Про співтовариство

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.
Вид:
короткий
повний

ВАРТА

Отбор на гендиректора Укрпочты и красота игры Мининфраструктуры

Министерство инфраструктуры снова удивило всех. Возникает ощущение, что ему абсолютно наплевать на свою и без того подмоченную репутацию. Речь идет о конкурсе на должность гендиректора «Укрпочты».


По условиям конкурса Министерство должно было выбрать от двух до пяти кандидатур. Оно выбрало пять. Но каких!  Двое отпетых мошенников, мелкий предприниматель из Литвы, действующий руководитель «Укрпочты», а одна кандидатка попала туда видимо по гендерному принципу – она работает в сети закусочных, в интернете ее окрестили «вільна каса».

Теперь из этой компании номинационный комитет при Кабмине будет выбирать наилучшего.

Однако, за министерский выбор становится не просто стыдно, но и страшно. Ведь в номинационный комитет входят зарубежные эксперты – что они подумают не только о Министерстве инфраструктуры, но и вообще о нашей стране, отобравшей на должность руководителя национального почтового оператора каких-то коррумпированных фриков, которые к тому же вообще не имеют никакого отношения к почте?

С тех пор, как Мининфраструктуры огласило фамилии претендентов, прошло уже три недели. Вы думаете, за это время хоть кто-то из министерских попытался объяснить этот выбор? Никто даже не соизволил рассказать – кто эти люди, какое отношение они имеют к почте, в чем их достоинство, и, наконец, почему Министерство отобрало пятерых, а не двоих.

Понятно, что неадекватный выбор претендентов – это какая-то игра министра и его окружения. Но если это игра, то играйте красиво и объясните, почему неизвестную сотрудницу сети закусочных сделали равным соперником действующего руководителя стабильно работающего огромного предприятия? Какими критериями пользовались? Но Мининфраструктуры молча продолжает играть втемную.

Законодательство определяет, что условия конкурса должны быть абсолютно открытыми. Тем не менее, Министерство даже не удосужилось огласить места работы отобранных претендентов. Всю информацию о кандидатах журналисты выкапывают из всевозможных источников.  И то что они находят – просто ужасает. Но Мининфраструктуры на эту шокирующую информацию никак не реагирует. Значит, все, что пишут журналисты – правда. Значит, действительно в финал конкурса попали личности, на которых клейма негде ставить. Значит, на самом деле, Мининфраструктуры заинтересовано в том, чтобы руководителем «Укрпочты» стал махинатор, вся роль которого будет заключаться в «доении» предприятия.

Впрочем, скорее всего, сегодня для Министерства «доить» Укрпочту – это слишком мелко. Там явно нацелились на приватизацию предприятия. Именно для этого министр проталкивает на должность руководителя своего помощника Артемия Ершова. А Артемий Ершов, если кто не знает, это тот человек, который вместе с Сергеем Левочкиным сумел обанкротить и приватизировать «Укртелеком».

Поэтому странный состав пятерки становится вполне объясним. Министерство просто попыталось «возвысить» одиозного Ершова за счет никудышних претендентов. И надо сказать, таки он неплохо смотрится на фоне «вільної каси».  А нам остается оценивать «красоту игры» Министерства инфраструктуры.

Владимир Красиленко, "Элита Страны"

«Укрпошту» готують до банкрутства за схемою «Укртелекому»


Останнім часом багато пишуть про кандидатів на посаду гендиректора «Укрпошти». Найчастіше згадують одіозну постать Артемія Єршова, котрий працює помічником Міністра інфраструктури Андрія Пивоварського. Про нього повідомляють багато цікавого – і те що він є людиною Льовочкіна, і про численні шахрайства в тих банках, де він працював, і навіть про причетність до фінансування сепаратистів...
 
ЧИТАТЬ ДАЛЕЕ

Скандал з допінгами пошиться на інші види види спорту у Росії


Міжнародне розслідування шахрайства з використанням допінгу російськими легкоатлетами може бути розповсюджене й на інші види спорту у Росії, оскільки вони використовували ту ж лабораторію, яку тепер звинувачують у приховуванні неправильних тестів, повідомляє Reuters з посиланням на Всесвітнє антидопінгове агентство.

У доповіді, підготовленій Світовим антидопінговим агентством (WADA), слідчі назвали використання наркотичних засобів у російському спорті «культурою, яку підтримує держава». «Немає причин вважати, що легка атлетика є єдиним видом спорту в Росії, який було порушено використанням допінгу», – йдеться у доповіді.

Звинувачення у вживанні наркотиків у легкій атлетиці, а також перспектива того, що російські спортсмени можуть бути усунені від Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро у наступному році, це найбільший спортивний скандал, який вибухнув у Росії за останні кілька десятиліть.

Велика частина звинувачень у доповіді стосується лабораторії у Москві, яка тестувала спортсменів на предмет наявності заборонених препаратів.

У доповіді стверджується, що лабораторія знищила зразки, незважаючи на те, що WADA вимагала зберегти їх, і що співробітники брали хабарі від спортсменів чи тренерів в обмін на приховування тестів на наркотики, які показували позитивний результат. Російська влада заявила, що сама WADA попросила їх знищити зразки.

Кремль назвав звинувачення безпідставними, а спортивні начальники заявили, що міжнародний скандал був політично вмотивованим. Тим не менш, у вівторок виконувач обов’язків президента Всеросійської федерації легкої атлетики Вадим Зеліченок повідомив «Інтерфаксу», що допінг-проби російських атлетів на час призупинення роботи Московського антидопінгового центру перевірятимуться в аналогічних зарубіжних організаціях.

Джерело:  http://vilni-novyny.blogspot.com/2015/11/wada.html

Русские пришли-2. Сколько стоит российская информационная война?



Год назад американский конгрессмен Дэн Майк сделал сенсационное заявление: «Путин потратил на пропаганду по дискредитации Украины более 9 миллиардов долларов». По мнению конгрессмена Майка, президент России применяет пропаганду, как в Украине, так и в борьбе с западным миром.
Война, развязанная Россией в Украине, только отчасти велась традиционным оружием – пулеметами, танками и пушками. За кулисами боевых сражений осталась информационная составляющая российской агрессии.

В предыдущей схеме умышленно не обозначалась та часть боевого обеспечения, которая касалась информационных мероприятий – военные комплексы радиоразведки (радиопрослушивания) и радиоподавления, типографии для печати листовок или аппаратура-симулятор мобильных ретрансляторов, которая рассылала украинским бойцам провокационные СМС-сообщения и другое.
Итак, попробуем сосчитать, сколько Россия тратит в год на информационные мероприятия обеспечения войны на Донбассе.
 
Сразу сделаем несколько оговорок: к российским информационным мероприятиям, которые ведутся в Украине, мы относим весь спектр коммуникативного влияния, который применяет Россия. Мы не исключаем, что нами могут быть упущены некоторые детали, поскольку спектр инструментов информационного влияния достаточно широк. Наша цель – оценить общую картину российской информационной войны, которая ведется в рамках оккупации территорий Донбасса, а также информационной экспансии России в Европе.

Начнем с боевого обеспечения российско-террористических войск на Донбассе:
а) российские средства радиоэлектронной борьбы, которые были замечены в зоне АТО:
три комплекса радиоэлектронной борьбы «Ртуть-БМ» (код 1Л262Э  - подавление линий связи и радиовзрывателей в диапазоне 95 – 420 МГц ) – 70 млн.руб. каждый;
комплекс РЭБ «Красуха-4» (код 1РЛ257 – для прикрытия от радиолокационного обнаружения территорий, а также противодействия самолетам дальнего радиолокационного обнаружения и управления и беспилотным летательным аппаратам) – 258 млн.руб.;
комплекс «Борисоглебск-2» (код РБ-301Б – для разведки и подавления мобильных систем и радиосвязи в диапазоне 1,5 – 1000 МГц) – 500 млн.руб.;
б) средства радиоразведки, которые были замечены в зоне АТО:
комплекс радиоразведки «Торн»  – 100 млн. руб.;
беспилотный комплекс «Орлан 10» (с бортовым комплексом РЭБ «Леер-3» для подавления сетей мобильной связи GSM) – 336 млн. руб.;
в) средства психологической борьбы, которые были замечены в зоне АТО:
выпуск листовок и газет – 10 млн. руб. в год. (0,2 млн. долл. США)

Поддержка пророссийских идеологических движений оккупированного Донбасса («Свободный Донбасс», «Донецкая Республика», «Оплот», «Мир Луганщине», «Новороссия», «Юго-восток», «Луганский экономический союз» и другие) – примерно 80 млн. руб. в год.

