О сообществе

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

ВАРТА

Запам'ятай! Так буде українською

За посиланням можна переглянути всі випуски програми "Запам'ятай! Так буде українською". Дуже раджу, адже для себе відкрив багато нового.
Вчимося говорити правильно!

Заява УНА-УНСО про вінок з власовським прапором у Львові

9 травня 2011 року генеральний консул Російської Федерації у місті Львові Олег Астахов намагався пронести та покласти до пам’ятника нашим співвітчизникам, котрі воювали з нацизмом, вінок з прапором, під яким воювали гітлерівський колабораціоніст Власов та його РОА.

Ми цілком розуміємо праведне обурення львівських ветеранів та їх онуків, коли вони побачили у святому для себе меморіалі прапор зрадника, який не тільки перейшов на бік ворога, а й проводив каральні операції на окупованих територіях. Такі дії властиві нашим дідам – фронтовикам, борцям з нацизмом і вкотре підтверджують, що «Україна не Росія». УНА-УНСО висловлює співчуття львівським ветеранам Другої Світової Війни – борцям з гітлеризмом, усім нашим співвітчизникам на той плювок їм в душу, який намагався зробити Кремль в особі генерального консула Російської Федерації у місті Львові Олега Астахова.

УНА-УНСО

Можна по різному поставитись до цієї заяви, проте певна чітка логіка у цій заяві є. Прошу до обговорення.

День перемоги

  • 12.05.11, 00:48

Пусть меня извинят за москальскую мову,
Если в данном контексте она некрасива,
Но - мое восхищение городу Львову,
А точнее, конечно - свободному Львиву!

Украина! Где ныне надежды Майдана?
Над тобою глумится донецкая банда!
Эти гниды - детеныши вшей Магадана -
Вновь велят тебе чествовать флаг оккупанта.

Флаг расстрелов и пыток, флаг Голодомора,
Лагерей, депортаций, кровавого бреда,
Палачей и рабов, нищеты и позора,
Флаг бездарной войны и постыдной победы!

Чтоб у тех депутатов отсохли культяпки,
Чтоб родные плевались, заслышав их имя!
В Украине вывешивать красные тряпки -
Это хуже, чем свастики в Йерусалиме!

И ведь главное - все по закону, хоть режьте!
А в ответ - ни импичмента нет, ни волнений...
"Ще не вмерла..." в эфире звучит, как и прежде,
Но увы - вызывает все больше сомнений.

И в России, зашедшейся в рабском угаре,
Все довольнее лыбились хамские хари,
И ползли на парад недобитые твари -
Не солдаты (тех нет уже), а вертухаи.

Но львивяне не предали память народа
И пошли, наплевав на ментов и приказы,
Чтобы встать на пути коммунячьего сброда,
Чтоб сорвать этот шабаш червоной заразы!

И несладко досталось москальским агентам -
Отстоять свои фетиши коротки лапки!
И валялись в грязи их фальшивые ленты,
И пылали по городу красные тряпки!

Пусть теперь пропаганды казенные жерла
Изрыгнут "хулиганы!", кремлевским в угоду -
Слава хлопцам, что впрямь доказали: не вмерла!
Есть кому заступиться за честь и свободу!

Нет, не все еще в жизни решает парламент!
Если с ними законы, но правда - за вами,
Значит, надо идти, наплевав на регламент,
И сразиться с совками не только словами!

Затолкайте им в глотки их цацки и флаги!
Превратите их идолов в прах и руины!
Чтобы те, кто мечтает о новом ГУЛАГе,
И ступить не могли по земле Украины!

И пускай подводить еще рано итоги,
И у власти в столице - все та же орава,
Но сегодня во Львиве был день перемоги!
Коммунякам - гиляку! Героям же - слава!

Юрий НЕСТЕРЕНКО
9 мая 2011

Книгозбір «ВАРТИ»

Пропонується до читання книга : «Геноциды Сталина»
Сталин = Гитлер?!
(Витримки із статті мовою оригіналу, вибачте!)

Новая книга профессора Стэнфордского университета и одного из самых авторитетных историков современности Нормана М. Наймарка впервые была опубликована в 2010 году в издательстве Принстонского университета в серии «Права человека и преступления против человечества». Не прошло и года, как вышел в свет и украинский перевод книги, подготовленный Издательским Домом «Киево-Могилянская Академия», получившим эксклюзивные права на перевод и издание этой книги в Украине от самого автора.



