Про співтовариство

Поезія-це стан душі.У співтоваристві друкуються виключно авторські вірші.Ласкаво просимо до світу поезії!

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Поезія сучасних авторів.

Ангел-Хранитель


Идёт к завершенью ещё один год.

Мой Ангел пред Богом готовит отчёт.            

В безмолвии сердца, в глубокой тиши

К нему устремляюсь молитвой души.

 

Ты Богом дарован, Хранителе, мне,

Помощниче верный в духовной борьбе.

Ты душу долиною жизни ведёшь,

С Господней дороги свернуть не даёшь.

 

В скорбях и смятеньи меня укрепляешь.

От бед и падений собой защищаешь.

В минуты отчаянья сил придаёшь

И жизненный крест мой со мною несёшь.

 

Когда поддаётся душа искушеньям,

Когда угасает в ней свет устремленья,

Ты плачешь над нею святыми слезами,

Зовёшь к покаЯнью златыми устами.

 

Тебе благодарность душа воссылает.

Невидимый свет твой её окрыляет.

Ты мост мой меж миром земным и небесным,

Ты внутренний голос в Литургии воскресной.

 

Раз в год ты, Хранитель, меня покидаешь…

Пред Богом за душу мою отвечаешь.

Позволь мне святое принять очищенье,

В смирении сердца души утешенье.

 

Я в утреннем храме зажжённой свечою

Навстречу дню новому сердце открою.

Чтоб Божьей Любовью оно озарилось,

Моли обо мне, мой Заступниче милый.

                     

Ты...


Ты тёплого солнышка лучик.

Ты сердца серебряный ключик.

Ты светлое доброе утро.

Ты радости тихой минуты.

 

Ты звёзд золотых отражение.

Ты нежность, и боль, и волнение.

Ты искра огня горящего.

Ты счастье дня настоящего.

 

Ты привкус небес на рассвете.

Ты в холод горячее лето.

Ты свет, что из глаз моих льётся.

Ты мир, что любовью зовётся.

Життя-це мить


Ти сьогодні не такий, як учора.

В миті кожній змінюється світ.

Як безмежними є Всесвіту простОри,

Так багато таїн є в душі твоїй.

 

Час біжить – його не зупинити.

Все життя – одна-єдина мить.

То ж учися тут і зараз жити,

Поки свічка твого серця ще горить.

 

Марно мріяти про те, що вже минуло,

І знущатися над власною душею.

Бо ніколи вже не буде так, як було,

Лиш майбутнє перекриєш ти для неї.

 

Скинь тягар, розправ душевні крила!

На путі своЄму не спиняйся.

Твоя віра – то найбільша сила.

Її світлом, наче сонцем, огортайся.

 

Не придумуй собі планок і бар’єрів.

Пам’ятай, що для душі нема кордонів.

Зріст духовний не залежить від кар’єри,

І не кОриться душа земним законам.

 

Звісно ж, кожен має право обирати,

Що для світу після себе залишити –

Чи у пустослів’ї вік свій змарнувати,

Чи прийдешнім поколінням променем світити.

 

Кожним словом, думкою і вчинком

Свою долю сам ти простеляєш.

Кожна мить є неповторна і єдина!

Ти у ній себе назавжди залишаєш.

В ритмі бажань


Очі твої все ближче,

губи все нижче й нижче
трішки не сміло ти ще
ніжно цілуєш так…
Я в божевіллі тону,
струм мов по тілу всьому,
п’ю відчуття без втоми
грішно-терпкі на смак.

Руки усе сильніше

«хочу» на тілі пишуть…
в сонних акордах тиші
серця спинився стук…
Солодко так по венах
пристрасть тече шалена,
долі сплелись напевно
в дикім сплетінні рук.,

Сльози спокус в волоссі,

ласки незнані досі
в ритмі бажань відносять
десь за межу… Ти мій,
Ти тільки мій сьогодні!
Навіть вже зорі згодні,
що перешкоди жодні
наших не згублять мрій…

Я тобі розповім


Переливами неба осіннього,

Золотистого листя кружлянням,

Мерехтінням зорі вечірньої

Я тобі розповім про кохання.