Поддержка региональных пророссийских СМИ:
а) телевидение («Луганск-24», Новороссия TV», «1-й республиканский телеканал», «Оплот ТВ», «ЮНИОН-ДНР», «АР-ТВ») – примерно 180 млн. руб. в год.;
б) Интернет онлайн каналы «Первый Республиканский - ДНР ТВ», «Информбюро», «Патриотические Силы Донбасса», «News-Front» и другие – примерно 5 млн. руб. в год.;
в) FM-радио («Радио Новороссии», «Радио ДНР») – примерно 5 млн. руб. в год.
г) ретрансляция пакета федеральных телевизионных каналов и радиопрограмм – 2 млн. руб. в год;
д) печатная пресса («ХХІ век», «Муниципальная газета», «Голос народа» и др.) – примерно 1 млн. руб. в год;
ж) поддержка электронных СМИ (lugansk-online.info, novorosinform.org, komitet.net.ua, dnr.today, rusvesna.su. и др.) – примерно 1 млн. руб. в год;
Нетрудно посчитать, что ежегодная трата из федерального бюджета России на информационные мероприятия по пропаганде сепаратизма в оккупированном Донбассе составляет примерно 274 млн.руб. в год (5,5 млн. долл. США).
При этом, стоимость боевой техники, завезенной на территорию Украины из России, составляет 1,4 млрд. руб. (25 млн. долл. США).

Помимо войны на Донбассе, Россия ведет информационную кампанию в европейском информационном пространстве. Многогранность методов информационного влияния и масштабы их применения демонстрируют намерения Кремля сформировать в Европе пророссийскую аудиторию и в дальнейшем использовать ее как информационную платформу в собственных внешнеполитических интересах.

В первую очередь следует сказать о российской системе медийного влияния:

а) Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания (телеканалы «Россия-1», «Россия-2», «Россия-24», «РТР-Планета» «EuroNews»; интернет-проекты  «Россия», Вести.ru, Страна друзей, Digitalrussia.tv, Страна.ru и другие) израсходовала в 2014 г. 52,9 млрд. руб. (примерно 1,3 млрд. долл. США). Несколько месяцев назад в аннексированном Крыму при поддержке ВГТРК запущена Общественная крымско-татарская телерадиокомпания, куда вошли телеканал «Миллет» и радиостанция «Ватан седасы». По примерным подсчетам, на 2015 год для нужд ВГТРК запланировано примерно 55 млрд. руб. из них по специальной программе «формирование объективного образа России за рубежом» – 12,2 млрд. руб. и дополнительно еще 3,5 млрд. руб. для обеспечения международной деятельности;

б) Международное информационное агентство «увеличило свою расходную часть на 41 % в сравнении с 2014 г. Это связано с открытием офиса компании RT в Лондоне и с запуском круглосуточных каналов вещания на французском и немецком языках. Кроме того, агентство «Россия сегодня» поглотило редакцию радиостанции «Голос России» и включило в свой состав «РИА Новости». По официальным данным:  
- бюджет Russia Today в 2014 году составил около 500 млн. долл.
- бюджет РИА Новости и инфомрационного агентства «Sputnik» в 2014 г. составил почти 4,5 млн. долл.
По различным данным, примерная цифра общего бюджета всего МИА «Россия сегодня» на 2015 год составляет 650 млн. долл. США.

в) Первый канал России («Первый канал. Всемирная Сеть»). На его базе запущен «Первый Балтийский канал», который разветвлен на Латвию («ПБК Латвия»), Эстонию («ПБК Эстония») Литву («ПБК Литва»). Кроме того, по договору со шведской компанией SES  Первый Балтийский канал оплачивает подачу сигнала на спутник и подключение вещания на сети кабельного телевидения стран Балтии. Для всех этих целей Первый канал России в 2014 г. получил из бюджета 150 млн. долл. США. На 2015 г. каналу выделили примерно такие же средства и еще дополнительное финансирование 3,5 млрд. руб. (64 млн. долл. США), которые бы покрывали разницу курса «просевшего» рубля;

г) финансирование холдинга Газпром-медиа (телеканалы «НТВ», «ТНТ»; спутниковая телекомпания «НТВ-ПЛЮС»; радиостанции CИТИ-FM, Эхо Москвы, Авторадио, 101.ru; издательство «Семь дней»; киностудии «НТВ-кино», «Централ Партнершип»; интернет-порталы Rutube и Now.ru и другое) осуществляется через корпорацию «Газпром». В настоящее время,  «Газпром-Медиа» расширяет свое вещание запуском новых каналов. По приблизительным подсчетам, его ежегодное финансирование может составлять около 300 млн. долл. США;

д) Национальная Медиа Группа (НМГ) позиционирует себя частным медиахолдингом. В нее входят: телеканалы «Пятый канал», РЕН ТВ, LifeNews TV; газета «Известия», сайт LifeNews.ru; студия «Русская служба новостей».
Финансирование осуществляется через его бенефициаров – компанию «Согаз», банк «Россия» и «Сургутнефтегаз». Канал LifeNews частично принадлежит (49%) Национальной Медиа Группе и получает финансирование от компании «Сургутэкс». По приблизительным подсчетам, ежегодное финансирование Национальной Медиа Группы может составлять не менее 300 млн. долл. США;

ж) Russia Beyond the Headlines – международный издательский проект «Российской газеты», который периодически выходит бесплатным печатным и электронным дополнением к самым известным изданиям мира на 16 языках (The Washington Post (США), The New York Times (США), The Daily Telegraph (Великобритания), Le Figaro (Франция), Sddeutsche Zeitung (Германия), The Economic Times (Индия), Folha de Sao Paolo (Бразилия), La Repubblica (Италия), JoongAng Ilbo (Южная Корея), China Business News (Китай) и другие). Бюджетирование проекта осуществляется в рамках «Российской газеты» и может составлять приблизительно 10-12 млн. долл. США.
В целом, для работы российской системе медийного влияния Кремль ежегодно тратит 2626 мнл. долл. США.

Огромную роль в плане информационного влияния играют российские средства сетевой коммуникации:
Российские социальные сети «Одноклассники», «ВКонтакте» и «Мой Мир», а также инстант-мессенджер «Агент Mail.Ru» с почтовым сервисом «ICQ» с 2014 г. полностью сосредоточены в руках российской интернет-компании Mail.Ru Group. Фигурально, они все образуют единую социальную интернет-платформу под единой «крышей».
Управляет Mail.Ru Group близкий к Кремлю российский олигарх Алишер Усманов (45% акций).
Приблизительное финансирование российской социальной интернет-платформы может составлять до 50 млн. долл. США в год.

Программно-компьютерные и сетевые элементы влияния Кремля представлены несколькими известными группами:
«активным мероприятиям» в сети Интернет;
проект «Киберберкут» – группа российских хакеров, которые выкладывают в сеть материалы взлома. По некоторым данным организация «Киберберкут» является проектом российских спецслужб;
специальные подразделения кибербезопасности ФСБ, МВД, МО и других структур – финансируются за счет своих структур.
Приблизительное финансирование групп российских хакеров может составлять около 100 млн. долларов США в год.
Помимо этого, в России функционирует разветвленная организация интернет-троллей – создатели необходимых постов в социальных сетях. Их офисы находятся в разных районах РФ: пос.Ольгино (Санкт-Петербург), пос.Яблоновский (Республика Адыгея), пос.Перекатный (Республика Адыгея), пос.Зеленый Город (Нижегородская обл.), г.Белгород, г.Рязань, г.Хабаровск, г.Калининград и другие. Самая известная среди этих организаций – ООО «Интернет исследования» (г. Санкт-Петербург). По усредненным подсчетам, для оплата работы 3 тыс. операторов в социальных сетях по России необходимо 1800 млн. рублей (32,4 млн. долл. США).
В целом, на программно-компьютерные и сетевые элементы влияния требуется 132,4 млн долл. США. в год.

