"Довгий той список імен елінських, що приховує слав"ян"(2)

Початок http://blog.i.ua/community/1025/206933/

Погодьмося, ми прочитали слова мислителя, філософа. Ментальність роздумів Анахарсіса навіть співзвучна з ученнями раннього християнства. Найвідоміший син Скіфії висловлює своє бачення цінностей у житті людини, обстоює демократичногуманістичні погляди у стосунках між людьми (незалежно від рівнів влади й багатства), критично осмислює людські вади: заздрість, пристрасті, пияцтво, ненависть, злість, нестриманість в особистому збагаченні. Анахарсіс – патріот своєї батьківщини, відстоює гідність і мову своїх краян. До того ж, можна відзначити його вміння навчати й викладати свої погляди притчами.
Можемо додати, що листи Анахарсіса пронизані філософськими поглядами кініків. Недаремно саме представники цієї сократичної школи виявляли величезне зацікавлення вченнями Анахарсіса [10, с. 32]. Згідно з філософією кініків, кінцева мета людських устремлінь – добропорядність, яка тотожна щастю й полягає в умінні задовольнятися в житті малими потребами та уникати зла [10, с. 262; 14, с. 105–110]. Це єдиний спосіб стати вільним. Як бачимо, ці думки висловлював ще раніше Анахарсіс. До того ж, позитивний образ собаки теж фігурує і в Анахарсіса, і в кініків (наприклад, у Діогена Сінопського [14, с. 108–110]). Бажання відомого кініка Діогена Сінопського “перетворити у порох хибні цінності..., мандрувати по всій землі під відкритим небом вільною людиною” [14, с. 110] є абсолютно співзвучні не лише з філософією Анахарсіса, але й зі світоглядом та стилем життя скіфіввершників. У розмові з грецьким мудрецем Солоном Анахарсіс казав: “Нас ніхто не звоює, бо ми, як Сонце, у постійному русі, не маємо ні міст, ні сіл, ні ланів” [15, с. 5]. Чи це не мрія кініків?
Діоген Лаертський зібрав цілий ряд влучних висловів Анахарсіса, які потім використовували грецькі філософи. Серед них є такі:
“Виноградна лоза приносить три грона: перше – задоволення, друге – сп’яніння, третє – відраза” [11, с. 86].
“Краще мати одного справжнього друга, ніж багатьох нічого не вартих” [11, с. 87].
На питання, які кораблі є безпечніші, Анахарсіс відповів: “Ті, що їх витягнули на берег” [11, с. 87].
На питання, що в людях хороше й погане, сказав: “Язик” [11, с. 87].
За свідченням Діогена Лаертського на статуї скіфа Анахарсіса було написано: “Приборкуй язик, черево і хіть” [11, с. 87; 8, с. 78].
Цікавий епізод з розмови Анахарсіса з царем Крезом передає Діодор Сіцілійський у своєму творі “Бібліотека”. Крез запитав скіфського мудреця, яку з живих істот той вважає найсміливішою. Анахарсіс відповів, що диких тварин, бо вони мужньо вмирають за свободу. Лідійський цар запитав, яка ж тоді істота найсправедливіша. Відповідь була такою: дика тварина, бо лише вона живе за природою, а не за законами. Природа, за словами Анахарсіса, є витвір Божий, а закон – витвір людини, і справедливіше користуватися тим, що відкрите Богом, а не людиною. Тоді Крез, бажаючи висміяти мудреця, запитав, чи не є звірі наймудріші. Анахарсіс погодився з цим і пояснив, що надання переваги істині природи перед істиною закону є основною ознакою мудрості [7, с. 108 ]. Як бачимо, Анахарсіс висловлює положення філософії стоїків, які вважали, що самозбереження людини неможливе без життя у повній злагоді з природою, а жити у згоді з природою означає жити у згоді з розумом [14, с. 157]. (До речі, згадаємо, що давня Стоя починається лише з кінця IV ст. до н.е. [7, с. 153]).
Зазначимо, що всі вищезгадані роздуми Анахарсіса, включаючи положення майбутньої філософії кініків та стоїків, пронизані саме специфічно скіфським розумінням смисложиттєвих проблем. У гармонійній єдності цих висловлювань ми не знаходимо якихось різких надмірностей та схильності до епатажу.
Віддаючи належне Анахарсісу як великому філософу, греки нарекли його Анахарсісом Мудрим [10, с. 32]. Більше того, елліни причислили його до семи найбільших мудреців світу [10, с. 32; 6, с. 52; 4, с. 70; 7, с. 113; 12, с. 168; 11, с. 67]. Цікаво, що Анахарсіс був єдиним неелліном, удостоєним такої високої честі. Це єдиний “варвар”, який зумів стати в один ряд з найкращими грецькими філософами.
Страбон писав: “Анахарсіс, Абаріс і деякі інші скіфи, їм подібні, користувалися великою славою серед еллінів саме тому, що вони виявляли характерні риси свого племені: люб’язність, простоту, справедливість” [7, с. 113].
Отже, як бачимо, скіфи не лише були знайомі з античною філософією, але й брали участь у процесі її творення і як учні, і як учителі.
Звісно, ми можемо піддати сумніву всі античні джерела, що стосуються Анахарсіса та інших скіфів. Але як нам тоді ставитися до багатьох давньогрецьких філософів, наприклад, до Сократа, твори якого не збереглися (а, можливо, їх не було зовсім)? Адже можна піддати сумніву навіть сам факт існування цієї людини.