 

Плете осінь із мрій мереживо,

Із усмішок та снів кольорових.

Відчиняє серця обережно

Та складає у них гімн любові.

 

Сотні тисяч блискучих перлинок

Подарує нам ніч срібноока.

Міріади небесних краплинок

В наші душі ввіллються потоком.

 

Шоколадно-ванільною пристрастю,

Поцілунком палким на світанні,

Тихим словом, спокусою ніжною

Я тобі розповім про кохання.

Я боюся

Я боюся брати олівець
і паперу клаптичок найменший,
бо в думках така бездумність вершить,
що мораль зникає нанівець…

Я боюсь писати в тишині

навіть кілька слів із свого серця,
бо у ньому вихором несеться
божевілля грішних почуттів…

Я боюся вже своїх думок,

бо вони, не я над ними власна,
бо від них моє сумління гасне
й я стою над прірвою за крок…

Я боюсь… тебе… в своїх думках…

твого погляду ніжнішого за ніжність,
твого подиху і губ солодку свіжість,
твого дотику й усмішки на устах…

Я боюсь себе… і водночас

п’ю до краплі мрій своїх бажання –
насолоду й вічне покарання
всіх отих думок, і рим, і фраз…

Лепестки


Поют романсы капельки росы,

Что притаились на уставших лепестках.

Сейчас не сбережешь отцветшей их красы,

Они воскреснут в новых кружевах.

Так, опадая, засыпая вновь,

Они немного все-таки грустны…

Поверьте, так же и любовь –

Коль отцвела, то только до весны.

Як хочу я...


Не б’ється серце спомином надії,

надвоє розколовшись в самоті.
Я знаю, що сама розбила мрії,
якими дихала до нині в пустоті…

Мовчить душа. У неї слів немає,

немає сліз і розпачу нема…
Вона як тінь, вона уже зникає –
розбита, очерствіла і німа…

Як хочу я розвіятись туманом,

розплавитись у мареві світів,
щоб жодних докорів, образ, обману,
ніяких зрад, думок і почуттів.

Як хочу я гарячою сльозою

в вогонь перетворити заметіль
і стати вітром, сонцем, тишиною –
лиш розчинити б ними весь твій біль…

І розірвеш

Перелистаєш іноді сторіночки життя
і не знайдеш для себе віри, розуміння,
лиш тільки біль, журби мелодія осіння
і розшматовані бажання й почуття...

Спитаєш в осені чому все стало так –

чому із переливів радості і сміху
перетворилось все на розпачу утіху,
а серце й досі не повірить в це ніяк...

Спитаєш ... тільки от вона не відповість,

бо нащо їй такі зневірені питання,

бо нащо твою сповідь слухати до рання, –
у її світі ти лиш випадковий гість.

Ти тінню промайнеш в її солодких снах

і повертатися назад уже не схочеш –
заплакані занадто в неї зорі-очі,
занадто гіркоти і правди у її піснях...

Поплачеш з нею, погодуєш із руки

своєї мрії поневолену жар-птицю,
переконаєш себе в щасті, що лиш сниться
і розірвеш утрачені для нього сторінки...

Что же за чувство странное

  • 21.09.10, 17:36

Что же за чувство странное это - любовь
когда не хочешь ничего, ни есть ни пить
когда адреналин бежит по венам, закипает кровь
когда одним лишь человеком хочешь жить.
что за порывы страстные души моей
когда летит стремительно, нет сил остановить
когда одно лишь счастье - быть твоей
когда так хочеться только твоей судьбою быть.
и ярче солнца нет на всей земле
чем свет души твоей и твоих глаз сиянье
ты лучик счастья в этой сплошной кромешной тьме
самых высоких чувств моих, мыслей венчанье.