В предисловии к украинскому изданию Норман М. Наймарк написал: «По многим причинам я рад, что книга «Геноциды Сталина» переведена на украинский и ее издает всемирно известная Киево-Могилянская академия. Невозможно понять репрессии 1930-х годов и «национализации» массовых убийств (...) без изучения центральной роли Украины и украинцев в этом процессе. Во-вторых, ключевая роль Сталина в геноцидной политике 1930-х годов и его антагонистическое - можно сказать, украинофобское - отношение к политике, истории и культуре УССР и ее народа, особенно украинских крестьян, - это неотъемлемая часть истории геноцида в Советском Союзе».
В своей книге он говорит о сталинских геноцидах, к которым причисляет целый ряд массовых убийств, пытается выяснить мотивацию и умыслы Сталина, а также шире трактовать понятие геноцида. Кроме того, Наймарк сравнивает сталинские преступления с преступлениями Адольфа Гитлера, проводит между ними параллели.

«Вторую часть книги я специально написал для немецких ученых, которые в своих исследованиях избегали сравнения преступлений Сталина с другими случаями геноцида», - пояснил профессор.



«Например, традиционная антипатия к украинскому «национализму» (я беру его в кавычки, потому что трудно сказать, что украинские крестьяне были националистами. Но наказание, которое было совершено, было непропорционально большим по отношению к той угрозе, которая, возможно, существовала. Все это сводится к тому, что Сталин и советское руководство хотели полностью избавиться от украинский проблемы, но не уничтожить всех украинцев в целом (ибо в конце концов, должен был кто-то остаться на этих землях, чтобы собирать урожай и управлять), а превратить украинские земли в советские», - резюмирует ученый.

Читати повністю

Свято перемоги над здоровим глуздом

  • 11.05.11, 17:01

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ

В Другій Світовій немає позитивних персонажів, майже всі її історики брешуть (не дивлячись на зовнішні атрибути статистики) не тоді, коли чорнять тих, хто програв, а тоді, коли відбілюють переможців.

В Першій Світовій війні імперіалісти воювали проти імперіалістів, вони кидали під паровий каток мільйони своїх громадян заради економіки, отже вигоди, чим в результаті обурилися навіть народи країн-переможців.

Друга Світова стала продовженням Першої, вона вирішувала недорозв‘язані питання, звідки в ній раптом взялися сили добра? Нацистська Німеччина була уособленим злом, але чи кращими були країни антигітлерівської коаліції? СССР був рабовласницькою державою, яка для підтримання власного існування повинна була знищувати мільйони своїх громадян та здійснювати агресію проти сусідів. СССР вбив антифашистів ненабагато менше, ніж їх вбивали фашисти: бійців польської Армії Крайової, радянських військовополонених, безліч яких загинуло після визволення з полону, інвалідів війни, від яких очистили міста у 1946–47 р.р., тощо. Німцям не вдалося підстрелити жодного радянського маршала, натомість чотирьох з них репресували вже у 1946 році. Радянський Союз здійснював етнічні чистки і пригнічував євреїв ще довгі роки після завершення війни. .           .           .           .           .           .           .           .           .           .           .           .           .           .

В часи Другої Світової війни Сполучені Штати все ще практикували расову сегрегацію в її найпотворніших формах. США вважали найбільш ефективним методом ведення війни — масове знищення мирного населення. Мільйони дітей, жінок, старих загинули під американськими та англійськими бомбами в житлових кварталах німецьких міст, не в якості побічних жертв, а як основні цілі авіанальотів. У 1945 році США застосували ядерні бомби не проти воєнних об‘єктів, але проти мирного населення Японії.

На сумлінні авіації союзників знищення тисяч і тисяч пам‘яток мистецтва та історії загальнолюдського значення не тільки в Німеччині, але також у Франції та Італії. Антигітлерівська коаліція порушила всі конвенції щодо поводження з військовополоненими. Для прикладу близько мільйона німецьких військовополонених загинуло в концтаборах на території Франції взимку 1945–46 р.р.

Союзники не відрізнялися від Рейху гуманізмом, але значно перевищували його цинізмом. Свідчення цьому — Нюрнберзький процес. Треба віддати належне американцям і британцям, спочатку вони хотіли просто повісити захоплених ними німецьких керівників — зрозуміле, прагматичне бажання. Проте СССР наполіг на відкритому судовому процесі. Звинуваченням і суддями з радянського боку керував Святослав Вишинський — організатор процесів над «ворогами народу» в СССР у 20-х — 30-з р.р.