З’ясовуючи дану проблему, неможливо обійти питання: що саме можна вважати філософією, філософствуванням? Якщо людина, розмірковуючи над сутністю якогось явища, заглиблюється у з’ясування смисложиттєвих проблем, вона вступає у сферу філософії [16, с. 10]. Філософія – особливий тип духовної діяльності, що служить з’ясуванню граничних підстав людського буття, той глибинний рівень, який об’єднує людей певної культури, надаючи осмисленого характеру їхній життєдіяльності. При дослідженні скіфської культури з огляду на таке розуміння філософії нас цікавить у ній передусім не наявність завершених філософських систем, а ті філософські значимі проблеми, які хвилювали скіфів.
У філософії людина, можливо, уперше на повну силу реалізувала свою визначальну сутність духовної істоти (поряд з істотою практичною). Докладний переклад слова “філософія” звучить як “любов до мудрості”. Існує легенда, що першим це слово вжив Піфагор [14, с. 8]. Цікавим є його тлумачення, хто такий філософ: “… в житті – одні подібні до рабів, народжуються з жадобою слави і наживи, і тільки дуже мало у цю суєту не втягується; вони споглядають і досліджують природу речей і прагнуть істини та мудрості. Їх ми якраз і називаємо філософами” [11, с. 309; 17, с. 7]. Як бачимо, таке розуміння сутності філософа цілком личить мудрецю Анахарсісу. Жадоба до слави й наживи не торкнулася його, незважаючи навіть на царське походження, а життєва суєта не спинила прагнення до істини й мудрості.
Зрештою, філософія – це наука про те, що є для людини і людства найважливішим [14, с. 10–11]. І саме цій проблемі Анахарсіс дає своє тлумачення.
На основі проведеного дослідження різноманітних античних писемних джерел ми навіть можемо вважати Анахарсіса професійним філософом у тогочасному розумінні.
Чи не найвизначальнішим духовним джерелом філософії слід визнати міфологію, яка була, по суті, першою формою світобачення й світорозуміння. Початкові кроки філософії були своєрідною раціоналізацією міфу, його прочитанням очима розуму [17, с. 20–34]. Майже всі перші філософські ідеї несуть на собі відбиток і вплив релігійноміфологічних поглядів. Це повною мірою стосується й світогляду скіфів. Філософія не може без попереднього духовноінтелектуального матеріалу, у тому числі й релігійноміфологічного, започатковувати й реалізовувати свою творчу місію духовного, теоретичного засвоєння світу. Зрештою, філософія може пронизувати і міфологію, і релігію, а міф, еволюціонуючи, не зникає безслідно протягом багатьох історичних етапів. Тому важливо розглядати феномен скіфського світогляду в цілісній взаємодії усіх складових частин: міфологічної, релігійної, філософської.
Отже, можемо зробити висновок щодо правомірності постановки питання про наявність у світогляді скіфів філософського мислення (незважаючи на ігнорування цієї проблеми вітчизняною філософією). Проте дане питання, без сумніву, потребує ретельного дослідження.
1. Антична культура і вітчизняна філософська думка. К., 1990.
2. Бондарь С. О времени проникновения мифологических воззрений, религиозных и философских учений античности на территорию Украины // Отечественная философская мысль ХІ–ХVІІ вв. и греческая культура. К., 1991 С. 97–108.
3. Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом. К., 1992.
4. БонгардЛевин Г., Грантовский Э. От Скифии до Индии. М., 1983.
5. Археология СССР с древнейших времен до средневековья: В 20 т. Т. 9. Античные государства Северного Причерноморья. М., 1984.
6. Археология Украинской ССР. Скифосарматская и античная археология. К., 1986. Т. 2.
7. Агбунов М. Путешествие в загадочную Скифию. М., 1989.
8. Таранов П. Философия сорока пяти поколений. М., 1999.
9. Доватур А., Каллистов Д., Шишова И. Народы нашей страны в “Истории” Геродота. М., 1982.
10. Словарь античности / Пер. с нем. М., 1989.
11. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Ред. и авт. вступ. ст. А.Ф. Лосев; Пер. с древнегреч. М.Л. Гаспарова. М., 1998.
12. Павленко Ю. Передісторія давніх русів у світовому контексті. К., 1994.
13. Анахарсій // Українська економічна думка: Хрестоматія / Упор., наук. ред. пер. Злупко С. М. К., 1998. С. 10–13.
14. Захара І. Лекції з історії філософії. Л., 1997.
15. Хорунжий Ю. Так скіфи ми чи ні? // Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V століття перед Христом. К., 1992. С. 3–8.
16. Горський В. Філософські ідеї в культурі стародавнього Києва // Київ в історії філософії України. К., 2000. С. 10–71.
17. Кондзьолка В. Філософії і її історія. Л., 1996.

Автор: Ірина Кодлубай Опубліковано: 14.09.06
\\\\\\\\\\\\\\\\Погляд