Травневі трави під косою...
Тремтить на них роса.
А навкруги пташки гурьбою
Сади осіли, все співа.
Всі юні хлопці та дівчата
П'яніють в пору цю.
І йдуть світанок зустрічати,
Збива травневою росу.
І поцілунки їх гарячі,
Вогнем пала серця.
Кохання править світом наче,
І стелить стежки до вінця.

16.05.21

© Copyright: Віталій Тугай
--------------------------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Життя минає… Наче все без змін,
та невгомонний час  - це наш загальний ворог
звичайно бреше нам живим усім,
що все повернеться в звичайний кругообіг.

09.02.19

із серіїї "Життєві нотатки"

© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Бунтарь, - кто растревожит спящих стаю,
не может быть прощён, помилован уже.
И крылья непослушному терзают,
чтоб неповадно телу было и душе…

Ругали, били, а сами танцевали
враги его и мнимые его друзья.
На месте крыл похабно рисовали
запретный знак из ран, что, мол, летать нельзя.

Чтоб крылья там его не вырастали,
чтоб даже думать не посмел о небесах!
А он свой взгляд вновь устремлял всё дали -
хотел лететь и петь в предсмертный даже час.


13.05.18

© Copyright: Виталий Тугай, 2018
-------------------------------------------------------------
мой  официальный авторсткий сайт
"Камин для души": http://lesovihok.avtor.me  
авторская страница на Фейсбук:
           www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Останні дні зими неначе не останні –
Січе обличчя сніг, як кара людям всім.
Останні дні зими вподобі не весняній,
І люди кажуть: Ні! Тікають в теплий дім.

Бо вдома теплий чай, та  діти, чи – онуки,
Коли все так, то й сум по тій весні – дарма.
Годинник на стіні ковтає миті, – слухай!
А може і не слухай… Зима піде сама.

Останні дні зими – чомусь лютує небо.
Мете в обличчя, дме - напевно є за що.
Полотна крижані, чи є нам в них потреба?
Чому набридлий сніг кружляє наче чорт?

Дерева навкруги – коряві чорні руки,
Неначе п’ятірні, зшкрібають з неба синь.
В облозі хуртовин такі повільні рухи,
А хочеться весни… Іди, вже лютий, згинь…

27.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018

-----------------------------------------------------------------------------------------
                   мій официальный сайт "Камін для душі":
                                    http://lesovihok.avtor.me  
                        та авторска строрінка на Фейсбук
                   www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Крок стелиться в слід. Слід стелиться в шлях.
І далі - вперед без сумнівів жодних.
Хай місяць в ночі – ліхтарик Творця,
Сіяє й надалі в холодній безодні.

Та думка мене тримає одна:
Не вмію, не зможу, а чи боюся…
Не здійсненні мрії неначе орда
За мною з надією віддано рвуться.

Ось постріл луна, і зграя пташок
Зірвавшись у мить з прилеглого гаю,
Віщує мені: Життя – це ніщо,
Та лише воно здатне вести до раю.

Не згинули ще мої вороги –
Кують свою лють, та сил не втрачають.
Чи може любов’ю їх не зігрів –
Що правда-то правда, та хай пробачають.

Як згадка мені про прожиті дні
(Дитячі, легкі, наївні, летучі),
З’являється птах, і де - той мій гнів?
Сповзає в яри, як туман неминучий.

Знов стелиться ніч рядками на лист,
Та літери ці - з відлунням у скронях.
Мій Боже, молю, вклади у них зміст,
Який я щоразу читаю в долонях.


13.02.18

                мій официальный сайт "Камін для душі":
                         http://lesovihok.avtor.me  
                   та авторска строрінка на Фейсбук
                www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Я все частіше - день у день,
у небо погляд піднімаю,
і все частіше -  день у день,
душею ніби помираю…


Скажіть, хто зможе пояснити
мені страшні буденні дні,
в яких голодні плачуть діти,
та гинуть люди на війні?


Чому колишні наші браття
віднині стали  ворогами?
Хто розпалив війни багаття,
та прірву утворив між нами?


Чому від геніїв-тиранів
ми кривду маємо терпіти?
Невже це - наші дні останні?
Коли ж любов тоді  творити?


06.02.18
© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-------------------------------------------------------------
мій авторский сайт  "Камін для душі": 

               http://lesovihok.avtor.me

 автор фото Віталій Максимович "Схід сонця над горою Піп Іван в Карпатах"
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Я утром опять иду на рассвет,
Встречать за горой восходящее Солнце.
Где сумрак и мрак - меня больше нет,
И тень всех сомнений лица не коснётся.