Российская система социального формирования общественного мнения представлена Евразийский монитор, социологической службой Фонд Общественное Мнение, аналитическим центром «Левада-центр» и другими субъектами.
Эти структуры составляют базис для моделирования необходимого мнения аудитории через результаты социальных исследований.
В Украине деятельность ВЦИОМ и его структур была замечена при подготовке к проведению «крымского референдума» 2014 г. и «выборов» в аннексированном Крыму.
Для придания правдоподобности социологическим опросам сотрудники ВЦИОМ придумали и создали «подшефное подразделение» Крымский республиканский институт политических и социологических исследований, на который ссылались при объявлении результатов плебисцита. А летом 2015 г. в «ЛНР» и «ДНР» практически одновременно возникли два центра социологических исследований с одинаковым названием – «Особый статус», которые также «диктуют мнение» в оккупированном регионе.
Деятельность российских субъектов формирования общественного мнения неоднократно замечалась и за рубежом при публикации результатов своих исследований в местных СМИ.
Приблизительный бюджет Кремля на проведение «заказных» социологических исследований, а также на содержание созданных подконтрольных структур на непризнанных территориях мог составить около 100 млн. долл. в год.

Общественно-национальное зарубежное влияние осуществляется главным образом через Федеральное агентство по делам СНГ, соотечественников, проживающих за рубежом – Россотрудничество. В его составе работают представительства в 80 странах мира.
Россотрудничество является подразделением российского МИДа. По официальным данным, за 2013 г. на зарубежные мероприятия «мягкой силы» было выделено почти 330 млн. долл. США. При этом, нужно полагать, что расходы в 2014 г. были аналогичными. Что касается 2015 г., то правительство РФ увеличило финансирование проектов для Россотрудничества на продвижение русского языка на 2 млрд. рублей (36 млн. долл. США).
Помимо этого, формирование общественного, политического и делового климата за рубежом осуществляется через институты гражданского общества реализуется посредством деятельности правительственных фондов, которые действуют, как общественные организации. Задача правительственных фондов – приобщение зарубежной аудитории к российской культуре, истории и политике. Основными из них являются:
750 миллионов рублей плюс финансирование интернет-телеканала и радиостанции «Русский мир» – около 10 млн. рублей. (15,2 млн. долл. США).
деятельность в странах бывшего советского лагеря. Ежегодный бюджет деятельности Фонда составляет 55 млн. руб. (1,1 млн. долл. США).
Некоммерческая организация Российский совет по международным делам в сфере внешней политики и международных отношений. Учреждена Министерством иностранных дел РФ и Министерством образования и науки РФ, Российской Академией наук, Российским союзом промышленников и предпринимателей и информационным агентством «Интерфакс». Является одним из инструментов публичной дипломатии и «мягкой силы» России в Европе и мире. Главная задача Совета – формировать необходимое мнение и тестировать настроения элит и общества в интересах политики России . Ежегодный бюджет деятельности Совета составляет – примерно 5 млн. долл. США.
Неправительственная организация Фонд исторической перспективы создан для финансирования Европейского (Париж) и Американского (Нью-Йорк) филиалов Института демократии и сотрудничества. Деятельность института сосредоточена на распространение российских идей и содействие в проведении внешней политики России в вопросах международных отношений, геополитики, истории и медиа. Ежегодный бюджет деятельности Фонда составляет – около 3 млн. долл. США.
Таким образом, ежегодные расходы Москвы на проведение мероприятий общественно-национального зарубежного влияния составляет примерно 390,3 млн. долл. США.

Влияние на зарубежную аудиторию через националистические и ультрарадикальные движения проводится посредством создания канала коммуникации Кремля с руководством отдельных европейских общественно-политических организаций. Это «Front National» (Франция), «UKIP» (Великобритания) «BNP» (Великобритания) «AfD» (Германия), «Jobbik» (Венгрия), «Latvijas Krievu savieniba» (Латвия), «Атака» (Болгария), «Forza Italia» (Италия) и другие. Многие из этих образований имеют своих представителей в национальных и в Европейском парламентах. Кремль финансирует не только их деятельность и предвыборные кампании, но и принадлежащие им средства массовой информации (газеты, TV).
В эту же категорию, видимо, можно отнести попытки Кремля распространить за рубеж российское байкерское движения во главе с московской организацией «Ночные волки». Их очевидная цель – найти за рубежом единомышленников и создать новые каналы коммуникации в интересах политики России.
По приблизительным подсчетам, такая поддержка Кремлю обходится не менее, чем в 200 млн. долл. США.
***
Таким образом, для ведения информационной кампании Москва применяет полный спектр инструментов информационной войны – от военной техники на Донбассе и до элементов «мягкого влияния» на зарубежную аудиторию.
При этом, можно подсчитать, что Российская Федерация ежегодно тратит на ведения информационной кампании не менее 3,5 млрд. долл. США.

А если учесть тот фактор, что за последние три года российская информационная машина работала в максимально предельном режиме, то становится понятно, что имел ввиду американский конгрессмен Дэн Майк. Девять миллиардов долл. США, о которых говорил конгрессмен Майк, вполне укладываются в схему расходов России на свою информационную войну.

Информацию о якобы сокращениях бюджета-2016 России на «поддержку СМИ» следует понимать как банальный популизм, ибо если информационная машина Кремля уже запущена, то резко остановить ее просто не представляется возможным. Более того, программы Кремля по распространению пропаганды не закрыты, а не приостановлены. «В целях сокращения бюджета» просто сдвинули сроки их окончания. 

Вячеслав Гусаров, эксперт по информационной безопасности, ЦВПИ, группа "ИС"
http://trip-trial.blogspot.com/2015/11/russkie-prishli-skoljko-stoit-rossijskaja-informatsionnaja-vojna.html

Мининфраструктуры должно ответить за выдвижение Дмитрия Никитина

Последние дни много много негативной информации поступает об одном из претендентов на должность главного почтмейстера Украины Дмитрии Никитине. Дмитрий Никитин — одессит, известный в своем родном городе бесконечными скандалами в жилищно-коммунальной сфере. Какое отношение этот провинциальный деятель имеет к почте — непонятно.

Уже целый год активно проталкивает Никитина на должность директора ГП Укрпочта соратник Яценюка Александр Малин. Он тоже одессит, сейчас работает советником Премьера, при Януковиче Малин был вице-губернатором Одесской области, за что и попал в список люстрации. Арсений Яценюк и одессит Александр Малин дружат давно. В 2009 году Малин стал однопартийцем Яценюка и возглавил одесский «Фронт перемен». Именно в те годы Малина и Никитина объединила любовь к сомнительным сделкам – одесские СМИ постоянно упрекали обоих в коррупции. В интернете есть множество информации об астрономических суммах откатов и взяток, которые принимал вице-губернатор Малин, курируя строительную сферу Одесской области, о различных аферах, о собственном роскошном автопарке, о больших земельных участках и дорогой недвижимости.

%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD-%D0%B4%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B9-3.jpg

Дмитрий Никитин и его фирмы ООО «Аверс» и ООО «ГЕРЦ» в 2012 году стали фигурантами коррупционной схемы по выведению из государственной собственности детского санатория «Магнолия» вместе с 3,5 гектарами земли у моря. Знающие люди утверждают, что наверняка там не обошлось без поддержки Малина.

А еще Дмитрий Никитин, будучи заместителем председателя Одесского областного совета и одним из основателей фирмы «ГЕРЦ», прославился в Одессе тем, что сумел сделать эту фирму монополистом, через которого проходили все платежи одесситов за коммунальные услуги. С каждого платежа ГЕРЦ оставлял себе 2,4% комиссии. Это невероятно прибыльный бизнес, учитывая миллиардные обороты в ЖКХ. Специалисты посчитали, что на счета фирмы «ГЕРЦ» ежемесячно капало до 30 млн гривень. Еще одна фирмочка Никитина — ООО «Аверс» осуществляла также нехитрый, но прибыльный бизнес. Эта компания-прокладка устанавливала в домах теплосчетчики, покупала в теплокоммунэнерго тепловую энергию и перепродавала ее ЖЭКам. То есть, она была посредником между двумя коммунальными предприятиями. Это продолжалось до тех пор, пока не выяснилось, что прокладка Дмитрия Никитина ООО «Аверс» приписывала лишних гигакалории, после чего случился скандал и этот аналог фирмы «Рога и Копыта» на некоторое время исчез из информационного поля. Однако Дмитрий Никитин и по сегодняшний день работает в ООО «Аверс» директором «по развитию».

Такие вот «достижения» имеет этот провинциальный предприниматель. Возможно, в Одессе такая деятельность воспринимается «на ура», но при чем здесь «Укрпочта»? Где «Укрпочта», а где Никитин? За какие такие заслуги Мининфраструктуры выдвинуло его претендентом на должность руководителя государственного почтового оператора?

Верных ответов может быть только два:

  1. Деньги.

  2. Просьба Яценюка.

Какой бы ответ не был правильным, Мининфраструктуры по-любому вляпалось в скандал, ведь теперь министру придется объяснять почему он продвигает на должность гендиректора «Укрпочты» человека, который ни по профессиональным, ни по моральным качествам на этот пост не подходит.

