Я так люблю с тобою слушать тишину,

Сердец горящих тихую мелодию.

Неслышно падать в голубую глубину

И окунаться в море сладкого безмолвия.

 

Из губ пылающих хмельную страсть спивать,

Огнём ответным обжигая твоё тело.

Дыханьем пламенным себя переполнять

И в твои ласки погружаться без пределов.

 

Словно лавина нежности, твой взгляд

Обезоруженное сердце накрывает.

Спасенья нет … И нет пути назад…

В твоих руках оно любовью прорастает.

Приготуй мені чай із м’яти,

Я про денну утому забуду.

Він своЇм запашним ароматом

Чарувати повільно нас буде.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Літа теплого подарунок.

Замість цукру попрошу додати

Твій солодший за мід поцілунок.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Пригадай наше зоряне небо.

І умиті росою Карпати

Розіллються в цім диві для тебе.

 

Приготуй мені чай із м’яти,

Мрій спокусливих насолоду.

Будем разом її смакувати,

Проганяючи сум і негоду.

Я змішаю осінні барви
у палітру усмішок-сліз,
лиш не буде у ній вже фарби,
що по тілу як струм наскрізь,
лиш не буде у ній відтінку,
що тобою наповнить світ –
я малюю нову сторінку,
де невидимим став твій слід.
Я не хочу тебе змішати
з жодним кольором інших фарб,
і не треба мені кричати,
що розпусний цей колір зваб.
Я не хочу тебе ділити
з жодним пензлем осінніх нот,
хоч не смію тебе любити,
а краду тебе в долі знов
і малюю цей світ без тебе,
залишаючи лиш собі
колір грішно-гіркого неба,
що розлився із фарб в тобі,
колір твого лише відтінку,
не тепліший, а тільки твій…
Я малюю нову сторінку –
світ без тебе, бо ти лиш мій!

Не бачити, не чути і невтішно
не намагатись повернути кожну мить,
яка ще твоїм тілом пахне ніжно,
яка ще твоїм дотиком сльозить…

Не плакати, не мріяти, не знати
про тебе жодних слів і жодних фраз,
що серце заставляють розриватись
від трепоту й бажання водночас.

Не вірити, не кликати, не бігти
за тінню, що нагадує тебе,
а згодом сумувати безпросвітно
разом з плаксивим місяцем з небес…

Не дихати, не рухатись… щомиті
вдихати всім єством цілунок твій…
А потім клястись – більше не любити,
не мріяти, не думати… Не мій…

Не дай мне, Господи, слова Твои предать,

Когда терзают душу страх и боль сомнений.

Ты в немощи моей дай силы встать.

На сердце раны от бесчисленных падений.

 

Не разрешай мне оправдания искать…

Чем чище сердце, тем сильнее искушения.

Не дашь Ты большего, чем я смогу принять.

Без слёз и боли не бывает очищения.

 

Я не спрошу “Зачем?” Не попрошу унять

Солёные потоки покаяния.

Себя в Тебе хочу по капле растворять.

Чем ближе к свету, тем труднее испытания.

 

В глубинах сердца светлый облик Твой

Средь бурь житейских умиротворяет.

Вне времени и мыслей голос Твой живой

Неопалимой купинОю душу согревает.

 

Не дай свернуть мне с Твоего пути,

Пусть даже тернием на нём израню ноги.

Частичкой сердца Твоего быть научи…

Не променяю я Его на лёгкую дорогу.

Я подарю тебе глаза
Фисташкового колдовского цвета.
Ты их не сможешь не узнать,
Себе не признаваясь в этом.

Я руки подарю тебе.
Их нежности ты не измеришь,
И той далёкой ворожбе
В одно мгновение поверишь...

Я душу разделю с тобой.
И сердце - на две половинки.
И ты прошепчешь: "Боже мой!"
Со щек моих стерев слезинки.

И кудри - тёплый шоколад -
В руках твоих пусть заструятся.
И ты ни в чем не виноват.
И больше нечего бояться...

           Часу торкнулись насичені дні,            Дощ прохолодний зі спогадів зник -            Вересень знову всміхнувся мені,            Цей невгамовний завжди мандрівник.

           Осені ніжної рідкісний дар            Фарби приємні – палітра його.            Сонце дістав із задимлених хмар,            Нишком проник до серденька мого.

           Хитро розкидав привабливих мрій,            Так ненавмисно, немов би той лис…            Ніколи більше ходити сумній,            Теж посприяв – позитиву приніс.            Листя осіннього жовтий вогонь            Тішить, немов зігріває в думках,            Я потрапляю у справжній полон –            Знов олівець та папір  у руках...

Сильва Яна на сервере Стихи.ру

Хто ти, сучасна людино?

І чого в цім житті тобі треба?

Живеш за законом тваринним,

А хочеш дістати до неба.

 

Для чого в цей світ ти приходиш?

І що ти у ньому шукаєш?

Чи, може, безцільно по землі собі ходиш,

І лиш пустоту після себе лишаєш?

 

А хто ідеалом в житті є для тебе?

Сама собі стала царем ти і Богом.

Кричиш, що у Ньому не маєш потреби,

І вище за тебе немає нікого.

 

Отямся! РозплЮщи засліплені очі!

Хоч раз зазирни у зневолену душу.

Ти слізних благань її чути не хочеш,

А совісті поклик сама в собі глушиш.

 

Собі на землі п’єдестал ти будуєш

Із заздрощів, злоби, гордині й обману.

А дітям своЇм ти каліцтво готуєш,

Поламані долі їм будуть придАним.

 

Якщо ж ти від Бога сильнішою стала,

Й нема над тобою ніяких законів, -

Насправді ти нижче за звіра упала,

У свого ж безглуздя опинилась в полоні.

 

Що лишиш нащадкам, бездушна людино?!

Очей сліпоту передаш в покоління…

Безсилою буде уся медицина,

Якщо ти уб’єш в нім духовне насіння.

 

Чи просто живеш ти в цім  світі пасивно?

Й на все нарікаєш – така Божа воля…

Чому зрозуміти не можеш, людино –

СвоЇми руками творИш собі долю.

 

А Він нас учив, щоб булИ ми як діти –

Щоб кожної миті себе розкривали.

ВсьомУ дивувались й уміли радіти,

І з щирістю в серці  любили й прощали.

 

Хто шукає чого – сАме те і знаходить,

Вільний вибір дається тут кожному.

Та найвища й найбільша у житті цім свобода –

Це неволя в полоні Божому.

Я чекатиму… твоєї радості,
що в очах мов сонечко сміється,
що немає ані меж, ні давності
й виліковує за мить самотнє серце.

Я чекатиму… твого лиш дотику,
що легенько по устах сковзає
і цілує плечі згубно-солодко,
відкриваючи жадані небокраї.

Я чекатиму… твоєї ніжності,
що дарує смак натхненно жити,
щоби знов розтанути у вічності
із бажанням лиш тебе любити...

Моє літо – твоя зима.

Твоє щастя – моя неволя.

Моя радість – твоя журба.

Моя вірність – не твоя доля.

 

Твої очі – моя печаль.

Моя посмішка – твоє минуле.

Твої сни – мого серця вуаль,

Та для тебе його я замкнула.

 

В твоїй пам’яті слід моїх мрій.

Голос мій – то твоЯ заборона.

Погляд твій – мій прихований біль

На останній сторінці  альбому.