її отримувати не можна. Звiсно, це неправда. По-перше, Державну премiю у галузi освiти вручали вперше, ранiше її нiхто не отримував. По-друге, положення про премiю не забороняє отримати премiю тим, хто ранiше був лауреатом iнших держпремiй.

Пасiчник i Нiкольський виступили в цiй iсторiї "буксирами", людьми, чиїми iмена мали заретушувати недолiки безграмотного петеушника Слюсарчука та його водiя Червоного. Ще нюанси. Подання у мiнiстерство пiдписав особисто ректор Полiтехнiки Ю. Бобало. Це той самий Бобало, який 26.01.2006 року в листi тодiшньому мiнiстру освiти Нiколаєнку повiдомив, що "на пiдставi детального розгляду заяви батькiв студента - Микити В.А. та Микити Г.А. - спецiальною комiсiєю прийнято рiшення про виселення Слюсарчука зi студгуртожитку". Нагадаємо, що Микита - це студент, якого Слюсарчук, зачинивши в окремiй кiмнатi гуртожитку, накачував психотропними речовинами. Батьки силомiць викрали власну дитину з гуртожитку i доставили у психiатричну клiнiку, щоб врятувати вiд смертi.

Тодi виконувач обов'язкiв ректора Ю. Бобало чудово знав цю iсторiю.Але через п'ять рокiв вiн поставить свiй пiдпис на поданнi мiнiстровi Табачнику i цього разу проситиме мiнiстра... нагородити афериста Слюсарчука держпремiєю. I зробить для Слюсарчука не лише цю послугу.

Подання на держпремію підписав ректор Політехніки.

Чи мiг наважитись на такий крок ректор Полiтехнiки, шанована людина, не отримавши особистих гарантiй мiнiстра? Країна чекає пояснень, пане ректоре Бобало.

Подання пiсля одного iз засiдань уряду за пiдписом Табачника потрапило на пiдпис Президентовi.

30 вересня 2011-го став днем, який мiнiстр Табачник i його спiльники з Полiтехнiки - професори Пасiчник та Нiкольський - можуть записати до свого активу - вони талановито обдурили Президента, використавши його у своїх цiлях. Саме у цей день з'явиться воiстину унiкальний документ: указ про вiдзначення двох авантюристiв - Слюсарчука i Червоного - держпремiями.

На цьому Табачник не спиниться. Пiсля прийняття комiтетом рiшення про лауреатiв держпремiї Слюсарчука звiльнять iз Полiтехнiки. А вiзьмуть на роботу до Києва, в Iнститут iнновацiйних технологiй Мiнiстерства освiти.

Трохи згодом саме мiнiстерство виступить патронатом ще однiєї афери - "шахового матчу столiття", де Слюсарчук начебто мав обiграти найскладнiшу шахову комп'ютерну програму. Ми вже ранiше з допомогою шахiстiв мiжнародного класу довели, як iз допомогою технiчних засобiв цей захiд перетворився на виставу. Однак смiялись не всi, наприклад, ТзОВ "Лайт сiстемз Україна", використовуючи офiцiйний "патронат Мiнiстерства освiти", зiбрало на цю "гру столiття" величезнi кошти зi спонсорiв. А мiнiстр особисто делегував на захiд керiвника одного з департаментiв мiнiстерства, щоб вручити аферистовi Слюсарчуку вiд його iменi спецiальну грамоту.

Усi цi факти свiдчать про те, що саме мiнiстр Табачник в останнi роки став головним покровителем бригади Слюсарчука. I тут немає нiякої полiтики.

Тут лише кримiнал.

СЕКС I НАРКОТИКИ

Якi висновки з цiєї iсто-рiї становлення "видатного науковця i професора Слюсарчука Андрiя Тихоновича" напрошуються? Дуже простi. Мiнiстр освiти Дмитро Табачник, його пiдлеглi чиновники з Мiнiстерства освiти, якi мали би бути еталоном чеснот, на практицi виявились нiкчемами, що забули про закон, совiсть, честь.

