Давній герб Лютої

Герби сільських громад, так само, як і інші давні символи, невіддільні від нашої історії. Їх зображення найчастіше знаходимо на давніх сільських печатях. Давня печатка села Люта, Великоберезняського району Закарпатської області,  цікава ще й тому, що упродовж багатьох віків це поселення було найбільшим на території Ужанської Верховини.

     По зовнішньому колу печатки читаємо угорський напис – «Люта – гелізек – печатйе», при цьому останні два слова подані скорочено. У перекладі на українську мову напис має таке значення: «Люта. Місцева печатка». Всередині кола печатки – символи Лютянської сільської громади, що є, по суті, її давнім гербом. Тут зображено косу, сокиру і дворучну пилу. Тобто ті знаряддя праці, котрі допомогли і першим, і наступним поселенцям та їх нащадкам вижити серед підхмарних гір і полонин. Чому саме коса, сокира і пила, а не плуг чи мотика стали своєрідними візитками найбільшої на Ужанській Верховині громади? Це пояснюється особливостями господарювання наших предків.     Віденська урядова комісія року 1570-го охарактеризувала господарство нашого краю так: «Сесі люде, котрі од Мукачева аж до Тренчина по селах межи горами живуть урядові ніякий хосен не приносять, лиш ліси рубають і из дня на день крадуть… Не много сіють, лиш ячмінь, жито і овес, і то мало, но за то суть великими скотарями. Страх много скота (волів, овець, коров, коз) мають і для сего готові и найкрасші дубові і букові ліси вирубати, ораниці на луки і на пасовиська обернути.     Торгуют і купчат купленою і домашньою худобою. От великої свободи обогатіли, утыли і змоглися. Богачі і много у них дукатов… Наложити треба на них великі податі і або повинуються, або утечуть назад за Карпати» (цит. за книгою І.М. Кондратовича «Історія Підкарпатської Русі для народа»).                                                                                                            Іван ЦИГАНИН, с. Тихий.