Ці процеси є загальновизнаним беззаконням, фарсом і знущанням. Чи є підстава вважати іншим Нюрнберзький процес? В Нюрнберзі злочинці судили злочинців. Друга Світова війна — це бійка монстрів. Визволення від нацизму означало ще гірше рабство для визволених. Певне монголи теж розповідали спаленій ними Київській Русі, що визволили її від половців. Проте наші предки були розумніші за нас. Вони не вивішували монгольських прапорів на річницю перемоги на Калці, яка теж, до речі, трапилась у травні.

Джерело>>>

Новые нерусские: Возрождаются старые и появляются новые нации

  • 11.05.11, 15:19

Московский журнал «Итоги» опубликовал в последнем номере статью, которая свидетельствует об  убыстряющемся демографическом процессе этногенеза новых наций. В Америке процесс возникновения новой нации «американцы» из старой  «англичане» получил название making of a nation, то есть «становление  нации». В статье в «Итогах», озаглавленной «Новые нерусские», в частности говорится: Темпы, которыми по всей России растет популяция «новых нерусских»,  ставят под угрозу существование не только титульной нации, но и этой  страны в целом. «Оголошенне сибирсково народа, како случилося в 2010 годе, вздымат  дык и спрос про народны заманы Сибири», указывается в декларации Сибирского народного вече «Про сибирски заманы». В переводе с сибирского на отмирающем русском языке это означает:  «Самопровозглашение сибиряков, состоявшееся в 2010 году, ставит на  повестку дня вопрос о национальных интересах Сибири…» На сайте «Сибирска вольгота» — «сторонке сибирсково говора,  сибирсково краснословвя и жызнеуряда» (желающие могут ознакомиться здесь, в частности, с грамматикой сибирского языка и русско-сибирским словарем) возрождается сибирский язык как «проект литературного восточнославянского языка, на базе сибирского старожильческого говора XVIII—XIX в.». Огромную работу в этой области проводит известный сибирский лингвист Ярослав Золотарев. По словам Золотарева интерес к сибирскому языку вызван борьбой сибиряков за национальную независимость от русских (имперских) поработителей: «Если язык есть, то, по европейским представлениям, основания для формирования нации тоже есть». «Появление сибирской нации — следствие общего кризиса России как государства. Естественно, у многих это вызывает желание искать какие-то другие идентичности, так как русская, очевидно, зашла в тупик», указывает ученый. Размах кампании «Мы — сибиряки», развернувшейся в Сети накануне т.н. «всероссийской переписи», приводит в ужас русских оккупантов сибирских стран. Тот же ужас вызвало заявление главы Росстата Суринова: «Если в предыдущую перепись… в качестве национальности заявлялись булгары, то сейчас появился определенный шум по поводу сибиряков. Значит, будем сибиряков выделять. Люди со славянскими и тюркскими фамилиями жаловались, что их как сибиряков обижают». Имперские статистики оказались в растерянности, столкнувшись с масштабами кризиса русской национальной идентичности среди 20-миллионного населения Сибири. Тем временем на западе разваливающейся России появляется еще одна новая нация. По информации территориального органа Росстата по Калининградской области, многие жители в ходе переписи назвали себя «калининградцами», протонацией новых восточных пруссов, или балтийцев. В 1939 году «семья народов СССР» официально состояла из 97 «братьев», в 1989-м их было уже 128. А в 2002 году в одной только России насчитали 158. Причем это только так называемый первый уровень: ряд национальностей подразделяется на субэтносы, а это еще плюс два-три десятка названий. Например, в 1989 году мир узнал о существовании энцев. До того их включали в число ненцев или нганасанов. По данным переписи 2002 года, численность этого народа составляет 237 человек. При этом на языке предков говорят 119. Тогда же, в 1989-м, появились выделенные из чукчей чуванцы (1087 человек). В 2002 году список пополнили сойоты (ранее записывались как буряты), бесермяне (экс-удмурты), нагайбаки (были татарами), астраханские, сибирские татары, кряшены (крещеные татары), чеченцы-аккинцы, осетины-дигорцы, осетины-иронцы… Всего перепись-2002 зафиксировала 68 новых этнических категорий, в том числе 22 самостоятельных народа. Перемены произошли и с русскими: в их составе выделены две субэтнические группы — казаки и поморы. Первых насчитали 140 028, вторых — 6571. Но на этом процесс дозволенного самоопределения завершился. Оно и понятно. Если включение в «братскую семью» двух сотен энцев и трех тысяч бесермян прошло для нее безболезненно, то дробление русских является для империи серьезнейшим испытанием на прочность. Однако  этногенез, или становлении нации,  начинается без всякого на то разрешения. В Интернете сегодня можно найти множество ресурсов, посвященных изучению мерянского наследия. Меря никуда не делись. Они по-прежнему населяют места своего традиционного проживания: Костромская, Ярославская, Ивановская области — на месте оккупированного русскими Мерянского государства (Нижегородская область представляет собой оккупированное русскими государство Мещера с финно-угорским  мещерским населением — КЦ). Но зовут себя «русскими» и не помнят, откуда взялись. Большинство материалов подчеркнуто аполитично. Но порой проскальзывают мысли, выходящие за пределы краеведения и вызывающие тревогу у русско-имперскихкарателей из ФСБ. Характерный пример: «Именно в таких «медвежьих углах» (речь идет о Вохомском районе Костромской области) можно будет пережить скорый и бесславный конец Империи… У Москвы будущего нет». Наблюдатели отмечают, что процесс распада России в 1991 году не остановлен, а лишь заморожен. И разморозка очень близка. Набирает все большие обороты процесс национального размежевания. Растет стремление порабощенных русскими народов создать государства Залесская Русь (на месте нынешнего «центрального федерального округа»), Дебрянскую Русь («брянская область»), Республику Ингерманландию («санкт-петербург» и «ленинградская область») и Свободное Черноземье, указывается в статье в московском журнале «Итоги».