Мiнiстр, який став не лише прикриттям, а й активним учасником впровадженням у життя цiєї афери, не може заслуговувати лише на презирство. Не може щонайменш з однiєї причини: саме документи, виданi мiнiстерськими лиходiями, спричинили бiду i страждання десяткiв людей. Прикриваючись саме цими незаконно виданими документами, псевдолiкар Слюсарчук калiчив, убивав, зловтiшався.

Цi люди - Табачник, Баранов-Мохорт, Мачулiн, Бондаренко, Пасiчник та Нiкольський, якi ставили свої пiдписи на документах чи готували їх, чесно заслужили мiсце в закладi, де сьогоднi перебуває створений ними псевдопрофесор Слюсарчук. Разом їм буде що згадати i чим гордитись: так професiйно всю країну, у тому числi й Президента Януковича, ще нiхто не дурив.

Що керувало цими ницими людьми? Вiдповiдь на це питання криється в унiверсальнiй формулi, яка описує головнi мотиви, що рухають бiльшiстю людей: грошi, здоров'я, слава i... секс.

Цi люди не були бiднi. Цi люди дуже добре виглядають, що не вказує на очевиднi проблеми зi здоров'ям. Цi люди обiймали й досi обiймають найвищi посади в освiтнiй iєрархiї.

Отже, залишається секс. А якщо точнiше - секс i наркотики.

Продовження сенсацiйного розслiдування - у наступному номерi.

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Iгор ПОЧИНОК

P. S. Висловлюємо подяку телеканалу TVI, зокрема його журналiстовi Денису Бiгусу, за допомогу i технiчне сприяння у пiдготовцi цього матерiалу.

Портнов забезпечить зв’язок Комісії з попередження катувань із Президентом (Радіо Свобода)

Голова Комісії з питань попередження катувань Андрій Портнов, який також є радником глави держави, належно забезпечить зв’язок новоствореної комісії з Президентом України. Таку думку в ефірі Радіо Свобода висловила Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, виконавчий секретар Комісії з питань попередження катувань Валерія Лутковська.

Вона також вважає, що «той склад, який був затверджений Президентом, відповідає очікуванням, які були в суспільстві щодо складу цієї комісії». «Тому що до складу цієї комісії, яку очолив Андрій Портнов, крім нього як радника Президента і мене як представника органу виконавчої влади, всі решта є представниками громадськості, депутатського корпусу та адвокатської спільноти», – додала урядовий уповноважений.

18 листопада вийшов указ Президента «Про склад Комісії з питань попередження катувань». Перше установче засідання призначили на 6 грудня. Очікується, що комісія тісно співпрацюватиме з громадськими правозахисними організаціями, представники яких зможуть отримати право на рівні з членами комісії безперешкодно відвідувати місця примусового утримання людей – від дитячих будинків до камер СІЗО.

У мене виникло всього 3 запитання!

1) Найближчий радник з юридичних питань Тимошенко, він же у 2009-му здійснював юридичний супровід укладення договорів між Нафтогазом та Газпромом, а також оборудки, за якою «Нафтогаз України» відібрав у «РосУкрЕнерго» 11 млрд м3 блакитного палива, він же нинішній радник президента Януковича! ВИПАДКОВІСТЬ???

2) Про А. Портнова Тимошенко Ю.В. не згадала  в жодному із судових засідань. АМНЕЗІЯ???

3) Андрій Портнов --- як місточок між "закатованими" і "катами". ВИЗНАННЯ???

Якщо тобі байдуже. Якщо ти відмовишся запалити свічку пам"яті і поставити її на своєму вікні --- це буде мовчазна згода з тими, хто спочатку організував геноцид, а потім робив усе можливе, щоб витерти його з пам"яті, і тим самим --- витерти з історії цілий народ!

Хата - це символ батьківщини; символ тепла і доброти; символ світосприймання; символ людини як духовного і фізичного начал Всесвіту.

Німецький географ Йоган Георг Коля, перебуваючи в Україні 1838 р., писав: "Українці живуть в охайних, завше підтримуваних у чистоті хатах, які начебто усміхаються до тебе. Господині не задовольняються тим, що кожної суботи миють їх, як це роблять голландці, але ще й раз на два тижні білять житло. Від того хати на Україні виглядають вельми чепурними, немовби свіжовибілене полотно". Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища, де народжувались, оберігались кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці.