На травах лучи ласкают росу.
Роса умывает мне грешные ноги...
Да, - именно так любовь я несу,
Минуя овраги, яры, да остроги...

Вот  утро опять - я славлю рассвет,
Я оду пою вновь Единому Солнцу.
И даже итожа значимость лет,
На скорбь о содеянном Солнце прольётся...


04.01.18

         мой  официальный авторсткий сайт "Камин для души":
                         http://lesovihok.avtor.me  
                    авторская страница на Фейсбук
           www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Молчите, уста, молчите,

и вверх глаза не смотрите.

Там - Бог. Он - мой покровитель,

там небо - Его обитель. 

А я тут внизу - изгнанник,

отшельник, к тому же  - грешник.

Меня посадите в сани,

да привяжите покрепче.

В пургу -  меня,  да в морозы,

чтоб душу очистить снегом.

Пусть лошади жизнь увозят

шальным сумасбродным бегом...

Сломайте на мне все розги,

за дело и между делом, 

не парьте мне только мозги

о том, что я жил неумело.

Я ныне пред Светом каюсь - 

пред вами - людьми и Богом,

пред небом святым склоняюсь

в миру  пусть чрезмерно жестоком.

Вы скажете: "роль известна - 

из вод сухим выйти хочешь,

но сам - с такого же теста - 

чего ты тут проповедь строчишь?!"

Не нравится - не читайте,

закройте глаза и уши.

А судите, значит знайте - 

ни чем вы меня здесь не лучше.

Ругайте меня, стыдите,

как раньше это умели,

лишь веру - Его обитель

не оскверняйте веселием.

А  я помолчу о мире - 

о грусти, что душу лечит,

о нас, как мишенях в тире,

о зверях с лицом человечьим.

Запутаны цели-нити

в губящие души, петли.

Следы от кровопролитий 

на фоне всех тысячелетий…

Молчите, уста, молчите,

душа, исцеляйся верой...

Единый Христос - Спаситель

Звездой зарождается светлой.

Пусть сердце моё услышит,

пускай моё сердце знает:

Нет в мире печали выше,

чем скорбь о потерянном рае.

26.12.17

© Copyright: Виталий Тугай, 2017 

-----------------------------------------------------------------------------

читайте меня  на  моём  официальном  авторском 
сайте "Камин для души": http://lesovihok.avtor.me  
      или на авторской странице фейсбука
    www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

---

Высоких нот на струнах лиры
не взять, коль нет любви на сердце.
Когда-то нам ведь говорили, -
не суждено с тобой быть вместе.
Но нам казалось - мы любили,
мечтали, долго встречи ждали.
А встретившись, нашлись и силы
сгорать в любви, и мы сгорали...

А после - ветер обстоятельств,
а после был и снег обмана,
и замки наших лучших качеств
рассыпались... Но и не странно.
Не так мы понимали счастье...
Но как порок любовный сладок!
Вот так и стали жертвой страсти -
и в ней лишь видели отраду.

Играть в любовь -  не есть искусство,
тем более в нарядах лести…
Интим без чувств -  это кощунство,
тогда молчит и ангел-вестник...
Мы брали ноты уже ниже -
на лире нет такой октавы.
А посему Амур не слышит
сердец заблудших и их нравы.

             19.11.17, 04.12.17
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
© Copyright: Виталий Тугай, 2017
--------------------------------------------------------------------

 читайте меня  на  моём  официальном 
    авторском сайте "Камин для души":
           http://lesovihok.avtor.me
                        
     на авторской странице фейсбука
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/
также предлагаю присоединится к моей
             группе на фейсбуке:
  www.facebook.com/groups/tuhaivitaliy/

всегда буду рад вашим оценкам отзывам

Спектакли жизни -  в наших ролях
На сцене Матушки-Земли.
Кому быть камнем, кому полем,
Кому лететь, как журавли.

Кому в любви цвести достойно,
Кому в разлуке  увядать.
Кому душой за Землю больно,
Кому на всё всегда  плевать.

На сцене уйма декораций,
То - войны, то в полях цветы.
Рожденье и паденье наций,
И рябь при этом конфетти.

А мы стоим то на коленях,
То с гордо поднятым челом.
Не сеем правды нашей семя -
Играя роли, просто врём.

Смешались странно краски счастья
И мук прискорбные тона.
Любовь в закованных запястьях
Тут по сценарию - одна.

02.11.17

© Copyright: Виталий Тугай