На Волыни изобличен депутат, дерущийся с детьми за песочницу

  • 11.05.11, 14:43
Прокурор Волынской области Андрей Гиль возбудил уголовное дело против депутата Ковельского районного совета по подозрению в избиении ребенка. Об этом сообщила представитель пресс-службы прокуратуры Волынской области Наталья Мурахевич. Согласно сообщению, 20 апреля депутат во дворе многоэтажного дома  схватил за шею малолетнего мальчика, который играл в песке, привезенном депутатом для строительных работ, и бил ребенка головой о песок до тех пор, пока его не остановил один из свидетелей происшествия. Мальчик получил легкие телесные повреждения и сильно испугался. Уголовное дело возбуждено 6 мая по ч. 1, ст. 296 (хулиганство) Уголовного кодекса.

Ведется следствие.

Украинские новости

Кінець війни? Але не для нас!

  • 10.05.11, 21:11

Для них Друга світова війна 8 травня не закінчилася. Багато партизанів на підкорених Радянським Союзом територіях Східної Європи ще довго після 1945 року боролися з новою владою. Особливо сильним був рух опору в Україні. Зрештою, шлях багатьох українців до збройної боротьби легко пояснити, пише Ґергард Ґнаук у німецькій Die Welt.

«Радянське міністерство держбезпеки та міліція були розгублені. Вже сім років минуло з кінця Другої світової, а на заході Радянського Союзу все ще тривали бої» – пише Ґергард Ґнаук. Партизани, яких в народі називали «лісовими братами», а радянська влада – «бандитами», діяли і надалі. Чи не найбільшого головного болю органам безпеки завдавав українець на прізвисько “борсук”. Автор статті наводить витяг з донесення, датованого жовтнем 1952 року: «”Борсук” – дуже досвідчений у конспіративній та підпільній діяльності проти існуючого соціалістичного ладу. При цьому він опирається на вірні йому, контрреволюційні націоналістичні кадри. (…) У 1947 році “борсук” під час однієї з операцій органів безпеки декілька годин вичікував під водою у ставку і дихав при цьому через очеретину». Ім‘я цієї людини – Василь Кук. У 1950, коли радянська таємна поліція викрила і вбила його попередника, Василю Куку в підпільній армії було присвоєно звання «полковника». Він став провідником руху опору в Україні. З 1944 року Кук був одружений із бойовою соратницею Уляною і жив з нею потайно, використовуючи з десяток псевдонімів. Його шукали сотні співробітників МДБ, попередника КДБ. Кук пішов у підпілля ще з початком війни у 1939-му, і, можливо, саме тому описи його у радянських органів були дуже неточними: «Середнього зросту (160-165), за іншими даними – низькорослий. Середньої статури, не кремезний (за іншими даними – кремезної статури). Колір очей – світло-коричневий, за іншими даними – блакитний». «Шлях багатьох українців до збройної боротьби легко пояснити: перед війною українці були найбільшим народом в Європі без власної держави», – пише Ґергард Ґнаук. При цьому доля українців як в Радянському Союзі, так і в Польщі була тяжкою – в одній державі вони потерпали від сталінського терору та спланованого голоду, а в іншій – від польського націоналізму. Проти цього виступила ОУН під проводом Степана Бандери та вдалася до терору. Кук ще в юнацькі роки став членом організації. У 1934 році бойова група ОУН вбила польського міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького. Керуючись гаслом «ворог мого ворога – мій друг», українські націоналісти підтримували тісні контакти з німецькими політиками. Рейхсвер до приходу Гітлера таємно підтримував українські групи фінансово та вишколом. Таким був світ, в якому зростав Василь Кук, зауважує автор статті. Він народився у 1913 році на території тодішньої Австро-Угорської імперії. А коли ходив до гімназії, то вона вже належала до Польщі. У 15 років Василь Кук поширював листівки та переховував зброю, а коли став повнолітнім, то його засудили до двох років ув‘язнення. Відбувши покарання, Василь Кук пішов у підпілля. Як і його соратники, у світовій війні, що насувалася, він бачив знак надії – здавалося, наближається створення власної держави. У 1941 році українці постали перед вибором: боротися зі Сталіним проти німців чи з Гітлером проти совітів. Надія створити при наступі німців на Радянський Союз власну державу швидко зникла. Бандеру заарештували і ув‘язнили в концтаборі Заксенгаузен, згодом затримали також і