10 психічно хворих письменників, які дали світові великі ідеї

Пацієнт 2:
Фрідріх Ніцше
Німецький філософ (1844-1900)

Діагноз: Ядерна мозаїчна шизофренія (більш літературний варіант, позначений в більшості біографій, – одержимість).

Симптоми: Манія величі (розсилав записки з текстом: «Через два місяці я стану першою людиною на землі», вимагав зняти зі стін картини, бо його квартира «храм»); затьмарення розуму (обіймався з конем на центральній міській площі, заважаючи вуличному руху); сильні головні болі; неадекватна поведінка. У медичній карті Ніцше, зокрема, йшлося про те, що хворий пив з чобота свою сечу, випускав нерозбірливі крики, приймав лікарняного сторожа за Бісмарка, намагався забарикадувати двері осколками розбитої склянки, спав на підлозі біля ліжка, стрибав по-цапиному, кривлявся і випинав ліве плече.

Історія хвороби: Ніцше переніс кілька апоплексичних ударів; страждав психічним розладом останні 20 років свого життя (саме в цей період з’явилися найбільш значущі його твори – наприклад, «Так говорив Заратустра»), 11 з них він провів в психіатричних клініках, вдома ним опікувалася мати. Стан його постійно погіршувався – під кінець життя філософ міг складати лише найпростіші фрази.

Ідеї, подаровані світу: Ідея надлюдини (як не парадоксально, саме цей чоловік, який стрибав по-цапиному і випинається ліве плече, асоціюється у нас з вільною, надморальною, досконалою особистістю, яка існує по той бік добра і зла). Ідея нової моралі (мораль панів замість моралі рабів): здорова мораль повинна прославляти і зміцнювати природне прагнення людини до влади. Будь-яка інша мораль болюча і занепадницька. Ідеологія фашизму: хворі і слабкі повинні загинути, найсильніші – перемогти ( «Падаючого штовхни!»). Допущення «Бог мертвий».

Пацієнт 3:
Ернест Хемінгуей
Американський письменник (1899-1961)

Діагноз: Гостра депресія, розумовий розлад.

Симптоми: Суїцидальні схильності, манія переслідування, нервові зриви.

Історія хвороби: У 1960 році Хемінгуей повернувся з Куби в США. Його мучили часті депресії, відчуття страху і невпевненості, він практично не міг писати – а тому добровільно погодився пройти лікування в психіатричній клініці. Хемінгуей переніс 20 сеансів електрошоку, про ці процедури він відгукнувся так: «Лікарі, які робили мені електрошок, письменників не розуміють: Який сенс був у тому, щоб руйнувати мій мозок і стирати мою пам’ять, яка представляє собою мій капітал, і викидати мене на узбіччя життя? Це було блискуче лікування, ось тільки пацієнта вони втратили ». Після виходу з клініки Хемінгуей переконався в тому, що як і раніше не може писати, і зробив першу спробу самогубства, проте близькі зуміли йому перешкодити. На прохання дружини він пройшов повторний курс лікування, але намірів своїх не змінив. Через кілька днів після виписки він вистрілив собі в голову з улюбленої двостволки, зарядивши попередньо обидва стволи.

Ідеї, подаровані світу: Ідея «втраченого покоління». Хемінгуей, як і його товариш по епосі Ремарк, мав на увазі конкретне покоління, перемелене жорнами конкретної війни, проте термін виявився аж надто спокусливим і зручним – з тих пір кожне покоління знаходить причини для того, щоб вважати себе втраченим. Новий літературний прийом, «метод айсберга», коли скупий, стиснений текст має щедрий, несамовитий підтекст. «Мачизм» нового зразка, втілений і в творчості, і в житті. Герой Хемінгуея – суворий і небагатослівний борець, який розуміє, що боротьба марна, але бореться до кінця. Найбільш безкомпромісним Гемінгвеєвим мачо став, мабуть, рибалка Сантьяго ( «Старий і море»), в уста якого Великий Хем вклав фразу: «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки. Людину можна знищити, але її не можна перемогти ». Сам Хемінгуей – мисливець, солдат, спортсмен, моряк, риболов, мандрівник, нобелівський лауреат, чиє тіло суцільно покривали шрами, – до величезного розчарування багатьох, до кінця боротися не став. Втім, своїм ідеалам письменник не зрадив. «Чоловік не має права вмирати в ліжку, – казав він. – Або в бою, або куля в лоб ».

