_-_-_-_-_-_-___----___----___----___-_-_-_-_-_-_-_

Мені сниться твоє русяве волосся,

Гладить вітер пестливо коси твої...

Чи сумуєш ти, чи просто здалося?

Відлітають до тебе думи мої...

---

Обійняти так хочеться тебе за плечі,

Пригорнути й сховати від сірих проблем.

І сказати тобі в тихий зоряний вечір,

Що люблю, і, що серце палає вогнем

---

Не злякають турботи, не боюся печалей,

Їх розвіємо в посмішці наших бажань.

Навіть відстань не здатна затримати далей

Наших світів, що летять без вагань...

---

Часто сняться мені твої пристрасні очі,

Що чекають і ніжно, лагідно звуть...

Поспішаю до тебе крізь дні і крізь ночі.

Щохвилини все ближче, і вже не спинюсь

---

 ...

Милый Станник если бы ты знал как мне тебя не хватает...С той злополучно - божественной ночи мы не виделись...Лишь изредка почтовый голубь доносил мне благие вести от тебя...
Мне нужно было время подумать над твоим предложением руки и сердца. Я провела всё это время в одной чудном монастыре на юге Франции...И вот я решила - я согласна. Я жду твоего приезда...Адрес тебе подскажет твое сердце...

-- ---- ---- ---- ---- ---- ---- ---- ----- ---- ---- ---- ----

 ----------   ------------ -----------

 --------------------

Така тупикова ситуація привела до тями. Безпорадність перед лицем стихії добряче стресонула свідомість. Почнеться шторм і моряків же змиє за борт... Скільки ж їх тут? Нарахував чотири сонних тіла. Інші навіть не встигли повилазити, то добре)

Корабель тим часом добряче вже почало хитати. Мені стало зле і закинувши в трюм двійко матросів,з полегшенням вивергнув вмістиме шлунку. Вже й незнаю куди бо очі геть злипались. Стало трохи легше і за хвилину всі матроси щезши з палуби мирненько собі похропували у відносній поки безпеці. Глипнув на незнайомий корабель... Х-м, французький. Якісь темні постаті сновигають. Е-е-е, та там же і силует знайомий наче! Невже?

Накотилася хвиля і вдарившись о борт корабля, осипала фонтаном солоних бризок. Ноги підкосились, роз`їхавшись (слава Богу до шпагату діло не дійшло!)) Стало ясно, що послизнувся на своїх же рештках обіду...Ще за секунду вже рахую сідницями й ребрами скільки сходинок у трюм. До чорта бо збився з ліку і , діждавшись приємно жаданого гупання об підлогу, відключився...

Тим часом шторм з шаленою швидкістю набирав обертів, годі було й думати про якийсь абордаж, а незнайомці саме це й збирались зробити. Дзуськи!!!... Судна гойдало так, що наблизитись не було можливим, а ні то повне трахання кораблів (секс не причому) при спробі наблизитись впритул...

На ранок очі таки відкрились. Було мокрувато, трохи налилось води.Довкола безлад, але те не цікавило. Я зірвався на ноги і (охо-хо, боки мої боки!), вилетів кулею на палубу.

Від ваітрил лишилось лише шмаття. З дверей каюти отетерілим поглядом дивився на білий світ, наче новонароджений, з відкритим від подиву ротом капітан. Та й на нього не було коли зважати.

ДЕ МИ? Ми були біля берега. Корабель схоже сів на мілину. На самому ж березі, метрів за п`ятсот, хтось бігав і гарланив не зрозумілими словами, вимахуючи руками на всі 360 градусів.

Ну все, капець, якщо не король, то королева збриють мою мушкетерську чуприну... Таємна місія зривається та й куди занесло - біс його знає.

Вже за годину, сяк-так спорудившу з двох бочок з вином, щось нагадуюче плота, хекав, веслуючи до берега.

Чоловік, що кричав перед цим, вже просто бігав, певно зірвав голос, а потім кинувся у воду, помогти підсунути бочки ближче до берега.

Коли ми це зробили, я врешті глянув на того чоловіка і ледь не обімлів з несподіванки...

- Герцог Бекінгем?!!!!...

- Воч? А, єс я Бекінгем! - замотав він, ствердно киваючи, головою.

- Опа! Вам просили передати, що Ваше прохання на днях було задаволено... Королева погодилась із Вами зустрітись... Ось тримайте листа від неї

---

--------

---------------

(королево, за Вами лист ...)

---                 ------- --                 -- ------------- --           -- --------                 ---

Тихо-тихо лине звідкись сумна мелодія,

Журно кличе чайка долю понад хвилями,

Бризками вітер шпурляє мов стрілами,

Небо синє темніє вгорі над вітрилами...

----------------------

-------

-

Отак, ми нарешті пливем... Після того як корабель запізнився трохи з відправкою, мусив же листа написати, трохи притримавши швартового троса, все ж вже в дорозі.

