"Одна калина за вiкном..." Підбірка.

"...Cумно, сумно аж за край...
Так чого ж ти плачеш? Грай, музико, грай!
Крапля горя не зальє,
Наливай, козаче, бо у нас ще є

Одна калина за вiкном,
Одна родина за столом,
Одна стежина, щоб до дому йшла сама,
Одна любов на все життя,
Одна журба до забуття
І Україна, бо в нас іншої нема!.."

Із червоною калиною в українського народу пов'язано чимало звичаїв та обрядів.
Існує гарний звичай - біля щойно зведених осель на примітному місці в першу чергу висаджують калину. І поки посадять інші дерева в саду, кущі калини вже розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й червоними кетягами ягід восени.
Калина символ рідної землі, батькової хати, невмирущості роду людського. Тому - то коло хати садять калину, щоб не переводився рід.

Скрипченко Людмила

Петриківський розпис

Чільне місце належало цьому диво - кущу у народних, насамперед весільних обрядах. З давніх часів перед нареченою і нареченим ставили букети калини з ягодами. Ними прикрашали весільний коровай і страви, а вінком калини голову молодої.

Калину також вишивають на рушниках, сорочках, скатертинах. Коли в давнину козак вирушав у дорогу, мати напувала його калиновим соком і давала хліб з калиною. На Україні був прекрасний звичай : народжувався син - висаджували жолуді, з'являлася донька - висівали калинове зерня.

З давніх - давен калина згадується у народних казках, думах, переказах, повір'ях, порівняннях, прислів'ях, приспівках, загадках, про неї складали легенди. Герої казок грають на калиновій сопілці, перемагають багатоголового змія на калиновому мості...(С)

Осени рубины... - Скрипченко Людмила Андреевна

Печально объясняет гуцульская легенда рождение калины. О временах, когда Буковина была залита людской кровью, когда враги жгли жилища. О бесстрашной девушке, заведшей отряд врагов в непроходимую чащу. И вырос на месте гибели гуцулочки калиновый куст. И рдеют рубиновые ягоды калины, будто капли крови зарубленной девушки. Видимо, с тех пор по народному поверью все девушки, погибшие до замужества, превращаются в тонкие, хрупкие калиновые кустики. (С)

Виктор Довбенко

Были когда-то ягоды калины слаще малины. Красивая девушка полюбила гордого кузнеца, который не замечал ее и часто бродил по лесу. Ничего не помогало и решила тогда она сжечь тот лес. Пришел кузнец к своему любимому месту, а там все сгорело.Один только калиновый куст сохранился, политый горючими слезами. А под кустом увидел кузнец заплаканную красавицу. Прикипело его сердце к девушке, влюбился он, но было уже поздно. Вместе с лесом сгорела быстро и красота девушки. А калина вернула парню умение отвечать на любовь, и в глубокой старости видел он образ юной красавицы в своей сгорбленной старухе. Но с тех пор горчить стали ягоды калины, будто слезы неразделенной любви. И пошло поверье, будто букет калины, приложенный к исстрадавшемуся влюбленному сердцу, успокаивает боль.(С)