Кука, але йому вдалося втекти. Поступово ставало зрозуміло, що на сході Європи гору бере Червона Армія. І тоді перед українцями знову постала стара дилема: з ким проти кого? Наприкінці 1942-го активісти ОУН почали формувати справжнє військо – Українську повстанську армію (УПА), яка невдовзі налічувала десятки тисяч бійців. Вони зверталися до червоноармійців з наступними словами у листівках: «Побийте німецького нелюда Гітлера, а тоді ми разом з усім народом повернемо проти людожера в Кремлі – Сталіна і його банди! Брати, переходьте цілими підрозділами на бік національної повстанської армії!». Але ці сподівання виявилися ілюзіями, зауважує Ґергард Ґнаук . Згодом підрозділи НКВС отримали завдання ліквідувати УПА. Найбільша битва проти радянських військ відбулася у 1944 біля села Гурби. Співвідношення сил було 5 тисяч проти 30 тисяч. Кожна зі сторін стверджує про значні втрати іншої, частині повстанців вдалося вийти з оточення. Партизани могли утримувати під контролем значні території і опиралися на місцеве населення, яке більш-менш добровільно їх забезпечувало продовольством. Повстанці вбачали у совітах окупаційну силу і здійснювали численні напади. Вражають дані радянських органів, які ще донедавна були таємними: у перші два роки після захоплення Західної України, було вбито 11 725 радянських службовців, агентів та колабораціоністів, 2 401 зник безвісти. Влада теж жорстоко діяла проти повстанців, а також проти цілих сіл, яких підозрювали у симпатіях до партизанів: жінок гвалтували, тіла повстанців виставляли на-показ. За даними знову ж таки радянських джерел, у підсумку кількість загиблих серед українців була у декілька разів більшою, ніж втрати представників органів влади. До цього потрібно додати ще 600 тисяч заарештованих і депортованих до Сибіру українців. Але ситуація, на думку Москви, була незадовільною, а тому Сталін на декілька місяців навіть усунув з посади керівника компартії в Україні Микиту Хрущова. На початку 1947 року органи безпеки оцінювали кількість бійців УПА у 4 456. Той рік став переломним, зауважує Ґергард Ґнаук, рух опору зазнав чималих втрат. Нова влада просувала колективізацію селянських господарств, що погіршило ситуацію із забезпеченням повстанців продовольством. Греко-католицька церква (УГКЦ), яка нараховувала 4,5 млн вірян та підпорядковувалася Папі, була ліквідована, а її храми – передані Російській православній церкві. УГКЦ була під забороною аж до 1989 року. У 1950 році, коли Василя Кука обрали провідником ОУН та командувачем УПА, він написав програму, в якій засуджував «більшовицький соціалізм, а також капіталізм». При цьому він сподівався на партизанів у інших країнах. Зокрема, в Польщі проти нового режиму боролися українці, які там проживали. Комуністична влада відповіла на це «етнічною чисткою» прикордонної території і висланням 150 тисяч українців у Померанію та Східну Прусію. Причини боротися проти нової диктатури були також і в поляків – кількість партизанів у Польщі в 1948 році оцінювали в 13 000 бійців. Остання велика операція, під час якої групу партизанів змусили скласти зброю, відбулася в лісах на північ від Варшави 5 липня 1953 року. Того ж року було заарештовано останнього командира руху опору в Литві, Йонаса Жемайтіса. У непокірливій Литві боротьба з новою владою забрала життя 20 000 партизанів, ще по 2 000 загинули у Латвії та Естонії. Часто перемогу каральним органам забезпечувало засилання агентів. У 1954-му, після 17 років у підпіллі, Василь Кук разом з дружиною був схоплений у криївці гаданими «товаришами». Після цього були шість років ув‘язнення. Згодом Василь Кук отримав змогу працювати істориком у Києві, де і помер у 2007 році. Іншим учасникам опору випала ще тяжча доля: другу половину свого життя багато партизанів провели головно у таборах ГУЛАГу. Найдовше – командир УПА Мирослав Симчич: майже безперервно з 1949 по 1985 рік він провів в ув‘язненні. Сьогодні, у віці 88 років, він проживає в Галичині. «Сьогодні на честь антирадянських борців зводять пам‘ятники. Їхніх противників – агентів МДБ і КДБ – теж не забули: на багатьох кладовищах в Україні вони спочивають у перших рядах поряд з червоноармійцями. Надгробні плити однакові і лише зазначені роки смерті виказують, що померли вони за іншу мету», – пише Гергард Гнаук.

