Дещо незвично звучить для українського вуха основа сара закладена у назвах майже двадцяти українських географічних назв. Це назви річок Сара Мала на Полтавщині, Сара Велика у басейні Псла, цей назви балок Саранна у басейні Самари і Саран чина (їх дві) у басейні Сіверського Дінця. Маємо й населені пункти: Сари, Саран чине та Саранчівка на Полтавщині, Сарацинці на Вінничинні, Саранівка на Сумщині, Сарата (їх два) на Одещині та Чернівеччині. До 1946 року були перейменовані село Сарія на Одещині, хутір Саракули на Львівщині, хутір Сар-Яр на Доне чинні. Ще на зламі старої та нової ер античні автори називали нинішні українські землі – Сарматія. Назва та завдає багато мороки академічним науковцям (?) вони не знають, кому б то її спихнути: тюркам, іллірійцям, а чи циганам. Прикметно, на території Сарматії, себто на українських землях, античний географ К. Птоломей закартографував у 1-2 ст. н.е. поселення, у назвах яких маємо наш корінь сар: Сарум, Сарбакум, Сарбак/Сарвак.
У пошуках походження кореня сар та й наших географічних назв із ним знову звернімося до Вед і санскриту, бо саме там є чимало лексем, імен та назв із нашим сар/сара. Поміж санскритських слів із цим коренем значна кількість пов’язана із водою: сврв – рідкий, той, що тече; сар – текти, струменіти, іти, бігти; сарас - озеро, ставок; саріт – потік, річка; сарньїка – вода; сарма – течія; сараньї – потік, річка; сараса – журавель, лебідь, лотос. А ще на землях Індії у водійські часи протікала священна річка Сарасваті. У Ведах фігурує також етнічна група сарасвата. До водійського пантеону входила Богиня священної мови, вона ж буцімто й творець санскриту, на імя Сарасваті. Присутність корення сар/сара у іменах водійських Богів та значниа поширеність його у географічних назвах на прабатьківщині індо аріїв*, тобто на українських землях, підказують, що той корінь потрапив у мову індо аріїв із Північного Причорномор’я після виходу частини наших предків до Індії. Про це ж говорить і цілий ряд українських архаїчних слів із коренем сара/сар: сарака – бідняк, сарапати – гарячкувати, саркати – фиркати, сардак – вид одежини. Вражає, що в Україні поширені ще й прізвища із коренем сар/сара: Саратюк, Сароанман, Сарбушко. Саріон, Саргош, Сарман та ще й Сарман.

Станіслав Губерначук

Примітки:
* http://blog.i.ua/community/586/377081/

«…Слов’янський народ озлоблював своєю зброєю ледь не всі народи світу; розорив Персиду; володів Азією та Африкою, бився з єгиптянами та великим Олександром; підкорив собі Грецію, Македонію, Іллірійську землю; володів Моравією, Шленською землею, Чеською, Польською, і берегами моря Балтійського, пройшов в Італію, де довго воював проти римлян… Іноді був переможений, іноді мстився римлянам, іноді ж у битві був їм рівний… Нарешті, підкривши державу Римську, заволодів багатьма їхніми провінціями, розорив Рим… Володів Францією, Англією, встановив державу в Іспанії, оводів кращими провінціями в Європі… І від цього славного народу у давні часи пішли найсильніші народи, а саме – словяни, вандали, бургундіони, готи, острогони, руси або раси, візі готи, гепіди, гетналани, верли або ферули, авари, скіри, гіри, меланхлети, бастарди, певкіни, даки, шведи, нормани, фени або фіни, укри або ункрани, маркомани, квади, фракійці й іллірійці, венеди або енети, що заселили берег моря Балтійського, і розділилися на багато начал… Всі вони були народ слов’янський… »

Мавро Орбіні, далматинський історик, 16-17 ст.

Слід зважити і на те, що єдиного народу під назвою слов’яни ніколи не існувало, а збірний термін слов’яни (подібно до назв скіфи та сармати) вживається нині на означення сукупності народів, кожен з яких мав і власне походження, і власну історію. А тому і проблема походження слов’ян, по суті – лише сукупність проблем походження конкретних слов’янських народів у контексті історії Центральної та Східної Європи й Близького Сходу, і розв’язувати її слід від конкретного до загального, а не навпаки. Цілком ймовірно, що проблема походження слов’ян у тому розумінні, у якому вона сформульована сучасною історичною наукою, нерозв’язна в принципі. Тож слід інакше визначити і мету пошуку, і шляхи її реалізації.

Наливайко С.