"ВРАГУ НЕ СДАЕТСЯ…"[1]

Платон, Сократ и Апулей,

Бор, Менделеев, Птолемей,

Коперник, Данте, Пифагор

Колумб, Веласкес и Тагор,

Декарт, Паскаль, Лавуазье,

Да Винчи и Ле Корбюзье,

Шан Ян, Лагранж, Чернов, Роден,

Лотрек, Чайковский и Шопен

Кук, Страдивари, Фарадей...

Бессмертны имена людей,

Перешагнувших труп времен,

И среди них Борис Патон.

Он рать научную собрал

Чтобы соединять металл.

Он устремлял всех вглубь и ввысь

И вёл нас, направляя мысль

По неторёному пути

Искать, создать и донести

До каждой клетки производств

Всё, что придумать может мозг,

Чего не смог придумать Бог,

А человек придумать смог.

Я был средь тех, кто вместе с ним

Был этой страстью одержим.           

2. XX ВЕК И ВЕК ПАТОНА

Это был золотой век науки,

Золотой век Патона для тех,

Кто отдал свою жизнь в его руки

И работал на общий успех.

Это был золотой век дерзаний,

Ширь возможностей с правом на риск,

Где в растущем потоке признаний

Вырастал наших дел обелиск.

Это был золотой век свершений,

Золотой век и жизни моей.

Я – патоновец, я – у вершины,

Я в когорте его сыновей.

3. ПОСЛЕДНИЙ ПАРАД

"Наверх вы, товарищи! Все – по местам!"

Мы сплотились у трона науки,

Покоряя упрямый металл,

Наша жизнь, наше счастье и муки –

Всё сварилось в патоновский сплав.

Многолика опора Патона,

Пусть достигшие разных вершин,

Но сегодня остались у трона

Те, кто в творчестве был одержим[2].

И всё реже, но горше разлуки.

Прошлый век не вернется назад.

Все — наверх! Могикане науки,

Наступает последний парад! 

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

...

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. 

...

Схаменіться! будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... і не буде

Кому помагати.

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

...

Немає й Бога, тілько я!

Та куций німець узловатий,

А більш нікого!..» — «Добре, брате,

Що ж ти такеє?»

«Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм».

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: «Ви моголи».

«Моголи! моголи!»

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: «Ви слав’яне».

«Слав’яне! слав’яне!»

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

...

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже, —

Отойді ми заходимось!..

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люде.

А ґвалту! а крику!

«І гармонія, і сила,

Музика та й годі.

А історія!.. поема

Вольного народа!

...

У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась!»

Кров’ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми,

Все розберіть... та й спитайте

Тойді себе: що ми?..

Чиї сини? яких батьків?

Ким? за що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

...

Правда!.. правда, наїдались.

А вам тепер вадить.

І на Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров’я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров’ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить, —

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

...

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку,

Сліпую каліку.

Добре, ведіть, показуйте,

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

...

Не дуріте самі себе,

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

...

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої.

Молю вас, благаю!