Сумую без тебе...
Хвилини роками.
Засмучене небо в зірковій імлі…
Лечу знов до тебе стрімкими вітрами,
знайти тільки ще би тебе в суєті…
На тебе чекаю …
роки чи століття –
байдуже, не знаю,– скінчився вже лік…
Без тебе зникаю…
Зів’ялим суцвіттям
усмішка.
Згоряю.
Сльоза із повік.
Без тебе не мрію.
І знову дилеми,
«не можу», «не смію» і ще сотні «не»…
Лише пломеніють твої хризантеми,
даючи надію любити тебе…
Не повертай… Не зустрічай…
І слів кохання не чекай…
Не ображайся і не плач…
Ти вже в минулому… Пробач.
Забудь, як забувають сни…
Вимкнене серце… Не дзвони.
Перегоріли проводИ,
Нема мережі… НазавждИ.
Не звинувачуй, не шкодуй…
Тепер без мене світ малюй.
Доступ закритий, зрозумій.
Цей абонент уже не твій.
ЗапалЮ свічу – нічну супутницю.
Тихо серце попливе Чумацьким шляхом.
Срібне світло зоряної вулиці
Намалює йому путь небесним лаком.
Розпорошу серце поміж зорями,
Білих лебедів на волю з нього випущу.
Хай летять вони світами неозорими,
Я ж у ніч повернусь краплями дощу.
Догора свіча – моя супутниця.
Тиша в серці… Заколисані думки.
У безмежності світів той шлях загубиться,
Слід у пам’яті лишивши на рокИ.
Незримі крила знов несуть мене увись.
Огляну землю рідну із висот пташиних.
Там, де небесні ріки розлилИсь,
Є наших мрій і задумів країна.
Щоночі із бажань таємних зорепад,
Крилаті душі в снах натхнення там черпають.
Є галерея щастя і кохання сад.
Тут світлі Ангели земні серця єднають.
Немає часу у країні тій.
З’єдналось в ній минуле і майбутнє.
Вмістилась вічність у миттєвості одній.
Там злість і заздрощі земні відсутні.
На нижчій схОдинці – засмічений ефір,
Де зависають недозрілі мрії.
Зневіри й пустослів’я чорний вир
Їх ще у зародках понищить і розвіє.
Та промінь віри із відкритої душі
Без перешкод ту темну пастку подолає.
Відчинить брами сонця золоті
І разом з ним яскравим світлом засіяє.
Багатий, бідний, сильний чи слабкий –
У ту країну доступ має кожен.
Не треба філософії, секрет простий –
Забути назавждИ слова”Не можу”!
Нещасний той, хто хоче буть таким,
Хто лінь і страх в душі своїй плекає.
Його бажання всі розвіються, як дим,
Бо часто й сам не зна, чого шукає.
Не бійтесь вільного польоту своїх мрій!
В ваших руках ключі від щастя кольорові.
Відкрийте дар безцінний у душі своЇй –
Життя творити силою Любові!
Можливо впадеш зі скали не ти,
Дев’ятий поверх, вільне замикання,
Жорстокі очі, руки-літаки,
Остання мить життя, твого кохання.
Листи прощання, на долонях піт,
Нікому непотрібні сині сльози.
Все так абсурдно, але той політ
Накличе небом заспані морози.
Світ зрозуміє, тільки після нас,
Коли зітліє свічка над водою,
Коли розвіє вітер сірий прах,
Щоб Вир життя зустрівся із Тобою…
Не любимый, не друг, не враг,
Не приятель, а просто так…
Развлеченье, лекарство от скуки,
Ждёшь ты встреч, а она - разлуку.
Словно птицы, года пролетают,
А глаза так же боль скрывают.
Силой страсти, как цепью, скован.
Мчишься к ней ты по первому зову.
Ей завидуют горе-подружки,
Не у всех есть такая игрушка.
А поклонники молча вздыхают,
И бездушною стервой считают.
Ты по капле себя убиваешь,
Только ей всё-равно, ты же знаешь.
Все измены и ложь ей прощаешь,
Яд слащавый из губ вновь спиваешь.
Покорён ты безумной игрою,
Но Любовь не бывает слепою.
Никого она не унижает,
И губить себя не принуждает.
Не бывает Любовь ничтожной
И не тонет в иллюзиях ложных.
В плен зависимости не бросает,
И достоинств своих не теряет.
Уплыла из души твоей радость…
Это не осужденье, а жалость.
Часто люди свой облик теряют,
Чувства на одержимость меняют.
Привіт!Привіт…
Я стільки тебе чекав…
Я марила так тобою…
Ти йдеш? У слід
Залиш хоч надій причал.
Пробач, що здалась без бою…
Зажди! Не йди!
Я так й не сказав тобі,
Як довго чекав на тебе…
Поклич… Вкради…
Сховай мене від дощів,
Хай сердиться хмарне небо…
Ти чуєш стук?
Це серце моє з грудей
Вистрибує – ти зі мною…
Сплетіння рук…
Я п’ю аромат плечей…
Бажання знов пеленою…
Відчуй! Бажай!
Я хочу для тебе лиш
і дихати, й мріяти, й снити…
Не відпускай!
Не можу…
Не мій…
Залиш
хоч мрію тебе любити…