Пацієнт 4:
Франц Кафка
Чеський письменник (1883 – 1924)

Діагноз: Виражений невроз, психастенія функціонального характеру, неперіодичні депресивні стани.

Симптоми: Збудливість, переміжна з нападами апатії, порушення сну, перебільшені страхи, психосоматичні проблеми в інтимній сфері.

Історія хвороби: Коріння глибоких психологічних провалів Кафки беруть свій початок з конфлікту з батьком, важких взаємин з сім’єю і складних, заплутаних любовних історій. Захоплення письменством в родині не заохочувалося, і займатися цим доводилося крадькома. “Для мене це жахливе подвійне життя, – писав він у щоденнику, – з якого, можливо, є тільки один вихід – безумство”. Коли батько став наполягати, щоб після служби син працював ще й в його крамниці, а не займався дурницями, Франц зважився на самогубство і написав прощального листа своєму другові Максу Броду. “В останній момент мені вдалося, втрутившись абсолютно безцеремонно, захистити його від “люблячих батьків “, – пише Макс Брод у своїй книзі про Кафку. У його психічному стані відзначалися періоди глибокого й рівного спокою, змінювані такими ж тривалими періодами хворобливого стану. Ось рядки з його «Щоденників», що наочно відображають цю внутрішню боротьбу: «Я не можу спати. Тільки бачення, ніякого сну. Дивна нестійкість моєї внутрішньої істоти. Жахливий світ, який я ношу в голові. Як мені від нього звільнитися і звільнити його, не зруйнувавши? ». Помер письменник у віці 41 року від туберкульозу. Три місяці він перебував в агонії: руйнувався не тільки організм, але і розум.

Ідеї, подаровані світу: Кафка не був відомий за життя, мало друкувався, але після його смерті творчість письменника підкорила читачів новим напрямком в літературі. Кафкіанський світ відчаю, жаху і безвиході виріс з особистої драми його творця і став основою нового естетичнгоо спрямування “літератури з діагнозом”, дуже характерної для XX століття, який втратив Бога і отримав натомість абсурд існування.

Пацієнт 5:
Джонатан Свіфт
Ірландський письменник (1667-1745)

Діагноз: Хвороба Піка або хвороба Альцгеймера – фахівці сперечаються.

Симптоми: Запаморочення, дезорієнтація в просторі, втрата пам’яті, нездатність впізнавати людей і навколишні предмети, вловлювати зміст людської мови.

Історія хвороби: Поступове наростання симптомів аж до повного недоумства в кінці життя.

Ідеї, подаровані світу: Нова форма політичної сатири. «Подорож Гуллівера», безумовно, не перший саркастичний погляд освіченого інтелектуала на навколишню дійсність, однак новаторство тут не в погляді, а в оптиці. У той час як інші насмішники дивилися на життя крізь збільшувальне скло або в телескоп, декан собору св. Патрика змайстрував для цього лінзу з химерно викривленим скельцем. Згодом цією лінзою із задоволенням користувалися Микола Гоголь і Салтиков-Щедрін.

Пацієнт 6:
Жан-Жак Руссо
Французький письменник і філософ (1712-1778)

Діагноз: Параноя.

Симптоми: Манія переслідування.

Історія хвороби: У результаті конфлікту письменника з церквою і урядом (початок 1760-х, після виходу книги «Еміль, або Про виховання») спочатку властива Руссо підозрілість придбала вкрай хворобливі форми. Йому всюди ввижалися змови, він вів життя мандрівника і ніде не затримувався надовго, вважаючи, що всі його друзі і знайомі вчинили проти нього змову або в чомусь його підозрюють. Так, одного разу Руссо вирішив, що мешканці замку, в якому він гостював, вважають, що він отруїв слугу, і зажадав розтину небіжчика.

