Киев сместился на второе место в перечне самых дорогих городов Украины (458 место в мире)

В то же время самым дорогим городом признана Одесса (454 место в мировом рейтинге). Об этом сообщает портал Numbeo.

На третьем месте в рейтинге наиболее дорогих городов находится Харьков (465 место в мире), на четвертом – Днепр (472 место в мире), на пятом – Сумы (473 место в мире), на шестом – Львов (475 место в мире).

Самым дорогим городом мира оказался административный центр Бермудских островов Гамильтон. Далее идут три швейцарских города — Женева, Базель и Цюрих. Необходим отметить, что Нью-Йорк оказался лишь на 16 месте.

При составлении данного рейтинга учитывались стоимость недвижимости, тарифы на коммунальные услуги, а также цены на продукты питания и одежду.

Кирило Григорович Стеценко народився у селі Квітки Черкаського повіту на Київщині в родині маляра-самоука. З 1892 учився в рисувальній школі М. Мурашка і Софійській духовній бурсі у Києві. З 1899 співав у хорі М. Лисенка, у якому пізніше був помічником дириґента. 1903 закінчив Київьку Духовну Семінарію і до 1907 навчався в Музично-Драматичній Школі М. Лисенка. 1907 заарештований за участь у громадській діяльності і висланий на Донеччину. З 1908 повернувся з заслання і навчав співу у Білій Церкві і Тирнові. 1911 висвятився на священника і отримав парафію на Поділлі. З 1917 працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти; організував капелю ДУМКА, з якою подорожував по Україні. 1921 знову на парафії в с. Веприку на Київщині, де й помер.

Своєю творчістю й діяльністю Стеценко був продовжувачем національного напряму української музики, розпочатого М. Лисенком. Музичній мові Стеценка притаманні багатство мелодій і різноманітність гармонійних засобів. У його творчості важливе місце посідають сольоспіви (понад 30) на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся тощо. Багатогранна хорова музика Стеценка: церковні твори (дві літургії, панахида), кантати, хори а капеля і з фортепіяновим супроводом та обробки українських народних пісень. Музика до п'єс ("Сватання на Гончарівці" Г. Квітки-Основ'яненка, "Про що тирса шелестіла" С. Черкасенка, "Бувальщина" А. Велисовського), опери (не закінчені "Полонянка", "Кармелюк"), драматична сцена "Іфіґенія в Тавріді" за драмою Лесі Українки, музика до поеми Т. Шевченка "Гайдамаки", дитячі опери ("Івасик-Телесик", "Лисичка, котик і півник"). Стеценко автор шкільних співаників.  

http://www.pisni.org.ua/persons/326

Леонтович Микола Дмитрович народився 1 грудня 1877 року в селі Селевинцях Брацлавського повіту Подільської губернії в сім'ї сільського священика. Раннє дитинство пройшло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту. Початки музичної освіти Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі, був досить освіченою людиною, деякий час керував хором семінаристів. Мати, яка мала чудовий голос і любила співати, прищепила йому любов до української народної пісні. Брат Олександр і сестри Марія та Олена також з дитинства навчалися музики й стали співаками та музикантами.

У 1887 році Леонтович вступив до Немирівської гімназії. 1888 року, через брак коштів на навчання, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував нотний спів і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах. 1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії, де вивчав теорію музики, хоровий спів у Є.Богданова - вихованця навчальних класів Петербурзької придворної капели, та І.Лепехіна, диригента чоловічого хору в Кам'янці-Подільському. У семінарії Леонтович опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти записані у селі Білоусівці Брацлавського повіту, куди переїхали батьки, народні мелодії, беручи за взірець обробки М.Лисенка, які були в той час дуже популярними. У семінарії нерідко керував хором семінаристів, у виконанні якого вперше прозвучали його обробки пісень "Гандзя", "Ой чия ж то причина, що я бідна дівчина". 1898 року Леонтович закінчив духовну семінарію й вирішив працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п'єси російських та українських композиторів.

1901 року він видав перший збірник пісень з Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень з посвятою М.Лисенкові. У 1904-1905 роках під час літніх канікул Леонтович складає при Петербурзькій придворній капелі іспити на звання регента хору. Восени 1904 року залишає Поділля і переїздить на Донбас, на станцію Гришине, де влаштовується викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революційних подій 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах проти російського самодержавства. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції, й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. З 1909 року Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Б. Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві. У той час створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний "Щедрик", а також "Піють півні", "Мала мати одну дочку", "Дударик", "Ой зійшла зоря" та ін. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року разом з хором Київського університету виконує свою обробку "Щедрика", яка принесла йому великий успіх у київської публіки.

Із встановленням Української Народної Республіки Леонтович переїздить з Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала "Легенда" Миколи Вороного в обробці Леонтовича. Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, разом з композитором і диригентом Г.Верьовкою працює у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які почали переслідувати українську інтелігенцію й шукали Леонтовича, щоб його заарештувати, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 року працює над першим великим симфонічним твором - народно-фантастичною оперою "На русалчин великдень" за однойменною казкою Б.Грінченка. Восени 1920 року в Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом К.Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концертів капели виконувалися твори Леонтовича. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу "На русалчин великдень". У ніч з 22 на 23 січня 1921 року композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий невідомим, який напросився в хату переночувати з метою пограбування.

http://www.pisni.org.ua/persons/101.html