Капітан виявився чесною і лагідною людино. Хоч трохи і поверещав, коли я піднімався на борт, але заспокоївся побачивши знак королівської печатки. А в обід і взагалі подобрішав, і запросив до себе в каюту скуштувати винця. Розмова велася, винце лилося, а що робити? плисти майже до ночі. Навіть поспівали пісень, типу "Раскинулось море широко...", я аж сльозу проронив.

Та під час розмови стався момент, що змусив мене отверезіти, правда ненадовго. Та все по порядку...

- Ти хороша людина, е-е-е, як тебе?..

- Портос! - Кивнув я головою.

- Ага... хороша людина ти Портос... Отак бач і живем, все пливем і пливем... туди-сюди. А може хоч моряком? До нас? Є місце...- Підморгнув, і його морщинисте лице враз змінилось з виразу задуми на цікаво веселе.

- Е-е, ні! Дяк звичайно, але в юнги вже пізнувато... та і королева не пустить.

- То ти королеву бачив? і короля?

- Аякже говорю з ними як ото з тобою, кланятись тільки тре деколи. - Я посміхнувся.- Короля правда рідше бачу, затятий мисливець, але ще жодного трофею королеві з тих полювань не привіз, невезуха йому там видно...

- Краще вже хай рибалкою займеться. Я в юності перші рази під вітрилами... невод, риби - ВО! - капітан широко розмахнув руками.

- О-о, Портосе, а ти керував кораблем коли? - З запитальним бісиком глянув на мене.

- Ні-ні, більш сухопутними засобами... 

- То ходи... - Капітан рвонувся, але звівшись почав заточуватись, довелось його притримати, мене більш з незвички шатало, на морі все таки.

- Дякую, месьє Портос, х-м, певно треба трохи поспати, а ти йди кермуй якщо...

"Дивний якийсь капітан став..." - Майнуло в моїй голові. А він коливаючись вже дістався лежанки в кутку і присів.

- Д-а-а, мушкетери. Частенько вас посилають у той Лондон...

- Лондон? Звідки ви знаєте? - Я подивись на нього ошелешений.

- Та перевозимо частенько. Плів тут один нещодавно... - капітан смачно позіхнув, і приліг.

- Хто? - в мене очі стали ще більші.

- Хто... Мушкетер.

- Як звати? Ім`я?

- М-м-м, - капітан перевернувся на бік, збираючись засинати

- Ім`я капітане! Як його звати? Який з себе?

Але капітан захропців і, як я його не мотав, не подавав тверезих ознак життя.

- Підозріло це все... Чого це здоровило, старий мороський вовк - капітан, від кількох випитих келихів відключився? Мені теж наче ставало зле, очі поважчали, спати хотілось все більше.

- Йо-ма-йо! в вино щось було підсипано... Аж мурашки по шкірі побігли. Хто? Де? Коли?

І я ото з цими думками вилітаю на полубу й... бачу повсюди поснулих матросів...!!!

Обід же був, всі по келиху скуштували!

Зрозумів, що зі мною буде те саме (ще й вночі не спав), глянув на море... на горизонті вітрило корабля, який ішов повним ходом у нашому напрямку (мені він геть не сподобався).

Та ще й шторм наближається... Взагалі торба...

  Відправившись минулого тижня на весілля  в Францію я навіть не підозрював чим все закінчиться.  Ми потрапили в жахливий шторм і наш красень фрегат був розбитий об прибережні скелі. Тож тепер я сиджу в на березі океану та їм щойнозловлену та запечену рибу і поняття не маю що робити далі. Подаватись в Париж  пішки як бродяга?

_-_-_-_-_-_-_-_---_---_---_-_-_-_-_-_-_

Любимо серцем, життя віддаючи...

І щиро, й нестримно, і ненадокучить)

Шпаги в руках і кохання в душі...

Дами! За Вас... крізь вогняні дощі

---

Сльози не спинять, біль не завадить,

Все ради ВАС, і для нас ви - розрада!

Сонце, що сяє нам посеред ночі...

Ніжність, тепло ми даруєм і хочем)

---

В танці кружляти і стіни долати,

Не вішати носа, лиш вас визволяти...

З полонів дверей, із полону думок)

Ми робим до вас крок і вже між зірок!

---

Посмішка - справжня для нас нагорода

Ми - мушкетери, то й що що без роду...

Не вперше за честь нам дуелі приймати,

Та все ж, наче вперше тут вам зізнаватись...

---

В любові, в симпатіях, приємностях світу,

Ви квіткою долі сяєтє й грієте...

В цілунках шукаємо вічності суті...

Ніколи красу вашу нам не забути)

_-_-_-_-_-_-_-__---__-_-_-_-_-_-_

Невже тільки у снах

Доленосний наш птах

Може жити у вільнім просторі?

У яких же світах

Сяє ще на устах

Поцілунок, що схожий на море?..

--------------

...

Не сумуйте шановна міледі,

Не питання це лиш для дуелей...

Розтинаючи лезами згустки матерії

Не відкриєм любовні містерії...

Не відразу схиляється віття,

Для пригоди настане ще час.

Подарує романтику вітер,

Ми для Вас, ну, і Ви щось для нас))