Оригiналматерiалу:http://www.welt.de/print/die_welt/kultur/article13352752/Kriegsen…

Варто задуматись

  • 10.05.11, 15:50

Друзі, на передодні «вєлікай пабєди» і після її «свя*ткування», все частіше зтикався з коментарями типу: «і зачєм сталін прісаєдєніл ету галічіну», «галічіна ета нє украіна», «фошісти-галіцаі».

 

   Перше. Хотілось би визначитись, що таким чином «блеснуть інтілєктам» можуть лише лише яничари з комплексом меншовартості. Україна є спадкоємицею УНР, а не окупаційної УРСР.  Територію ж УНР можна побачити на мапіhttp://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_Народна_Республіка

 

Виникає питання, що джугашвіля «прісаєдєніл»???

 

   Друге. Дивлячись на себе холуї та яничари не можуть збагнути, що є українцями, на даний момент, волелюбні галичани є більше ніж вони самі. Це скавінчання породжує ніщо інше, як комплекс меншовартості.

 

   Третє. Події у Львові лишній раз продемонстрували, хто є хто. «Галіцаї» нікуди не їхали, а в себе вдома відстоювали свою честь. А що маємо? Грунт фашистської істерії для лохтората «на данбасє».

   

    Я виклав загальновідомі речі, та над цим лишній раз ВАРТО ЗАДУМАТИСЬ.

Провокация удалась или как разводят лохов

Провокация удалась и уже пожинает свои плоды.

Все прекрасно понимали чем закончатся гастроли пророссийских "Русское единство" и "Родина" во Львове. Писали уже месяц. И все равно сделали удивленное лицо и стали кричать об неуважительном отношении к ветеранам.

Уже мы видим, что "ходит призрак по Европе", что стариков избили. Вот только ни фото, ни видео самого избиения нету, есть только факт блокировки автобуса. Полное видео можно на "Zaxid.net" посмотреть.

А как собственно позиционировали акцию сами активисты? Помните? Нет? Кто говорил о ветеранах? Никто. Позиция "Родины" была, что они везут КРАСНЫЙ ФЛАГ, но не ветеранов


А теперь зачем всё это делалось. Начавшаяся истерия всему ответом. Теперь пророссийские организации смогут отчитаться перед хозяевами в Кремле, что оин работают. И заодно попросить денюжку на дальнейшую борьбу с "галицким фошизмом". Враги Украины сделали еще один шаг к разделу Украины. Вот тут уже и в бойцы восточного фронта записывают некоторые. Восточные элиты смогут привязать себе лохторат в борьбе с "бандеровской чумой". Западные привязать к себе угрозой "восточных москалей". 

Поздравляю, господа! Вас снова развели...

PS Активистам "Родины" и "Русского единства" которые прикрылись пожилыми людьми для своих корыстных политических целей позор!!!