В.Скуратівський у книзі "Берегиня" про роль батьківської хати писав так: "Рідна хата! Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова й пензля, вона буде завжди символом добра і надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність ..."

Хата і весь замкнений цикл господарських будівель - "клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця" - були не тільки місцем поселення, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім`ї.

Крім того, хати розмальовували олійними фарбами у вигляді облямування навколо вікон і дверей з червоних квіток тюльпанів на зелених вітах. На кожній із стін - по вікну з фігурним хрестом посередині та два вінки над міжвіконням чільної стіни.

Українська хата мислиться нескінченним ланцюгом людських доль, що простягнувся аж у Всесвіт. В українській літературі батьківська хата стала величною метафорою у творчості О.Довженка, В. Симоненка, Олеся Гончара, Лесі Українки, Т.Шевченка, Д.Павличка, А.Малишка.

Хата моя, біла хата, Символ тепла й доброти. А хата Шевченка, Франка і "білий будиночок" Лесі Українки стали символічними колисками, де народились українські генії, де виплекався дух, розум, совість, надія нації, і в цьому плані символізують Україну, її духовне начало серед держав світу.

Ось тут хатки в більших розмірах і маю надію, що буду поповнювати цю колекцію.

— Говорять про злочинну змову лідерів опозиції, Партії регіонів та її сателітів. Я сказав би, це більше, ніж злочин — це злочинна помилка, — розмірковує про новий виборчий закон нардеп-"нунсівець" 59-річний Іван Заєць. Він та п'ятеро депутатів проголосували проти нього. — Опозиція виступила в якості фігового листка, яким прикрили політичний срам правлячого режиму.

Що поганого в підвищенні прохідного бар'єра з 3 до 5 відсотків? — Його можуть подолати тільки чотири-п'ять партій, які зараз у парламенті. Таким чином відрізається поява альтернативи. Збільшуємо кількість виборців, які не матимуть свого представництва у Раді. Змішана система при високому бар'єрі — політична технологія консервації влади. А нам потрібен приплив нових людей та політичних сил.

— Із влади втекла політика, а з політики — ідеологія. Партійне будівництво перетворилося в оболонку для фінансово-промислових груп. Цей законопроект створює систему, яка дозволяє кланам поперемінно перебувати у владі. У цьому зацікавлені й окремі люди від опозиції.

— Усі політики погоджувалися, що треба відкриті списки. Чотири роки тільки про це й говорили. Здавалося, повний консенсус. А тепер слова "відкриті списки" зникли, ніби їх і не було. — Незадоволення людей виборами додасться до масового незадоволення своїм соціальним становищем. Тобто цей закон наближає новий Майдан. Але його очолять не теперішні політичні сили, а якась нова. На тлі загальної кризи не можна гратися із волею виборця, зневажати його права на свободу висування та пряму участь у формуванні складу органів влади. Помаранчева революція відбулася, бо люди були ображені тим, що забрали їх голос. Так само й зараз — українці сподівалися на політичне оновлення, а їм сказали: ні, хлопці, обиратимемо між тих, хто є.

РЕЗУЛЬТАТИ ГОЛОСУВАННЯ (ТИСНИ)

Мій МІНІАНАЛІЗ закону: 1) підняття прохідного  бар'єру зумовлює консервацію існуючої влади і опозиції, не проходять малі партії; 2) заборона БЛОКІВ --- це ПРИМУС окремих політиків позбутися власної партії (КИНУТИ партійців, виборців, партійну ідеологію (якщо така була)) і вступити ЧЛЕНОМ до прохідної партії (корупція); 3) можливість балотуватися одночасно за ПАРТІЙНИМ СПИСКОМ і за мажоритарною системою --- пряме порушення конституційних норм! Якщо "ХАРАНТ" Конституції підпише цей закон, він ПОРУШИТЬ КОНСТИТУЦІЮ, за що ОБОВЯЗКОВО НЕСТИМЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!