Не все в дітях залежить від виховання...

Мишко — чоловік. Без жодних перебільшень і прикрас. Такий чоловік, за спиною якого може сховатися навіть доросла жінка. Це не припущення. За його спиною мама — хронічний алкоголік зі стажем, давно звільнена звідусіль, жалюгідна і безвольна жінка. І ще — Танечка, чотирирічна сестричка. Тато накивав п’ятами з домашнього пекла, не бажаючи ні відстояти колись кохану жінку, ні захистити дітей від неї ж. Відстрілюється мізерними аліментами, і вважає свій обов’язок виконаним…

Хлопчик підійшов до мене під час моєї волонтерської роботи в школі, коли я сказала, що кожен може на вушко розповісти мені про найстрашніше…

Найстрашнішим для Мишка виявилося запитання: як поводитися з мамою під час її важких станів, і — УВАГА! – як допомогти їй, щоб вона не страждала, не переживала і не плакала так сильно… Як допомогти собі, хлопець не спитав…

Ми почали дружити. Іноді в найскладніші дні, я забираю до себе Тетянку, мовчазну, скромну дівчинку, яка так сильно любить свою нещасну матір…

Як і чим ці двоє дають собі раду? Лише одним — тим, що Михайло, як я вже писала, Чоловік…

Отримавши крихітні аліменти, і підпрацювавши вечірнім розповсюдженням рекламного мотлоху в поштові скриньки, він ретельно планує бюджет. Сумлінно оплачує комунальні послуги, закуповується продуктами, з’ясувавши, де які акції. Нещодавно похвалився, що на розпродажі роздобув для Танечки класні колготки…

Вдома — прибрано. Коли я приходжу зі смаколиками, по-чоловічому картає мене за те, що витратилася на всілякі дурниці… Конструктивно садовить на видраяній кухоньці й наливає велике горня чаю… Потім ми довго розмовляємо на різні теми: від чисто життєвих (де Мишко, кажу без жодної іронії, добряче мене обганяє!) до книжкових новинок — тут я його підсадила, вишукуючи для хлопця хоч якийсь ковток свіжого повітря…

Іноді виходить з кімнати мати, поглядом порожнім і з виною дивиться на мене, і з надією — на сина. За Михайловими синцям я здогадуюся, що під час запою йому добряче перепало… Але якщо я звинувачу в цьому маму, він ніколи більше не прийме моєї допомоги…

Тепер — головне. Мама для Михайла — свята. Це та Богородиця, до якої він заносить свої дитячі молитви. Він жодного разу не дорікнув їй, зате кидався з кулаками на сусідів, які кинули їй услід презирливе: “П’яничка!”… Він б’ється за неї, як олень за самку, і його єдиний найбільший страх — те, що мама якось вранці не прокинеться…

А тепер дайте відповідь мені ті, хто стверджує, що все в дітях залежить від виховання! Чому я кожного разу чую від діток — тих, яких обожнюють, задаровують подарунками, оточують великою увагою і піклуванням — слова ненависті, звернені до своїх батьків? Чого такого ви їм недодаєте, що вони вас так цинічно використовують і зневажають???… І що такого дає Мишкові й Танечці ця нещасна жінка, що вони жодного разу не впустили на поріг манірних дам з соцзахисту, і готові протистояти всьому світу, захищаючи цю жінку?

До слова, за моє життя накопичилася неймовірна кількість прикладів, коли саме діти неблагополучних батьків, які ніяк їх не виховували, або взагалі кидали, виявлялися найбільш люблячими й відданими щодо них… А майже весь мій “дитячий контингент” в клініці — це діти з повних і благополучних сімей… і кожна друга з цих дітей зізнається мені в тому, що до батьків нічого не відчуває, і вважає їх неминучим злом у своєму житті….

Я написала про Мишка, тому що зранку в моєму кабінеті лив сльози сорокарічний дядько, який питав мене, як відбитися від дружини, котра благає його взяти підробіток… а він дико втомлюється, працюючи охоронцем добу через три.

За матеріалами