Мало было министру Андрею Пивоварскому скандалов с назначением руководителей «Укрзализныци», портов и аэропортов? И вот теперь он выбрал кандидатом на должность руководителя стратегического предприятия человека с сомнительной репутацией, без управленческого опыта и абсолютно без опыта работы в почтовой сфере.

Кандидатуру Никитина и еще четырех претендентов еще предстоит рассмотреть комиссии по назначениям Минэкономразвития, и надеемся, что она не будет руководствоваться теми «критериями», по которым Никитина выдвинуло Мининфраструктуры. И кто бы в конце концов не стал руководителем «Укрпочты», Андрей Пивоварский должен ответить за эту авантюру и объяснить чем он руководствовался при выдвижении таких странных кандидатов.

Валентин Иванченко, для SKELET-info

Радники Пивоварського - корупціонери, шахраї, колишні регіонали


Для ефективної роботи будь-якому міністру потрібний щтат радників – спеціалістів, які фахово підкажуть, як вплине те чи інше рішення на розвиток усієї галузі. До їх думки дослухаються і нею ж часто керуються. Якщо міністрів українці знають хоча б в обличчя, то про радників навіть не задумуються. Хто ж такі радники: професійні консультанти чи сірі кардинали? Міжфракційне депутатське об'єднання Верховної Ради України  «Депутатський контроль» взявся це перевірити і надіслало до міністерств запити із проханням надати інформацію про тих, хто консультує їх очільників.

Абсолютним рекордсменом за кількістю радників є Міністерство інфраструктури – там виявилося 50 позаштатних радників. На другому місті Міненерговугілля – 38. Найскромнішим у своїх потребах виявився Мінкульт – всього один радник, та й той у штаті.  Загалом 14 міністрам «підказує» близько 220 радників.

З’ясувалося, що серед величезної когорти консультантів, що заповнили Міністерство інфраструктури, можна виявити багато дійсно цікавих персоналій. Одні активно просувають власні бізнес-інтереси, другі приховують свої прибутки, треті очікують «жирних» посад, а четверті — недолюстровані чиновники часів Януковича.

Кадрові працівники міністерство розповідають, що значна частина радників взялася з інвесткомпанії Dragon Capital, в якій колись працював міністр Андрій Пивоварский. Нібито перед ними поставлено завдання оцінити активи галузі і надати пропозиції щодо їх приватизації.

В Мінінфраструктури існує незаконна система додаткового матеріального заохочення керівної ланки та провідних аналітиків.  Також доплачують і радникам, що працюють на громадських засадах. Зокрема, ЗМІ неодноразово повідомляли, що радники міністерства, які раніше обіймали посади в компанії Dragon Capital – Олександр Мягкий, Андрій Мотовиловець, Олексій Соболєв, Іван Макушенко додатково отримують цілком конкретні суми – від 3 до 5 тисяч доларів США щомісячно. Ці факти ніяк не наважаться перевірити правоохоронці, хоча їх закликав розібратися з тіньовими зарплатами в міністерстві навіть міністр юстиції Павло Петренко.

Серед радників міністра інфраструктури числиться Геннадій Фукс – в минулому – депутат Запорізької облради від Партії регіонів,  у 2006-2010 роках – заступник голови ОДА з питань ЖКГ. Місцеві видання стверджують: власник групи компаній «Віннер Форд Запоріжжя – Інтрейд-Груп» активно оперував значними бюджетними коштами для підтримки бізнес-структур.  До прикладу, в 2009 році, зазначає одне із запорізьких ЗМІ, використав на це 6 млн. гривень. Як наголошував раніше сам пан Фукс, метою його діяльності, як позаштатного радника, є «перезавантаження системи співпраці влади і бізнесу».

Виявилося, що інфраструктура – це також сфера компетенції і Андрія Мухатаєва – колишнього керівника управління СБУ в Харківській області, який ще в 2006-2008 роках встиг «засвітитися» в низці корупційних скандалів та був звільнений з посади під тиском громадськості.

З Андрієм Пивоварським співпрацює і росіянин Євген Ромащин, який донедавна очолював компанію Ріната Ахметова «Сorum Group» . В міністерстві людина Ахметова курирує залізничний транспорт. Минулої зими Ромащин ледь не став новим керівником «Укрзалізниці». Він увійшов до трійки фіналістів конкурсу з відбору на посаду генерального директора "Укрзалізниці", втім суд визнав цей конкурс незаконним.

Колишній директор Іллічівського порту Юрій Крук, який не потрапив на останній етап конкурсу на посаду нового керівника підприємства, отримав посаду радника міністра інфраструктури Андрія Пивоварського у вигляді «втішного призу». Однак, він все одно намагається впливати на роботу порту, маніпулюючи трудовим колективом через свого партнера - голову портової профспілки Сергія Бризгалова. Нещодавно він навіть намагався стати почесним президентом порту. При цьому в інтерв'ю газеті підприємства «Іллічівець», Крук заявив, що «переконаний, що колектив не допустить, щоб в порт прийшли якісь варяги, люди абсолютно некомпетентні». З цього можна лише уявити, які поради отримує від нього міністр…

Найбільш одіозним радником Андрія Пивоварського є Артемій Єршов – найближчий друг та бізнес-партнер Сергія Льовочкіна. Артемій Єршов працював на багатьох посадах в фінансовій сфері – і майже скрізь його діяльність пов’язують із гучними скандалами та фінансовими махінаціями. Наприклад, він «засвітився» у  численних шахрайствах, що відбувалися у банку «Банкірський дім», який у міліцейських звітах фігурував як найбільший конвертаційний центр в Україні, оборудках із кредитами і використанням адмінресурсу  у банку "Кліринговий дім", афері з рефінансуванням банку «Надра», махінаціях із майном і грошима «Укртелекому» тощо.  Останнім його місцем роботи був "Сбербанк России". Зараз Пивоварський просуває свого радника Єршова на посаду гендиректора «Укрпошти».

Отже, інститут радників в Міністерстві інфраструктури перетворився на такий собі кадровий відстійник, де вирішують власні питання чимало людей із сумнівною репутацією. Здається, міністр інфраструктури не звертає на це уваги. Втім, зважаючи на постійні кадрові скандали, які стрясають міністерство через непрозорі призначення керівників найбільших держпідприємств транспортної галузі, питання радників дійсно здається дрібницею.

За матеріалами прес-служби «Депутатський контроль»
Надруковано в SKELET-info

На цю ж тему:
Артемий Ершов: участник финансовых махинаций и ставленник Левочкина 

Имена всех 19-и претендентов на должность гендиректора Укрпочты


Наконец стали известны имена 19-и человек, подававших свои кандидатуры в Мининфраструктуры на конкурс на должность гендиректора Укрпочты. Как известно, пятеро из них уже успешно миновали конкурс и их кандидатуры поданы министерством на рассмотрение в номинационный комитет при Кабмине, в который входят 5 министров и 5 представителей от экспертного сообщества.

Со стороны государства в комитет входят министр экономического развития и торговли Айварс Абромавичус, главы Минэнергоугля Владимир Демчишин, Минфина Наталия Яресько, Минагропрода Алексей Павленко и Мининфраструктуры Андрей Пивоварский. Членами комитета также являются глава представительства в Украине Европейского банка реконструкции и развития Шевки Аджунер и Всемирного банка Чимяо Фан, региональный менеджер в Украине и Белоруссии Международной финансовой корпорации (IFC) Руфат Алимарданов и украинский бизнес-омбудсмен Альгирдас-Шемета, который в 2009-2010 годах был еврокомиссаром по бюджету и финансовому планированию. Также в комитет входит экс-гендиректор «Крафт Фудс Украина» Юрий Логуш.

В случае одобрения кандидатур комитетом, Кабмин окончательно утверждает кандидатуру или отклоняет предложение и назначает проведение нового конкурса.

В следующей публикации мы более подробно рассмотрим кандидатуры победителей первого этапа, а сейчас представляем обществу всех участников «открытого» конкурса, имена которых Мининфраструктуры решил держать в тайне.

