Я так тебе кохаю

Він вдивлявся у монітор і ніяк не міг сконцентрувати свої думки. Завтра такий важливий день, від якого залежить уся його подальша кар’єра. Стільки ще треба зробити… Але його думки нестримно і невблаганно повертали його на декілька годин назад… І чомусь так захотілося посміхнутися… Просто, невимушено, легко, безтурботно… Ця дівчина настільки зосереджено і вперто щось пояснювала своєму співробітнику, що мимоволі викликала якесь дивне захоплення і зацікавлення. Він зайшов на декілька хвилин до свого друга, щоб обговорити з ним якісь їхні спільні справи. Але зараз він шукав приводу, щоб продовжити ці хвилини. Він так хотів, щоб ці хвилини стали вічністю… Вони утрьох стояли біля вікна, і вона продовжувала свою захопливу професійну суперечку, зовсім не зважаючи на Його присутність… Нарешті, задоволена своєю правотою, вона удостоїла Його своїм переможним поглядом і посміхнулася… Просто, невимушено, легко, безтурботно… І саме ця дивна посмішка зараз малювалася у його пам’яті, не даючи зосередитись на роботі…

А, може, це кохання?.. Ця думка не давала їй спокою, коли через тиждень вони зустрілися на Дні народження того самого співробітника. Увесь вечір вона наполегливо боролася із нестримною спокусою відповісти на його настирливий уважний погляд… Весь вечір вона шукала приводу, щоб якнайшвидше вийти з цієї кімнати…Бо цей погляд просто проникав у її душу, пронизуючи її наскрізь. Вона доїхала до свого дому як у тумані… Лише одна думка не давала їй спокою… Але ні… Вона не вірила у кохання… Коли, увійшовши у прихожу, вона несподівано знайшла у кишені своєї курточки згорнуту вчетверо салфетку з якимось невідомим номером телефону, її серце було готове вистрибнути з грудей. Хвиля роздратування враз змінила хвилю нестримної радості… “Як він посмів?!От нахаба!Та що він собі дозволяє?!” Вона готова була розридатися або розірвати Його на шматки. Натомість вона лише розірвала цю салфетку і жбурнула у смітник. Та через декілька хвилин вона вже складала з неї номер телефону і невідомо чому занотувала його в свою телефонну книгу… А вранці вона відіслала по цьому привабливому номеру якийсь дурнуватий усміхнений смайлик… Навіщо?... Вона не знала сама…

А, може, це кохання?.. У цей вечір вони майже не розмовляли.Вони просто пили ароматну найкращу у світі каву.І згадували їхню першу зустріч…  Вона вже давно не відчувала такої легкості… За вікном кав”ярні невгамовно періщив дощ, але тут було так затишно, так просто і невимушено… І так хотілося посміхатися… Потім вони просто гуляли старовинними вуличками, тримаючись за руки… Від цього вечора вони почали відкривати для себе новий світ…

А, може, це кохання?.. Вперше за увесь час їхнього знайомства  ця думка не викликала ніякого супротиву і агресії. Сьогодні їй чомусь хотілося літати. Її вуста ще й досі палали від обпікаючого гарячого полону… Їй навіть не хотілося заварювати улюблений м’ятний чай, щоб якнайдовше зберегти присмак його поцілунку. “Але ні… - переконувала вона себе, - це лише миттєва слабкість” ... Вона не вірить ні в яке кохання…

“Нам не варто більше зустрічатися. Забудь усе і, будь – ласка, не турбуй мене більше своїми дзвінками і повідомленнями.” Вона набрала ці слова на екрані свого телефону і відправила кудись у глибоку ніч. Все… Так більше продовжуватися не може… Хвиля сумнівів і відчаю враз приступила до її горла… Ні, вона не буде плакати. Бо вона сильна… А кохання – це для слабких.

Чому він за увесь цей час навіть словом не обмовився про те кохання?! Але ж вона сама не хотіла навіть чути цього слова… Чому він не вимагає від неї нічого більшого, як усі інші, з якими їх приходилось коли – небудь мати справу?! Але ж тоді вона б відразу втратила до нього усю цікавість…Та ні… Кохання не існує. І вона зайвий раз у цьому переконалася, рішуче вимкнувши телефон.

Ці вихідні вона провела зі своїми подругами, яким останнім часом приділяла так мало уваги. Вона була такою як завжди – веселою, життєрадісною і оптимістичною. Але в неділю увечері якась невідома неймовірна туга раптом огорнула усю її сутність. Вона увімкнула свій мобільник. Здавалося, що цей політ есемесок не закінчиться ніколи. Декілька хвилин поспіль телефон співав про надходження повідомлень, у кожному з яких був один і той же текст. Тільки три слова, в яких вмістився цілий Всесвіт. Після хвилинного перепочинку тишу розірвала її улюблена мелодія. Але чомусь замість бурхливої тиради, яку вона приготувала і декілька десятків разів прокрутила у своїй голові, вона ледве змогла вимовити лише три слова…

“Я так тебе кохаю…”  Ці слова змішалися з п’янким трояндовим ароматом і без перешкод проникли у її душу… “Я так тебе кохаю…” – прошепотіла вона, віддаючись у його міцні обійми… Гаряче полум’я переповнило їхні тіла, розливаючись солодким нектаром по кожній клітиночці. Він боявся відпустити її навіть на мить… Хоча саме він з тієї першої хвилини, від того першого погляду, від її першої посмішки знав – Це кохання. І саме він не сумнівався в цьому ні хвилини. І у ту далеку ніч, сидячи перед монітором свого комп’ютера , він зміг набрати на ньому лише три слова…

Звабливий кавовий аромат нагадував, що вже час повертатися до реальності. Це лише прекрасний сон… Але їй так не хотілося прокидатись. Та раптом на вустах вона відчула той самий смак… Смачніший від м’ятного чаю, солодший від меду, ніжніший від шовку… Вона відкрила очі і поринула у глибину синього погляду…

А може… Ні, від сьогодні це слово назавжди щезло з її лексикону.