Це потрібно знати всім....

Але... Якісь вони сплячі. Бактерії безтурботно рухаються, як бульваром під час вечірньої прогулянки, а макрофаги сплять. Вони їх не бачать.

.

І ось у цей час піддослідному включають смішний фільм, комедію, і в нього починає покращуватись настрій. І ось далі починається найцікавіше.

.

Макрофаг раптово прокидається і негайно вдається до виконання своїх прямих службових обов'язків. Він підкочує до бактерії і з апетитом починає ковтати її. Можливо, настав час обіду, і він відчув неабиякий апетит, але... Насправді все набагато цікавіше.

.

Зв'язок «Свідомість-Тіло» давно обговорюється і є багато доказів цьому. Але в цьому дослідженні цікаво те, що клітини імунного захисту дуже чуйно реагують на наш настрій. І це ще не все.

.

Відзначимо важливу річ:

«Крапля крові була відокремлена від свого господаря. Господар у цей час сидів в іншій кімнаті, і його настрій якимось незбагненним чином вплинув на краплю крові, яка була в іншій кімнаті».

.

Отже є деякі інформаційні канали, якими хвилі свідомості можуть впливати об'єкт, що знаходиться далеко від джерела свідомості.

.

Але це дослідження має й інший бік. Досліджуваному включали фрагменти з фільму жахів. І що ж? У той же час у краплі крові стали відбуватися дивовижні речі. Тут уже активізувалися бактерії!

.

Вони раптом ожили, підбадьорилися, і якось раптово їх побільшало. І вони почали господарювати ніби у себе вдома. І навіть почали нападати на макрофаги. Ті стали "відступати" і розбігатися в різні боки. Хто встиг, зрозуміло.

.

Принцип зрозумілий: стан свідомості – найважливіший чинник підтримки нашої внутрішньої екології. І не лише нашої.

.

Адже хвилі свідомості, як ми зазначили вище, починають поширюватися в оточенні та впливати на віддалені клітини власної крові.

І не лише власною.

.

Адже мої діти та родичі – це моя кров. Отже, мій настрій впливає на стан макрофагів моїх дітей, де б вони не перебували — поруч чи на іншому континенті. Отже, мій стан свідомості причетний до, так би мовити, «родового імунітету».

.

Принагідно згадується кумедна історія. Її розповів один вартовий майстер.

.

Ця робота, як ми знаємо, дуже точна, вимагає великої уваги і точних дій. Але іноді під час роботи в нього починав сіпатися вказівний палець лівої руки. Зрозуміло, що у цьому стані працювати неможливо. Як чинить він?

.

Ні він не робить масаж пальця, не п'є магній для зняття спазмів, не дає відпочинок руці. Він бере телефон і дзвонить матері, яка живе далеко-далеко, за тисячі кілометрів. Ви думаєте, він просить її поради, як прибрати набридливе тремтіння?

Помиляєтесь.

.

Давайте послухаємо, що він каже:

«Мамо, ви знову переживаєте за мене! Припиніть хвилюватися, бо я не можу працювати!».

.

Якщо навіть легке хвилювання матері здатне викликати неправильності у фізіології її сина, то що говорити про великі потрясіння. Звідси ми робимо важливий крок у розумінні суті речей.

.

А висновок простий:

Колишня формула: «Це моє життя, що хочу, те й роблю з нею», безнадійно застаріла.

.

«Наш стан свідомості є відповідальним за стан імунітету наших дітей, родичів та близьких», ось як тепер треба розуміти життя.

.

Отже, треба знайти спосіб створення ейфорії, радості, щастя і бажано створювати його у найбільшій кількості.

.

PS:

Стає зрозумілим і феномен Нормана Казінса, який вилікувався за допомогою сміху від невиліковної смертельної хвороби. Роздуми призвели Нормана Казінса до очевидної думки: якщо негативні емоції, пригнічуючи ендокринну систему, є «провокаторами» захворювань, то позитивні емоції, активізуючи її діяльність, можуть стати «стимуляторами» одужання. Причому кожна людина має дуже простий і доступний засіб лікування – сміх. Стара приказка: «Сміх – найкращі ліки» знаходила під собою фізіологічну основу.

.

У 1976 р. Норман Казінс видав автобіографічну книгу "Анатомія хвороби (з погляду пацієнта)", яка буквально зробила вибух. Спираючись на власний досвід, автор показав, що позитивний емоційний стан може вилікувати навіть від тяжкої хвороби.

На знімку лімфоцит пожирає бактерію.

(взято з мережі)