Вот эти имена:
  1. Danielius Vidas – гражданин Литвы, руководитель собственной фирмочки AVG Invest, ранее работал на литовской почте и начальником автопарка Swedbank.
  2. Билоус Татьяна – сотрудник ТОВ «Фанера Прожект» (сеть баров и ресторанов).
  3. Вовк Геннадий — бывший заместитель гендиректора Укрпочты по коммерции.
  4. Данилов Борис – работал на разных должностях в различных компаниях – «Укртелеком», «Фарлеп-Инвест», «МТС-Украина», CDMA Ukraine, Teltrade, All.biz и др. Долго нигде не задерживался.
  5. Ершов Артемий – Советник министра инфраструктуры, однокурсник, друг и бизнес-партнер Левочкина. Клейма негде ставить. Просто наберите в Гугле «Ершов Левочкин Фирташ»
  6. Замараев Антон– мастер спорта по боксу, зам. мэра г. Вишневый.
  7. Зимин Евгений – бывший нардеп.
  8. Клищар Владислав – когда-то работал мелким клерком на Укрпочте, теперь в.о. гендиректора ООО «Интер-РТИ».
  9. Кравец Руслан – младший менеджер аудиторской компании.
  10. Криштоп Владимир – пенсионер из Сум, возглавлял Сумский филиал Укрпочты, депутат облсовета, регионал.
  11. Никитин Дмитрий – одессит, директор фирмы «Герц» которая занимается приемом платежей в ЖКХ, протеже Александра Малина – советника и соратника Яценюка.
  12. Олейник Сергей – отвечает за сбыт в ТОВ «Геце Україна»
  13. Перцовский Александр – родился в 1968 году в Северодонецке, имеет российское гражданство, возглавлял «Ренессанс Капитал» в России, проживает в США.
  14. Пищанская Ольга – менеджер по закупкам службы снабжения АрселорМиттал (Кривой Рог).
  15. Полищук Юлия – работая на Укрпочте финансовым директором, умудрилась в последний день 2013 года взять кредит в $23 млн «на техническое развитие в 2013 году», использовать его не по назначению и сыграть на валютных курсах.
  16. Смелянский Игорь – гражданин то ли России, то ли США, родился в Одессе. Работал в России на разных должностях, например, директором по интеграции активов Промсвязьбанка, возглавлял совет директоров Волгопромбанка. Наверняка имеет прочные связи с ФСБ.
  17. Ткачук Игорь – уже почти год в должности в.о. гендиректора Укрпочты, человек из винницкой когорты Петра Порошенко.
  18. Чалый Дмитрий – зам. гендиректора Укрпочты по коммерции, до того – бизнесмен.
  19. Чиж Юрий, финансовый директор компаний «Караван Риал Эстейт» и «НИКО-Украина».
По результатам рассмотрения пакетов документов комиссия определила, что только 14 кандидатов соответствуют квалификационным требованиям. Заслушав презентации этих участников, комиссия путем голосования определила 5 кандидатов, чьи конкурсные предложения были признаны лучшими. Ими стали Ершов Артемий, Никитин Дмитрий, Видас Даниелюс, Белоус Татьяна и Ткачук Игорь.

Людмила Осипенко, для SKELET-info

Американский сенатор Маккейн назвал Путина головорезом

В странах, которым угрожает Россия, должно быть больше присутствия НАТО.

Американский сенатор, бывший кандидат в президенты США Джон Маккейн во время своего пребывания в Таллинне заявил:

«Мы имеем дело с головорезом, имя которого Владимир Путин».

Маккейн также заявил, что в тех странах, которым теперь грозит Путин, присутствия НАТО должно быть больше. Американский политик выразил надежду, что демонстрация солидарности НАТО и сотрудничество с США дадут Путину сигнал, что, если он на кого-то нападет, то его будет ждать сильный и объединенный ответ, передает «Радыё Свабода».

Посещение Эстонии стало частью большой поездки группы американских сенаторов по Эстонии, Швеции, Норвегии и Латвии. Главная тема их визита - киберзащита.

Пивоварський і Бейлін повинні відповісти за брехню Завгороднього



За публічну брехню нового глави "Укрзалізниці" Олександра Завгороднього, який заявив, що будівельна компанія його сім'ї не співпрацює з залізницею, повинен відповісти міністр інфраструктури Андрій Пивоварський. Про це заявив народний депутат Антон Геращенко.


"Я вважаю, що тут є конфлікт інтересів. Для цього і повинне бути створене антикорупційне бюро, яке б займалося відстеженням подібного роду випадків, попередженням їх і притягненням до відповідальності за них", - зазначив парламентарій.

Геращенко повідомив, що за кадрові рішення, які приймаються радником глави АП Михайлом Бейліним, відповідальність буде нести міністр інфраструктури і прем'єр-міністр.

"Судячи з того, що я чую з різних сторін, з боку Адміністрації Президента є якийсь радник, який впливає на міністра з кадрових питань - це дуже погано. Потрібно уточнити у пана Бейліна, що він думає з цього приводу, і у пана Пивоварського. Тому що відповідальність за неякісні кадрові призначення буде нести міністр або прем'єр-міністр, а радники залишаться осторонь", - заявив нардеп.

Нагадаємо, раніше ЗМІ повідомляли, що у нового глави "Укрзалізниці" Олександра Завгороднього виявлена сімейна будівельна фірма "А. С. Інжиніринг Груп" (зареєстрована на сина і брата керівника УЗ), яка не розрахувалася із залізницею за транспортні послуги. Ще одна сімейна компанія "Сферастрой Інвест", як випливає з перевірки КРУ, завищувала коштувати робіт при проведенні будівельних робіт для Придніпровської залізниці (Придніпровська залізниця). Обидві компанії отримували підряди, коли Завгородній обіймав керівні посади на Придніпровській залізниці.

14 липня в кризовому Українському медіа-центрі Олександр Завгородній заявив, що компанія, оформлена його родичам, ніколи не працювала з залізницею.

Раніше у ЗМІ ("Українська правда", блог політичного оглядача Дмитра Тузова "Хто торпедує прозорі конкурси?" від 10.07.2015) була поширена інформація про те, що у Міністерстві інфраструктури України та Міністерстві аграрної політики і продовольства України, а також в деяких підвідомчих їм державних підприємствах, створена неофіційна система додаткового матеріяльного стимулювання держслужбовців. Суми щомісячних доплат сягають 50 тисяч доларів. Зокрема, саме стільки доплачують міністрам Олексію Павленку (Мінагрополітики) та Андрію Пивоварському (Міністерство інфраструктури).

"Зарплати "у конвертах" також отримують урядовці та керівники рангом нижче. Зокрема, в Мінагрополітики це - радник міністра Олександр Лієв (30 тисяч доларів), перший заступник міністра Ярослав Краснопольський (25 тисяч), заступник міністра Володимир Лапа (20 тисяч), директор продовольчого департаменту Дмитро Шульмейстер (3 тисячі). У Мінінфраструктури додаткові "гонорари" окрім міністра отримують: перший заступник Володимир Шульмейстер (30 тисяч доларів), заступник міністра Володимир Омелян (7 тисяч), аналітики міністерства, які раніше обіймали посади в компанії Dragon Capital - Олександр Мягкий (3 тисячі), Андрій Мотовиловець (3 тисячі), Олексій Соболєв (2 тисячі), Іван Макушенко (2 тисячі). Також додатково фінансуються співробітники "Укрзалізниці", яка підпорядковується Міністерству інфраструктури України: радник генерального директора з фінансових питань Дмитро Попель (30 тисяч доларів), заступник генерального директора із реформування, майнової та правової політики "Укрзалізниці" Євген Кравцов (7 тисяч), директор з персоналу Олена Марина (5 тисяч). Отримує доплату у сумі 50 тисяч доларів і новий керівник "Укрзалізниці" Олександр Завгородній.

За даними ЗМІ, схему доплат організував Михайло Бейлін. Відомо, що ця особа вже досить давно займається підбором керівників у Мінагрополітики та Мінінфраструктури. Факт причетности Бейліна до розстановки керівників в обох міністерствах публічно визнав виконувач обов'язків директора ДП "Укрзалізничпостач" Євген Хорощак. Бейлін працює позаштатним радником голови АП Бориса Ложкіна.

Втім, правоохоронні органи не спростовують і не підтверджують інформацію про неофіційну виплату високопосадовцям у Міністерстві аграрної політики та продовольства та Міністерстві інфраструктури надбавки до зарплати. Також немає підтвердження щодо законности діяльності Михайла Марковича Бейліна з пошуку кандидатів на керівні посади у Мінагрополітики та Мінінфраструктури і подальшого щомісячного матеріяльного стимулювання обраних співробітників.