Ідеї, подаровані світу: Педагогічна реформа. Сучасні посібники по вихованню дітей за багатьма пунктами повторюють «Еміля»: замість репресивного методу виховання Руссо пропонував метод заохочення і ласки; він вважав, що дитину слід звільнити від механічного затвердження сухих фактів, а пояснювати все на живих прикладах, і лише тоді, коли дитина буде психічно готова до сприйняття нової інформації; завданням педагогіки Руссо вважав розвиток закладених природою талантів, а не коригування особистості. Новий тип літературного героя і нові літературні напрями. Породжена фантазією Руссо істота з прекрасною душею – сльозливий «дикун», який керується не розумом, а почуттям (проте почуттям високоморальним), – далі розвивалася, росла і старіла в рамках сентименталізму й романтизму. Ідея правової демократичної держави, прямо випливає з твору «Про суспільний договір». Ідея революції (саме творами Руссо надихалися борці за ідеали Великої французької революції; сам Руссо, як не парадоксально, ніколи не був прихильником таких радикальних заходів).

Пацієнт 7:
Микола Гоголь
Російський письменник українського походження (1809-1852)

Діагноз: Шизофренія, періодичний психоз.

Симптоми: Зорові і слухові галюцинації; періоди апатії і загальмованості (аж до повної нерухомості і нездатності реагувати на зовнішні подразники), що змінюються нападами збудження; депресивні стани; іпохондрія в гострій формі (письменник був переконаний, що всі органи в його тілі дещо зміщено, а шлунок розташовується «догори дном»); клаустрофобія.

Історія хвороби: Ті чи інші прояви шизофренії супроводжували Гоголя протягом усього його життя, проте в останній рік хвороба помітно прогресувала. 26 січня 1852 роки від черевного тифу померла сестра його близького друга Катерина Михайлівна Хомякова і ця смерть викликала у письменника сильний напад іпохондрії. Гоголь поринув у безперестанні молитви, практично відмовився від їжі, скаржився на слабкість та нездужання і стверджував, що смертельно хворий, хоча лікарі ніякої хвороби, крім невеликого шлунково-кишкового розладу, у нього не діагностували. В ніч з 11 на 12 лютого письменник спалив свої рукописи (на наступний ранок він пояснив цей вчинок підступами лукавого), далі стан його постійно погіршувався. Лікування (не дуже, втім, професійне: п’явки в ніздрях, обгортання холодними простирадлами і занурення голови у крижану воду) позитивних результатів не дало. 21 лютого 1852 року письменника помер. Справжні причини його смерті так і залишилися неясні. Однак, найімовірніше, Гоголь просто довів себе до повного нервового і фізичного виснаження – не виключено, що своєчасна допомога психіатра могла б врятувати йому життя.

Ідеї, подаровані світу: Специфічна любов до маленької людини (обивателя), що складається наполовину з відрази, наполовину з жалості. Цілий букет дивно точно знайдених російських типажів. Гоголь розробив кілька рольових моделей (найбільш яскраві – персонажі «Мертвих душ»), які цілком актуальні й досі.

Пацієнт 8:
Гі де Мопассан
Французький письменник (1850-1893)

Діагноз: Прогресивний параліч мозку.

Симптоми: Іпохондрія, суїцидальні нахили, припадки буйства, марення, галюцинації.

Історія хвороби: Все життя Гі де Мопассан страждав тугою: він дуже боявся збожеволіти. З 1884 року у Мопассана почалися часті нервові припадки і галюцинації. В стані крайнього нервового збудження він двічі намагався накласти на себе руки (один раз за допомогою револьвера, другий – за допомогою ножа для паперів, обидва рази невдало). У 1891-му письменник був поміщений в клініку доктора Бланша в Пассі – там він і прожив в напівпритомному стані до самої смерті.