Миша Бейлин: скромный кудесник из АП

Скандальный биллборд вновь появился у здания Министерства инфраструктуры

Подбором руководителей на крупнейшие госпредприятия Мининфраструктуры занимается партнер Ложкина Михаил Бейлин

Михаил Бейлин назначен «курировать» МинАПК и Мининфраструктуры

Экс-глава СБУ пообещал реакцию на информацию о "смотрящем" из АПУ
В МинАПК и Мининфраструктуры чиновники получают ежемесячные доплаты от 3 до 50 тысяч долларов?

http://koruptsija.blogspot.com/2015/07/pivovarskiy-beylin-dolzhny-otvetit-publichnuyu-brekhnju.html


Застаріла військова техніка Росії: бутафорія для пропаганди

Більшість російського озброєння, яке вона видає за «надсучасне», родом з 70-х

Рік після анексії Криму та розв'язання війни на Донбасі Кремль провів у стані мілітаристського чаду. Російські засоби масової агітації та пропаганди невпинно мовили про перевагу російського озброєння над західним.

А коли керівник державного інформагентства «Росія сьогодні» Дмитро Кисельов відкрив всім очі на те, що Росія – єдина країна, яка «здатна перетворити США на радіоактивний попіл», в засобах інформації країни всерйоз почали обговорювати, скільки ракет «Тополь-М» потрібно, щоб не стало США, Великобританії, Німеччини, Франції, Іспанії, і за скільки годин російські танки дійдуть до Варшави і Берліна...
Здавалося б, апофеоз. Але немає межі – не тільки досконалості, але й військово-патріотичному чаду. Парад 9 травня 2015 року, а ще більшою мірою піар-кампанія, що його супроводжувала, це довели.
Разом з тим, саме цей небувало пишний парад і пафосні коментарі, які супроводжували його, дають не тільки привід, а й нові можливості реально оцінити ситуацію зі «надновим» озброєнням російської армії.

Авіація: нове старе

Оптимістично сприйняли офіційні російські ЗМІ нещодавню ідею Сергія Шойгу про відновлення виробництва надзвукових стратегічних бомбардувальників Ту-160 «Білий лебідь»: «Ще одним приводом як слід напружитися для «натівців» стала заява міністра оборони Росії Сергія Шойгу щодо відновлення виробництва надзвукових стратегічних бомбардувальників Ту-160, здатних нести ядерну зброю на відстань до 14 тисяч кілометрів без дозаправки і які володіють купою інших корисних якостей. Для Заходу це унікальна машина, якій немає рівних у світі...».

Преса, повіривши, повторює твердження Шойгу, що це «унікальна машина, яка випередила час на кілька десятиліть» і що «кращого літака в надзвуковому класі ніхто ще не придумав».

Приблизно такі ж оцінки даються іншому стратегічному бомбардувальнику, Ту-95. Тим часом, за своїми технологічними рішеннями Ту-160 перебуває на рівні кінця 60-х років минулого століття, коли цей проект і розробляли, а Ту-95 – ще далі у часі: свій перший політ він здійснив у 1952 році.

В «аерошоу» над Червоною площею не було жодної післярадянської розробки. Був, наприклад, показаний під виглядом «новітнього» фронтовий бомбардувальник Су-24, який почали проектувати в 1965 році. Основний винищувач нинішніх російських ВПС Су-27 почали розробляти в 1969 році, а його основний російський «конкурент», МіГ-29 – розробка 1972 року. Звичайно, обидві машини неодноразово модифікувалися, але можливості будь-якої модифікації зовсім не безмежні, і стара машина, скільки її не модифікуй, на принципово нову не перетвориться.

Ще в 2009 році Міністерство оборони Росії визнало, що близько 200 з майже 300 винищувачів МіГ-29 не можуть піднятися в повітря через корозію хвостового оперення. Пізніше комісія ВВС встановила, що корозія хвостового оперення вразила не менше 80 відсотків усіх МіГ-29. При заявленому ресурсі планера близько 20 років служби (2,5 тисячі годин), значна, а можливо, і велика частина цих винищувачів відлітала вже понад 25 років. Перехоплювач МіГ-31 пішов у серію в 1979 році, але з 1993 року більше не виробляється і, як повідомлялося в квітні 2013 року на слуханнях в Держдумі, у військах залишилося не більше 120 таких машин.

Головком ВПС Росії Віктор Бондарєв тоді ж заявив, що перехоплювач і елементна база до нього застаріли морально і фізично. Важкий винищувач Су-30 – це модернізація навчально-бойового Су-27 УБ, літає з 1989 року, особливо багато їх в Індії, проте індійці нарікають на низьку якість цих машин, шість з яких вже втрачено. Основні претензії – ненадійність роботи двигунів, через дефекти яких Су-30 виходить з ладу раніше, ніж заявлено в гарантійних зобов'язаннях, багато претензій до його електроніки, яка нерідко дає збої, катапультного сидінню, яке має неприємну властивість спрацьовувати автоматично під час керування. Флагман російської військової авіації, винищувач-бомбардувальник Су-34 – це лише модифікація заслуженого ветерана Су-27, який почали проектувати на початку-в середині 1980-х рр. Офіційно він вже в серійному виробництві і щосили постачається до військ, насправді про повноцінну серійність говорити поки рано. Кілька років тому комісія главкомата ВПС надіслала висновок на ім'я міністра оборони, в якому стверджувалося, що всі Су-34, які постачаюься до військ, мають значні дефекти, що перешкоджають їхньому повноцінному бойовому застосуванню. Причому, кожна з машин мала свої індивідуальні проблеми, а сам Су-34 «викликає нарікання у екіпажів, які змушені кожен політ боротися з недоробками»: в основному це стосувалося радіолокатора і прицільно-навігаційної системи.

За кілька місяців до параду на Червоній площі йшлося про те, що флагманом повітряної його частини буде винищувач п'ятого покоління, який «не має аналогів», – перспективний авіаційний комплекс фронтової авіації (ПАК ФА) Т-50. Однак Т-50 був виключений з льотної програми параду, що говорить про невпевненість військових в його надійності. Вся істотна інформація щодо характеристики виробу засекречена. Головком ВПС Віктор Бондаренко ще в липні 2012 року обіцяв, що в 2013 році ВПС отримають перші 14 серійних Т-50, а в 2015 році почнуться планові серійні постачання. Проте літак все ще перебуває на стадії випробувань, в наявності лише п'ять льотних прототипів цієї машини, і для військових випробувань ще не випущено жодної машини. Ба більше, представники Міністерства оборони вже заявили, що замість запланованих 52 винищувачів Т-50 буде вироблено лише 12. Як вважають експерти, окрім суто фінансових проблем це пов'язано з невдоволенням військових характеристиками ПАК ФА з двигунами «першого етапу», тож якщо Т-50 і з'явиться у військах, то не раніше, ніж у 2020 році.

Не вірте, друзі, в каравани ракет!

Тепер про міжконтинентальні балістичні ракети (МБР). Відомо, що вже давно минув гарантійний термін експлуатації ракетних комплексів УР-100Н УТТХ – вона ж РС-18, за західною класифікацією SS-19 mod.3 Stilleto. РС-18 – двоступенева рідкопаливна МБР шахтного базування, розроблена понад 40 років тому. Точніше, це модифікація балістичної ракети УР-100Н розробки 1967-1973 рр. З 1984 року ця МБР більше не виробляється, а з кінця 1990-х років поступово знімається з озброєння. Своє ця система відслужила, і навряд чи хтось зважиться дати гарантії продовження терміну її експлуатації: невідомо, як поведе себе агресивне рідке паливо, яке поступово роз'їдає баки. Не кажучи вже про застарілу радянську електроніку, розроблену чотири десятки років тому. Формально цю проблему вирішили розчерком пера, продовживши минулий гарантійний термін ще на п'ять років і довівши до 25.

«Тополь-М», якщо вірити російській телепропаганді і промовам керівників оборонної промисловості і міністерства оборони, – надсучасна зброя. У обивательській свідомості воно міцно прижилося просто-таки як суперзброя – пам'ятаєте надписи на футболках: «Не смішіть наші «Тополя»?

Однак ця МБР – дещо модернізований варіант «Тополя» РС-12М, рішення про розробку якого взяли в 1977 році. Мобільність і невразливість «Тополя» - теж «звістка з минулого»: їхнє переміщення відслідковуються сучасною космічною розвідкою.

Ще одна всім росіянам відома, нехай і з чуток, МБР – твердопаливна балістична ракета морського базування Р-30 «Булава», призначена для озброєння атомних підводних човнів проекту 955 «Борей». Всі пам'ятають її випробування: «Булава» то не злітала зовсім, то самоліквідувалася, то відхилялася від курсу, то у неї відмовляли різні ступені двигуна, а боєголовки або не досягали мети, або не розділялися... Проте виріб визнали боєздатним, хоча, як помітив в одному з інтерв'ю директор Центру з проблем національної безпеки полковник Анатолій Циганок, для взяття на озброєння необхідно 95 відсотків успішних пусків.

Не вийшло і запланованої уніфікації «Булави» і «Тополя»: морська ракета товща за наземну, але коротша за неї майже вдвічі і легша у понад 10 тонн. Та й закидає «Булава» меншу бойову вагу, ніж «Тополь-М», летить на 3000 км «ближче» (коли летить). Залишається констатувати, що вже шостий десяток років російські конструктори марно намагаються сконструювати надійну і ефективну твердопаливну балістичну ракету морського базування. Спеціально під «Булаву» була розгорнута надзвичайно дорога програма будівництва серії атомних підводних човнів (АПЧ) проекту 955 «Борей». Спочатку планували до 2020 року спустити на воду вісім підводних носіїв «Булави», потім плани скоротили до п'яти. Наразі спущені на воду і введені в дію три АПЛ цього типу, будується ще два підводних ракетоносця, також під «Булаву» перероблена АПЛ проект 941 («Акула») «Дмитро Донський». Але при цьому, йдеться в доповіді Центру аналізу стратегій і технологій, «їхнє бойове чергування до теперішнього часу так і не почалося».

Ще один широко розрекламований проект – бойовий залізничний ракетний комплекс (БЖРК) «Баргузин». Як сказано в блозі міністра оборони Сергія Шойгу «Вконтакте», «БЖРК мають низку унікальних переваг. По-перше, неперевершена мобільність – за день ракетний поїзд може пройти до тисячі кілометрів. По-друге, скритність – з супутника складно підрахувати кількість візків під вагоном , зате легко заховати склад в мішанині вагонів будь-якої великої станції. До того ж у вільний від бойового чергування часу БЖРК ховалися в скельних тунелях, де їх було не дістати не те що супутнику, але навіть балістичній ракеті».

Було оголошено, що до 2020 року планується розгорнути до п'яти ракетних полків, оснащених БЖРК «Баргузин». Проте генеральний конструктор Юрій Соломонов, виступаючи днями перед випускниками декількох московських шкіл, заявив, що «розробка такого комплексу ведеться, але завершиться вона дуже не скоро», відмовившись назвати навіть приблизні терміни надходження БЖРК на озброєння РВСН.

Як вважають експерти Центру аналізу стратегій і технологій, на озброєнні РВСН є «невиправдана безліч типів бойових ракетних комплексів» (вже 10 типів), а «виробництво і розгортання цих ракетних комплексів в перспективі поглине колосальні ресурси і збільшить багатотипність систем, які перебувають на озброєнні. При цьому раціональність витрат на рухливий залізничний ракетний комплекс «Баргузин» взагалі викликає сумніви...».

Академік Олексій Арбатов і зовсім вважає, що справжня причина майже істеричної ядерної риторики – заклопотаність російського керівництва перевагою НАТО у силах загального призначення, особливо в частині новітніх ударних та інформаційно-керуючих систем. При цьому він посилається на думку військового експерта, редактора «Військово-промислового кур'єра» полковника Михайла Ходаренка, який змоделював таку гіпотетичну ситуацію: що б сталося, якби на стороні української армії зі своїм штатним озброєнням, на своїй штатній техніці почали би битися «добровольці і відпускники» із США та Європи. На думку полковника, противник цих «відпускників» протримається кілька годин.

Ходаренок, зокрема, пише: «Успіх збройного протиборства із застосуванням тільки звичайних засобів ураження в цьому випадку очевидний. Він, безумовно, буде на боці Заходу. На жаль, сучасна російська армія ще мало чим якісно відрізняється від радянської попередниці зразка 1991 року. І новітнього озброєння, що відповідає високим вимогам XXI століття, в ній не так вже й багато».

Звідси і висновок: «За жодних обставин не можна допустити втягування в конфлікт на південному сході Збройних Сил Російської Федерації. Наша країна, армія і флот... ще не готові до масштабного збройного протиборства із застосуванням тільки звичайних засобів ураження».

Ось і поговоримо тепер про «звичайні засоби ураження».

Танки бруду не бояться

Кампанія з рекламування новітніх зразків бойової техніки досягла свого піку до параду 9 травня 2015 року. Техніку, яка пршла того дня Червоною площею, величали чудо-зброєю, здатною переломити хід будь-якого бою. В офіційних коментарях переважали епітети «легендарний», «унікальний», «новітній», «найсучасніший», «який не має аналогів», «не має рівних», «кращий у світі»...
«Родзинкою» став вперше показаний публіці танк Т-14 «Армата», на компліменти якому не скупилися. Віце-прем'єр Дмитро Рогозін навіть заявив, що Захід відстав від російського танкобудування на 20 років. В унісон мовили інформагентства: «майже невразливий високотехнологічний комплекс», може вести «одночасно десятки цілей на землі і в повітрі, оснащений унікальною композитною бронею і електронними системами, що не мають аналогів», здатний «розпізнавати і купірувати левову частку небезпек» і, зрозуміло, «стріляти на відстань, недоступну для кращих натівських зразків». Виявляється, навіть у головного конкурента Т-14, німецького танка «Леопард-2» «немає снарядів, здатних пробити броню «Армати». Знову ж таки, гармата «Армати», точніша на 120-мм за гармату L-55 модернізованого «Леопарда-2А7», «при цьому зносостійкість російського стовбура набагато краща, ніж у конкурентів».
«Сказати, що нова машина не має собі рівних за своїми технічними показниками, – захоплюється вже головна урядова газета, – це не сказати нічого. Вона перевершує основні бойові танки інших країн: «мало того, що її вежа ненаселена, так «її управління повністю цифрове», екіпаж перебуває в спеціальній броньованій капсулі і це «величезний крок вперед для російського танкобудування». Та й знаряддя американського «Абрамса» ось «уже понад 25 років не знає значних модернізацій. Ба більше, вона є ліцензійною копією німецької гармати Rheinmetall Rh-120, яка має досить скромні характеристики».

Зауважимо, що принизливі репліки видані на адресу гармати Rheinmetall Rh-120 (вона ж L-55), яка майже одностайно визнана військовими фахівцями кращим на сьогоднішній день танковим знаряддям. У той час, кли гармату «Армата» в дії якщо хтось і бачив, то лише гранично вузьке коло осіб на секретних полігонах. Проте головна урядова газета примудрилося порівняти «Армату» навіть з ... винищувачем Т-50: «крім ураганної міці обох, на них буде встановлено унікальну радіолокаційна станцію», яка «може одночасно тримати в «захваті» до 40 наземних і 25 повітряних цілей, а також візуально контролювати територію в радіусі 100 кілометрів». Щоправда, щоб «візуально» оглянути територію в зазначеному радіусі, «Арматі» довелося б здійнятися, але і це навряд чи допомогло б: дальність виявлення цілей навіть бортової РЛС «Арбалет», призначеної для ударних вертольотів Ка-52 і Мі-28, не перевищує 30-57 км, та й супроводжує вона не більше 10 цілей.
Під час репетицій параду диво-машина не менше трьох разів виходила з ладу. Причому один раз прямо на Червоній площі, під час генеральної репетиції. «Гвоздь параду» тоді не змогли відбуксирувати до завершення репетиції навіть за допомогою спецтехніки.

За даними військових, під час репетицій на полігоні в Алабіно виникали проблеми з органами управління агрегатами трансмісії. Представники «Уралвагонзавода» намагалися перекласти провину на самих військових, стверджуючи, що «екіпажі там зовсім ненавчені» і солдати-строковики просто не впоралися з керуванням. Але представник Міністерства оборони у відповідь назвав твердження про непідготовлених строковиків «цілковитою дурницею». Та й під час самого параду було помітно, що Т-14 деколи робила ривки під час поворотів, в той час як техніка старих зразків, включаючи навіть воістину легендарні Т-34, рухалася і поверталася цілком плавно. Виходить, праві військові, і розробники представили виріб з «сирою» ходовою частиною, яку ще доводити і доводити? Але якщо навіть є вина армійців-водіїв, питати все одно з розробників: значить, машина складна в управлінні, примхлива і занадто чутлива до класу водіїв.