Ідеї, подаровані світу: фізіологізм і натуралізм (в тому числі еротичний) в літературі. Потреба невпинно боротися з бездуховним суспільством споживання (своєрідних клонів «Милого друга» старанно відтворюють нині живі французькі письменники Мішель Уельбек і Фредерік Бегбедер).

Пацієнт 9:
Вірджинія Вульф
Англійська письменниця (1882-1941)

Діагноз: Депресія, галюцинації, кошмари.

Симптоми: Перебуваючи в глибокій депресії, Вірджинія скаржилася на те, що весь час “чує голоси птахів, які співають на оливах Стародавньої Греції”. Часто і довго не могла працювати через безсоння і кошмари. З дитинства страждала суїцидальними нахилами.

Історія хвороби: Коли Вірджинії виповнилося 13 років, вона пережила спробу зґвалтування з боку її кузенів, які гостювали в будинку. Це поклало початок стійкій неприязні до чоловіків і до фізичної сторони відносин з ними протягом усього життя Вірджинії. Незабаром після цього від запалення легень раптово померла її мати. Нервова, вразлива дівчинка від відчаю спробувала накласти на себе руки. Її врятували, але глибокі, затяжні депресії стали з тих пір частиною її життя. Сильний напад психічного розладу наздогнав юну Вірджинію і після смерті батька в 1904 році. Емоційно-відверті листи і твори Вірджинії Вульф дають підстави для висновку про нетрадиційну сексуальну орієнтацію письменниці. Однак це не зовсім так. Внаслідок пережитої в дитинстві трагедії, страху, який вона відчувала перед чоловіками і їх суспільством, вона закохувалася в жінок – але при цьому мала огиду до всіх форм близькості, в тому числі і з ними, не зносила обіймів, не дозволяла навіть рукостискань. Будучи 29 років одружена з Леонардом Вульфом (причому цей шлюб вважається зразковим з точки зору відданості і емоційної підтримки подружжям один одного), письменниця, за деякими відомостями, так і не змогла вступити в подружні стосунки зі своїм чоловіком. На початку 1941 року, нічне бомбардування Лондона зруйнувало будинок письменниці, згоріла бібліотека, ледь не загинув коханий чоловік – все це остаточно засмутило її нервову систему, лікарі наполягали на лікуванні в психіатричній клініці. Не бажаючи, щоб залишок свого життя чоловік провів у турботах, пов’язаних з її божевіллям, вона 28 березня 1941 року виконала те, що не раз описувала в своїх творах і що не раз намагалася здійснити на практиці – наклала на себе руки, утопившись в річці Оус.

Ідеї, подаровані світу: Новаторство в способах викладу скороминущої міської суєти, відображення внутрішнього світу героїв, опис безлічі шляхів заломлення свідомості – твори Вірджинії Вульф увійшли в золотий фонд літературного модернізму і приймалися з захопленням багатьма сучасниками. Вірна учениця Толстого, вона розробляла і довела в англійській прозі до досконалості “внутрішній монолог”.

Пацієнт 10:
Сергій Єсєнін
Російський поет (1895-1925)

Діагноз: Маніакально-депресивний психоз (МДП).

Симптоми: Манія переслідування, раптові спалахи люті, неадекватна поведінка (поет прилюдно трощив меблі, бив дзеркала і посуд, викрикував образи).

Історія хвороби: Через часто повторювані напади МДП, що провокуються, як правило, надмірним вживанням спиртного, Єсенін кілька разів проходив лікування в психоневрологічних клініках – у Франції і в Росії. Лікування, на жаль, не зробило на пацієнта благотворної дії: через місяць після виписки з клініки професора Ганнушкіна Єсенін покінчив з собою, повісившись на трубі парового опалення в ленінградському готелі «Англетер».

Ідеї, подаровані світу: Нові інтонації в поезії. Єсенін зробив стилістичною нормою, зі сльозою і схлипами, любов до села і сільського жителя (прямі його послідовники не в стилістичному, але в ідеологічному сенсі – «селюки»). Єсенін, який багато працював в жанрі міського хуліганського романсу, по суті, поставив канон сучасного російського шансону.

Джерело