Утім, все це не має жодного значення. «Якщо завтра війна, якщо завтра в похід», воювати доведеться не на «Арматі», а на техніці старих зразків: жодної «Армати» у військах немає, на озброєння вона не взята. Ба більше, поки це навіть не серійний або хоча б передсерійний зразок: існує лише кілька екземплярів досвідченого прототипу, зроблених, схоже, тільки для параду. Навіть гіпотетично міркувати про якісь видатні якості нового виробу неможливо: його тактико-технічні параметри відомі гранично вузькому колу фахівців, та й то лише теоретично. Проведено лише попередні заводські випробування, але поки не було випробувань полігонних, військових, а потім і державних. Лише після цього може відбутися рішення Держкомісії, і танк відправиться до військ для дослідної експлуатації в усіх природно-кліматичних зонах. Поки ж ніякого танка Т-14 «Армата» немає – ні юридично, ні фізично: був показаний лише досвідчений екземпляр-прототип якоїсь перспективної платформи.

Що можна сказати щодо інших «родзинок параду»? Бойова машина піхоти (БМП) на базі платформи «Армата» Т-15 – той же танк Т-14, хіба лише з іншою вежею-модулем. Знову ж таки, в наявності лише кілька примірників досвідченого прототипу, які не пройшли випробувань, держкомісією не прийняті, на озброєнні не перебувають і в серійному виробництві не знаходяться. Перспективна гусенична платформа «Курганец-25» розроблена ще в кінці 1990-х – початку 2000-х років, однак досі на озброєння не прийнята і в серійне виробництво не запущена. Колісний БТР «Бумеранг» вперше показаний в 2013 році, але це теж розробка, якої немає ні в серії, ні у військах.

Але раз немає «проривного» танка, який нібито «обнуляє» всю західну бронетехніку, виникає питання: а чому раптом знадобилося влаштовувати таку гучну рекламу не реальній машині, а фактично її праобразу? Адже ще зовсім нещодавно керівники російського воєнпрому запевняли, що Т-90 – новітній і кращий в світі, та й модернізований до його рівня Т-72 нітрохи йому не поступиться.

Однак війна з Україною виявила реальну ціну цим деклараціям. Як констатує Центр аналізу стратегій і технологій, саме під час військових дій на південному сході України «основні радянські танки покоління Т-64 / Т-72 / Т-80 остаточно дискредитували себе своєю низькою живучістю і, як наслідок, високими втратами екіпажів... Можна з упевненістю констатувати наявність гострої необхідності повної заміни всіх танків Т-72 і Т-80 у Збройних силах Росії... Армія озброєна морально застарілими танками Т-72 і Т-80, до того ж небезпечними для своїх екіпажів». Той же «конфлікт в Україні показав, що БМП-1 / БМП-2 близькі до повної втрати свого бойового значення і зазнають важких втрат».

Виходить, питання про заміну бронетехніки морально застарілих типів буквально «горить», як і танки в донецьких степах. Причому горить все це від протитанкових засобів навіть старих поколінь. А при застосуванні противником високоточних протитанкових керованих ракет третього покоління західного виробництва, наприклад, американського ПТРК FGM-148 Javelin, шансів у російської бронетехніки взагалі немає ніяких.

Гармати до бою їдуть задом

Артилерію розхвалювали дещо менше бронетехніки. У цій сфері лаври дісталися в основному самохідній артилерійській установці (САУ) «Коаліція-СВ». До параду стверджувалося, що САУ буде нести на шасі «Армата» вежу з двома 152-мм гаубицями, і рівних їй просто немає. Однак з самохідкою щось явно пішло не так, оскільки показані на параді «нові» САУ виявилися на шестикатковому шасі старого зразка, аналогічному тому, що використовується для лінії бронетехніки Т-72 / Т-90, та й стовбур виявився один-єдиний.
Зовсім новинкою цю САУ назвати важко: це розробка 2002-2006 років. Проте донині не взята на озброєння. Зроблена вона на базі САУ 2С19 «Мста-С», яка, в свою чергу, розроблена в 1976 році, але взята на озброєння лише в 1989-му. Наразі нова САУ мало відрізняється від попередника, незважаючи на формально корінні відмінності в будові вежі. Стверджувалося, що нова САУ має удвічі більшу дальність, ніж у «Мста-С» і навіть самохідні артустановки країн НАТО. Але головна проблема вітчизняної ствольної артилерії у відсутності керованих артилерійських боєприпасів категорії «вистрілив-забув». Вітчизняні керовані боєприпаси (системи «Краснопіль», «Китолов», «Сантиметр» та ін.) – лазерного наведення, а, значить, вимагають розрахунку, який буде підсвічувати ціль, ризикуючи життям: в сучасному бою такий навідник обчислюється дуже швидко. Навіть найбільш просунутим вітчизняним системам потрібно хоча б короткочасне опромінення цілі. До того ж сама можливість такого підсвічування сильно залежить від погодних умов: застосування таких снарядів неможливо за низької хмарності, туману, дощу. Та й дальність її не особливо велика. У «наших партнерів», як любить називати Захід Володимир Путін, з цим справи йдуть набагато краще. Американському «інтелектуальному» керованому активно-реактивному снаряду Excalibur (випробуваний у бойових умовах в Іраку) таке наведення не потрібно: для наведення він використовує GPS-приймач, б'є до 57 км. Рівних цьому снаряду за точністю, потужністю і дальністю практично немає. Конкурують з ним в цій сфері лише німецький SMArt 155, що також належить до категорії «вистрілив і забув», французький 155-мм снаряд ADC з автономним радіолокаційним самонаведенням та аналогічного типу шведський 155-м BOSS. Безумовно, це дуже дорогі снаряди, зате вони для будь-якої погоди, не вимагають оператора, що ризикує життям при наведенні на ціль, дозволяють вирішити бойове завдання кількома пострілами. Проблема російського відставання в розробці боєприпасів такого типу очевидна: це наслідок катастрофічного відставання російської електроніки від західної.

Півтора роки тому у «Військово-промисловому кур'єрі» з'явилася стаття про занепад вітчизняної артилерії з дуже характерним заголовком: «Відстали чи то на 10 років, чи то назавжди». Автори констатували катастрофічне відставання вітчизняних розробок у сфері розвідувально-інформаційного забезпечення артилерії і систем автоматизації управління вогнем. Резюме експертів жорстке: стан російської артилерії «не відповідає вимогам ведення сучасних бойових дій». Час підготовки даних для стрільби залишився на рівні Першої світової війни, а система зв'язку і передачі даних з командно-спостережного пункту на вогневі позиції – на рівні Другої світової. Про що говорити, якщо основним навігатором Збройних сил Росії залишається топопривязчик, спроектований ще в 40-х роках минулого століття: він входить до складу всіх основних ракетно-артилерійських і зенітно-ракетних комплексів (ЗРК) – системи залпового вогню «Смерч», ЗРК С-300 різних модифікацій. До заводської комплектації топопривязчика входить курсопрокладач: фактично, це варіант одографа – датчика шляху, відомого ще... древнім грекам і римлянам.

Після «балу»

Звичайно, ніякого ноу-хау в параді 9 травня 2015 не було. У тому сенсі, що це старожитня радянська традиція – пустити пил в очі, показавши під виглядом новинок муляжі, бутафорію або, в кращому випадку, штучні екземпляри «ручної роботи». Можна згадати і те, що сама ідея подібних парадів з масовою демонстрацією технічної потужності насправді належить Гітлеру. Паради надихали німців, пробуджуючи в них мілітаристський дух і гордість за відроджену армію, одночасно це був і особистий тріумф фюрера, і наочна демонстрація успіхів військової промисловості Третього рейху. Цю ідею перехопив Сталін – адже йому теж потрібно було показати успішність індустріалізації і тріумфально відзначити закріплення особистої влади. Не випадково один з найграндіозніших парадів на Красній площі провели 9 лютого 1934 року на честь «з'їзду переможців» – 17-й з'їзду ВКП(б). Небувало велика кількість бронетехніки була настільки приголомшливою, що подію охрестили «парадом сталі і моторів». А «родзинкою» парадів 1930-х років став п'ятибаштовий монстр – танк Т-35, який жартома іменували тоді «п’ятиголовий Змій Горинич». «Горинич» добре ходив по бруківці, але застрягав навіть у калюжі. За Хрущова і Брежнєва на паради вивозили макети неіснуючих ракет: нехай американці вірять, що СРСР штампує їх, як сосиски. Над площею пролітали літаки, які не пішли в серію, і колами ганяли бомбардувальники – нехай подумають, що у СРСР їх вдесятеро і у сотні разів більше, ніж є насправді...

Володимир Воронов  

Оригінал матеріалу на сайті Російської служби Радіо Свобода